На Takflix вийшов документальний фільм «Лишатися (не) можна» про херсонський театр та ціну вибору під час окупації

В онлайн-кінотеатрі Takflix став доступним для перегляду документальний фільм Сергія Зейналова «Лишатися (не) можна». Стрічка фіксує життя Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша у найдраматичніший період його існування та порушує болюче для українського суспільства питання: врятувати власне життя чи зберегти свій дім?

Документальний фільм був знімали влітку 2023 року, одразу за тиждень після катастрофи на Каховській ГЕС. Знімальна група працювала у прифронтовому місті під постійними обстрілами, фіксуючи, як порожня, на перший погляд, будівля театру із забитими вікнами перетворилася на гуманітарний хаб і штаб супротиву.

Сюжет розкриває два паралельні виміри одного театру. Перший — у деокупованому Херсоні, де працівники намагаються відновити життя та грають вистави в укритті. Другий — в евакуації у Києві та Кропивницькому, де актори створили документальну виставу формату «театру свідка», розповідаючи зі сцени власні історії виживання в окупації. Попри відстань та війну, театр продовжує працювати як єдиний організм під керівництвом генерального директора Олександра Книги. У проєкті також взяли участь головний режисер театру Сергій Павлюк та акторка Римма Зюбіна.

Стрічка має глибокий особистий вимір для режисера. Під час зйомок у Херсоні його власна родина перебувала в окупованих Олешках, за кілька кілометрів від знімальної групи, відрізана водою після підриву дамби.

«Це фільм-консервація часу. Ми з оператором Ігорем Судаковим їздили Херсоном, наша машина закипала, ми ледь не потрапили під обстріл на березі. Тоді я вперше побачив зруйнований Антонівський міст — дітище мого дідуся-інженера, нашу родинну гордість. Це було пекуче відчуття: дивитися в об'єктив на будинки в Олешках, де у воді заблоковані мої рідні, і розуміти, що нас розділяють лише півтори кілометри Дніпра, плавні, російські дрони та снайпери, — ділиться режисер Сергій Зейналов. — Моєю головною метою було дати голос акторам театру. Зробити так, щоб змогли виговоритися і ті, хто пережив окупацію в місті, і ті, хто був змушений поїхати. Це відверта спроба необхідного діалогу між ними».

Сьогодні, коли Херсон щодня потерпає від нищівного російського вогню, а будівля театру зазнає прямих влучань, стрічка «Лишатися (не) можна» стає маніфестом незламності та історією про мистецтво як останню лінію оборони.