Один день того, хто оберігає Херсон від хаосу

Кожен робочий день Андрія починається увечері минулого дня. Треба замовити прикриття системами РЕБ, бо часто це життєво важливо. Треба так прорахувати перевезення людей, щоб вистачило машин, яких небагато. Вранці на це просто немає часу, бо зранене війною місто вже чекає на допомогу. І часу на її надання часто дуже небагато.

Андрій Залужний – керівник ремонтного відділу міського комунального підприємства (КП) «Парки Херсона». З ним ми проведемо один робочий день і розповімо, як працює підприємство, від якого залежать чистота і порядок у місті, і яке виконує найбільшу частину ремонтних робіт на будівлях, пошкоджених внаслідок російських обстрілів.

Ранок

Зустрічаємося з Андрієм на його підприємстві. Ранок. Зараз у такий час херсонці вирушають на роботу (життя у прифронтовому місті не завмерло, попри твердження росіян) і намагаються зробити справи, пов’язані з виходом з дому.  Та частина вулиці Кулика, якою ми проїжджаємо, – майже порожня. Тут більшість забудови – приватний сектор з вкрапленнями магазинів та інших закладів, які через війну не працюють вже не один рік. Значна частина вікон будинків, які виходять на проїжджу частину, закрита OSB-плитами. Трапляються і недобудови, яким події останніх майже чотирьох років завадили стати будинками.

Робочий день на КП «Парки Херсона» починається о сьомій ранку, з розподілення завдань між бригадами.

Зараз штат підприємства – 343 людини. Це за теперішніми херсонськими мірками – досить велике підприємство. Втім, з точки зору обсягу роботи, яку доводиться виконувати щодня, людей небагато, і у кожного з них робочий день розписаний буквально похвилинно.

«У нас, – розповідає Андрій Залужний про початок робочого дня, – автомобілів вдвічі менше, ніж груп, які працюють на об’єктах. Тому треба так організувати розвезення людей, щоб одна машина везла групи на дві локації, не витрачаючи на це багато часу».

«Парки Херсона» – основне підприємство, яке виконує екстрені ремонтні роботи на міських будівлях, пошкоджених внаслідок російських обстрілів та дронових атак. Переважно це закриття теплового контуру (вікна, двері) OSB-плитами або іншими матеріалами. Нещодавно додався і ремонт покрівель.

«Це, – розповідає Андрій Залужний, – новий напрямок нашої роботи. За півтора місяця відремонтували покрівлі на 25 об’єктах. Ремонтуємо і м’яку покрівлю, і шиферну. У тому числі доводиться робити і повну заміну покрівлі, перекривати 500-600 квадратних метрів. Ремонтуємо усе за технологіями: робимо нову обрешітку, укладаємо під основну покрівлю тарпалулін чи бітумну стрічку (м’які водонепроникні матеріали, – МОСТ) залежно від різновиду покрівлі».

Розповідає це він вже у машині, коли ми їдемо на перший обʼєкт – один із волонтерських складів за матеріалами для ремонту покрівель. Зокрема, за стропильною дошкою.

«Зараз, – каже Андрій, – ми плідно співпрацюємо з волонтерами. Вони нам дуже допомагають, бо в міському бюджеті на цей рік не передбачені кошти на закупівлю стропильних дошок. З наступного року таке фінансування буде».

Також, розповідає керівник ремонтного відділу «Парків Херсона», волонтерські організації надають підприємству у користування автівки, бо часто виникають ситуації, що власного автопарку не вистачає, щоб оперативно розвезти на усі локації людей і матеріали.

День

На ділянці вулиці Кулика між її перетинами з вулицею Чорноморською та з вулицею Залаегерсег вдень, попри небезпечність, досить-таки людно. Працює Дніпровський ринок, магазини, їздить громадський транспорт.

Проїжджаючи разом з Андрієм Залужним цією ділянкою, бачимо і працівників «Парків Херсона», які прибирають вулицю.

