Музей, який здали без бою: як безвідповідальність керівництва Херсона допомогла росії викрасти тисячі шедеврів

Коли у Міністерстві закордонних справ України відкрили виставку «Повернення пам’яті. Викрадене мистецтво, збережене в музейних артпринтах. Херсонська колекція», її представили як символ боротьби за українську культуру. На стінах — копії картин, які російські окупанти вивезли з Херсона восени 2022 року. Понад 10 тисяч музейних експонатів зникли у російських вантажівках під виглядом так званої «евакуації».

Але за офіційною історією про російське мародерство дедалі гучніше звучить інше питання: чи можна було врятувати хоча б частину колекції ще до окупації міста? І чи не стала управлінська бездіяльність українських чиновників та музейного керівництва одним із факторів найбільшої культурної катастрофи сучасної України?

Раніше ми писали, що окупанти незаконно викрали понад 10 тисяч експонатів із Херсонського художнього музею. Детальніше про професійну недбалість керівництва музею можна ознайомитися в матеріалах:

Спадщина, яку не вберегли

Херсонський обласний художній музей імені Олексія Шовкуненка був не просто регіональним закладом. У його фондах зберігалися роботи Івана Айвазовського, Миколи Пимоненка, Сергія Васильківського, Костянтина Трутовського, Руфіна Судковського, Михайла Брянського та інших художників, які формували український культурний простір. Деякі полотна пережили Другу світову війну та нацистську окупацію. Але не пережили 2022 рік.

Після вторгнення росії музей опинився у фактичній пастці. Працівники певний час намагалися переконати окупантів, що через ремонт у будівлі немає цінних експонатів. Ця легенда працювала лише кілька місяців. Уже в липні російські військові взяли музей під контроль, а восени почали системне вивезення колекції — вантажівки з картинами їхали до Криму кілька днів поспіль.

Втрачений шанс: час на евакуацію був

Саме цей факт сьогодні стає головною точкою суспільного конфлікту. Після початку повномасштабного вторгнення між першими ударами та повною окупацією Херсона минуло кілька днів. За словами колишнього голови Херсонської ОДА Бориса Сіленкова, цього часу могло вистачити хоча б для часткової евакуації найцінніших фондів. Особливо враховуючи, що частина експонатів уже перебувала в упакованому стані через ремонт у музеї.

Сіленков публічно заявляв, що суспільство досі не отримало відповідей на ключові питання:

Чи зверталося керівництво музею щодо термінової евакуації?
Чи подавалися офіційні запити на транспорт?
Хто ухвалював остаточні рішення?
Чи існували затверджені плани дій на випадок вторгнення?
Чому колекція фактично залишилася без захисту?

Ці питання звучать особливо гостро на тлі того, що частину музейних цінностей з інших регіонів України все ж встигли вчасно вивезти в тил.

Зручна позиція: мовчання замість відповідей

Директорка музею Аліна Доценко сьогодні активно представляє Україну на міжнародних виставках, присвячених викраденому мистецтву. Вона називає артпринти «символами порожніх місць» та доказом культурного злочину росії.

Однак паралельно суспільство так і не почуло детального публічного звіту про те, що саме робило керівництво музею до окупації Херсона. Немає оприлюднених документів щодо евакуаційних рішень, немає чіткої хронології дій. Відсутнє будь-яке пояснення, чому у місті, де вже всі розуміли масштаби загрози, одна з найцінніших музейних колекцій країни залишилася чекати на прихід ворога. І саме це мовчання породжує дедалі більше підозр та недовіри.

Спланований злочин та внутрішня неготовність

Те, що сталося у Херсоні, сьогодні називають одним із найбільших пограбувань музеїв у Європі за останні десятиліття. Росіяни діяли не хаотично. Вони працювали за списками, залучали музейників з окупованого Криму, використовували професійне пакування та логістику. Це була не спонтанна крадіжка солдатів, а операція з ознаками заздалегідь спланованого культурного пограбування.

Але саме тут виникає ще болючіше питання: чому українська сторона виявилася настільки неготовою? Війна з росією тривала не один рік. Ризик наступу на південь обговорювався задовго до лютого 2022-го, а Україна вже мала досвід евакуації культурних цінностей з 2014 року. Попри це, у Херсоні не спрацювало нічого.

Ціна бездіяльності: важкі наслідки для культури

Сьогодні замість оригіналів у виставкових залах — копії. Замість картин — артпринти. Замість унікальної музейної спадщини — міжнародні конференції про культурний геноцид.

Для України це не лише іміджевий удар. Це втрата культурної пам’яті, наукових архівів, реставраційних напрацювань та частини національної ідентичності. Багато викрадених робіт можуть назавжди осісти у приватних російських колекціях або бути перепродані через тіньовий артринок. Частина може зникнути безслідно. І навіть якщо колись ці картини повернуться додому, питання відповідальності за їхню втрату нікуди не зникне.

Хто відповість за порожні стіни?

Безумовно, головний злочинець у цій історії — росія. Саме російська армія та її керівництво організували викрадення української культурної спадщини. Але війна не скасовує питання внутрішньої відповідальності. Бо якщо чиновники та керівники культурних установ не відповідатимуть за провалені рішення, трагедії повторюватимуться знову.

Історія Херсонського художнього музею — це вже не лише історія про російське мародерство. Це історія про державну неготовність, управлінський хаос, відсутність кризових механізмів та мовчання посадовців після катастрофи. Поки Україна показує світу артпринти викрадених полотен, суспільство все голосніше питає: хто дозволив, щоб замість евакуації країна отримала порожні музейні стіни?

Головне зображення згереновано за допомогою ШІ