«Якщо, – каже Андрій, – не прибирати, місто швидко потоне у смітті. Буде хаос. Тому прибираємо навіть у таких небезпечних місцях як вулиця Залаегерсег. Замовляємо прикриття і працюємо. І люди бачать, що комунальники – на місці, що все працює навіть у таких умовах, що місто не занедбане і не покинуте. Працюємо й там, де рівень небезпеки – високий. Звісно, там забезпечуємо прикриття для працівників».

Зупиняємося біля будинку, де більшість вікон без скла і закриті OSB-плитами. Керівник ремонтного відділу «Парків Херсона» розповідає, що у будинок прилетів російський снаряд саме під час ліквідації наслідків попереднього влучання: «Заявник загинув, а наш співробітник був тяжко поранений».

Говоримо про особливості закриття теплового контуру пошкоджених будівель. Андрій каже, що скоро команда «Парків Херсона» поповниться співробітниками нової спеціальності – промисловими альпіністами.

«Зараз, – каже Андрій, – двоє людей проходять навчання. Виділені кошти під закупівлю інвентарю, матеріалів, альпіністського спорядження. Промислові альпіністи працюватимуть там, де неможливо впоратися якось інакше. Зокрема, братимуть участь у закритті OSB-плитами вікон на поверхах вище шостого, де вже неможливо це робити за допомогою вишки».

Ми хоч і не альпіністи, але ліземо на дах крізь тісний люк. Сюди влучили три російські снаряди: в одну з квартир, у кут і у повітропровід. Останній снаряд влучив через дах і так пошкодив його, що потрібна повна заміна.   

«На цьому об’єкті, – розповідає Андрій, – ми відновлюємо покрівлю. Будемо укривати тарпауліном, консервувати на зиму».

На цьому даху ми з Андрієм перебували менше години, але повною мірою відчули увесь дискомфорт, який відчувають люди, які проводять там повний робочий день. Покрівля, яка ремонтується, сама по собі дуже небезпечна. До того ж, холод і вітер відчуваються там сильніше. А найгірше – артилерійська і дронова небезпека: схованок на випадок атаки безпілотників чи обстрілу тут майже немає. Та ремонтувати усе одно треба. І за складністю та нервовим напруженням такі ремонти, мабуть, дещо схожі на виконання військовими бойових завдань.

З даху відкривається вид на район, а далі, справа, видно далекий лівий берег Дніпра. Сьогодні на землю трошки опустився туман, тож є надія, що росіяни не пришлють до нас дрон. 

Під час об’їзду локацій розмовляємо про ситуацію у Херсоні. Андрій Залужний, як людина, безпосередньо дотична до ліквідацій наслідків російських обстрілів, каже, що справи – дедалі гірші.

«Якщо, – каже він, – дивитися нашу звітність, то можна побачити, що у цьому році ми зазвичай використовували близько тисячі листів OSB на місяць. Закривали 2000-2500 вікон. Але у листопаді 2025 року використали 1700 листів і закрили 5097 вікон. На жаль, і по Херсону, і по Херсонській громаді дуже невтішні тенденції: обстріли і активність дронів усе інтенсивніші, пошкоджених об’єктів усе більше».

Навідуємося до однієї із херсонських шкіл, розташованих у червоній зоні. Основна  будівля закладу, колишньої чоловічої гімназії, знищена пожежею вщент. Ми проскочили будівлю і спускаємося вниз. Колись би я згадав, що це дорога до читального залу облархіву, але зараз з жахом роздивляюся побиті дахи та стіни приватних будинків, понівечений коледж.

Проїхати по вулиці Гошкевича – неможливо, адже повалене вибухом дерево перекрило шлях. Повертаємося до “нового корпусу” школи.

Будівля  сильно постраждала внаслідок нещодавнього обстрілу. Працівники «Парків Херсона» закривають вікна, які лишилися не тільки без скла, і й без рам, закривають отвори, які лишилися після вибитих вибуховою хвилею дверних блоків. Ми ж привезли тарпаулін, аби закриті чергові дірки у даху. Потім цей дах ремонтуватимуть підлеглі Андрія. 

Їдемо від школи мовчки. Я думаю про те, як змінився цей район буквально за півроку, поки я тут не був. 

Попереду – ще одна школа. її росіяни рівняють із землею ледь не щотижня. Тут працює бригада, яка долає результат чергового прильоту. Чоловіки зашивають вікна, в яких вже давно не було скла, а близький вибух вибив результат їх попередньої роботи. Школа знаходиться наче і не в “червоній зоні”, але за нею вже починається Воєнка.

З двору школи видно понівечену будівлю міської типографії. Дірки в тій будівлі, схоже, вже ніхто не зашиває.

“Поїхали покажу де ми будемо працювати, але зараз не починаємо, бо немає прикриття”, – пропонує Андрій і ми вже летимо по Університетській та звертаємо вниз. 

Людей на вулиці стає все менше, а дірок в дорозі та стінах будинків все більше. 

Звертаємо до напівзгорілої девʼятиповерхівки. На тротуарі на розкладному стільці сидить чоловік у фірмовій куртці одного з провайдерів та паяє оптичний кабель. 

Вечір

Незадовго до кінця робочого дня приїжджаємо до одного з будинків на вулиці Нафтовиків. Андрій Залужний розмовляє з працівниками. Ситуація – непроста: під час артилерійського обстрілу снаряд влучив у будинок таким чином, що пошкодив покрівлю, внаслідок чого дощова вода потрапляє всередину. Але через позицію однієї з мешканок немає можливості залізти на дах.

Працівники «Парків Херсона» обговорюють, як ремонтувати будинок: спочатку ліквідують ті наслідки влучання снаряду, які заважають залізти на дах, потім ремонтуватимуть дах.

На Шуменському треба обстежити ще два дахи. Їх росіяни пошкодили ще у 2023 році, комунальники залатали, але прийшов час переробляти, бо вода полилась на голови мешканцям.

“Андрюша, підемте-підемте я вам все покажу”, – каже дідусь, який опікується власною багатоповерхівкою, на яку давно плюнув комунальний ЖЕК.

Ліземо з ним на дах, де Андрій оглядає приліт 2023 року, терпляче вислуховує проблеми та записує комусь у месенджер якісь вказівки.

В іншій стороні району ліземо вже на дах девʼятиповерхівки. З неї відкривається просто шалений вид на Шуменський. Видно навіть майже стерте з лиця землі селище Дніпровське, яке стоїть на глиняній кручі. Або мені хочеться, щоб його було видно.

Поки роздивляюся в обʼєктив околиці Херсона, Андрій оцінює кількість потрібних матеріалів та людей.

«Робочий день наших працівників, – розповідає Андрій Залужний, – починається о 7 ранку і триває до 16 години. У мене – до 19, бо треба зробити звіт про виконану роботу: про кількість закритих вікон і дверей тощо. Також треба провести облік матеріалів: скільки їх було видано зі складу, скільки використано, скільки лишилося на наступний день. Така звітність робиться на підставі актів виконаних робіт, які надають мені майстри дільниць».

Андрій каже, що працювати на його підприємстві важко, бо умови часто – екстремальні, у разі потреби (якщо обстріли дуже інтенсивні і пошкодження – значні) люди працюють без вихідних.

«Хотілося б, – говорить він, – щоб заробітна плата була кращою, бо люди працюють в непростих умовах: обстріли, дрони. Хотілося б кращого забезпечення матеріалами й інструментами».

Робочий день закінчується. Ми разом з Андрієм Залужним їдемо містом повз пошкоджені обстрілами будівлі, які точно виглядали б зараз значно гірше і значно страшніше, якби не працівники «Парків Херсона».