События


Перша хвиля більшовицьких репресій на Херсонщині

Просмотров: 138

12 Августа, 21:30


У передмові до книги поета-політв’язня Василя Стуса «Палімпсест» відомий діяч культури Іван Дзюба зазначив, що за вірою стоїть «відчуття світового часу, який коригує рух історії, кладучи межі навіть найпотужнішим царствам брехні й рано чи пізно оприлюднюючи запечатану правду». Дійсно, на більшості документів, що були переглянуті під час роботи над темою, стоїть гриф «Таємно».

Це такі фонди державного архіву області, як Херсонський повітовий і Каховський міський воєнно-революційні комітети та Дніпровський виконавчий комітет за 1920-1922 роки. Свідомо залишаємо за межами дослідження фонди радянських каральних установ, зокрема надзвичайних комісій по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією та посадовими злочинами, а також архівно-слідчі справи реабілітованих осіб з фонду Управління Служби безпеки України в області за 20-ті роки.

Прагнемо розповісти (за висловом того ж І.Дзюби) про «колосальну знищувальну енергію диявольської держави»2, черпаючи правду з документальних джерел перших радянських виконавчих органів влади на Херсонщині.

Терор і репресії, примусова праця в концтаборах та заслання, насилля та беззаконня супроводжували становлення тоталітарного режиму більшовиків.

Систему концтаборів було заведено декретами Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету від 15 квітня та 17 травня 1919 року «Про табори примусової праці»3, які мали створитися у кожній губернії.

Спочатку радянський уряд не приховував існування таборів примусової праці, підкреслюючи, що у них працею перевиховується «нетрудовий», «класово-ворожий елемент». Ось уривок з наказу Каховського міського воєнревкому №12 від 27 серпня 1920 року: «Уклонение от трудовой повинности не может быть рассматриваемо иначе, как злостное предательство рабочее-крестьянской революции… Темные силы прилагают свои старания к этому… У Рабоче-крестьянской Революционной власти существует правило: Кто не с нами, тот против нас! Тот должен быть обезврежен, уничтожен!… За уклонение от исполнения настоящего приказа виновные будут заключены в концентрационные лагеря и преданы суду Военно-Революционного Трибунала. Дезертирам пощады не будет»4.

Широко використовувались такі «дієві» репресивні методи впливу на людей як обшуки, взяття заручників під варту, арешт, заслання за межі України.

Матеріали комісії по амністії, створеної при Херсонському повітовому ревкомі за рішенням IV Всеукраїнського з’їзду рад у червні 1920 року, дають змогу побачити як масштаби репресій, так і почути голоси багатьох знедолених земляків. По-перше, дія амністії не поширювалась на тих, хто був звинувачений чи засуджений за участь у змові або сприянні збройній боротьбі партій і груп проти радянської влади.

По-друге, скорочувались терміни позбавлення волі до п’яти років всім засудженим понад 5 років, по-третє, звільнялись всі заручники, «содержание коих не вызывали крайней необходимости». I насамкінець, засудженим за дезертирство вища міра покарання (розстріл) замінялась позбавленням волі до 5 років5.

Проведення в життя цих заходів покладалось на всі складові репресивної машини: революційні трибунали, народні суди, надзвичайні комісії, розподільчі комісії карального відділу Наркомату юстиції, революційні комітети, армійські особливі відділи6.

Засуджені або їх родичі протягом липня 1920 року подавали заяву до Херсонської комісії по амністії, іноді адресуючи її безпосередньо голові «Товаришу Доброхотову».

У вироках переважають такі покарання: заслання за межі України до закінчення громадянської війни, примусові роботи у концтаборі. Багато засуджених — неповнолітні. Наприклад, заява Олени Кирики про застосування амністії до сина, гімназиста VI класу, який знаходився у в’язниці чотири місяці, засуджений до заслання за межі України за участь у роботі громадської дружини по охороні міста Херсона від бандитів7.

Шкільною радою Херсонської 7-ї школи ІІ-го ступеню порушувалось клопотання про звільнення вчительки Глушановської, 63-х років, яка 33 роки віддала службі у народній освіті, засудженої на 3 роки концтаборів8.

У заяві народної вчительки Ольги Риголінні розповідь про арешт сестри Марії Роговської під час обшуку надзвичайки за те, що «во время отобрания у нее 20000 рублей украинскими деньгами плакала и умоляла не брать денег, т.к. они выручены от продажи вещей и составляют ее последнее достояние… В это время у нее в пылу горя вырвались слова: «Расстреляйте меня, а я деньги не могу отдать»! Гроші сестра віддала комісару, проте все одно її заарештували… Комісії Ольга Риголліті пропонує себе в якості заручниці замість ув’язненої сестри9.

У документах комісії знаходимо свідчення про репресивні заходи, застосовані до певних національних меншин, що стануть згодом тотальними. Це був період військового конфлікту на радянсько-польському фронті, тому помічника аптекаря Боровського заарештували, а чоботаря Сабочинського тримали під вартою як заручника протягом семи тижнів, за словами однієї з дружин в’язнів, тільки як «польськоподданого и других причин за ним не числится»10.

Обшуки та реквізиції були звичайною прикметою життя херсонців початку 20-х років. Не оминуло це і батьків майбутнього письменника Бориса Лавреньова (Сергєєва).

Зберігся у справі про амністію лист Андрія Сергєєва до Доброхотова: «Сын мой Борис Андреевич Сергеев уже 3-й год служит Советской власти и Красной армии… Между тем члены комиссии, производившие у меня обыск были кем-то введены в заблуждение, что сын мой служит в белой армии. Такое голословное (ибо сын им неизвестен) утверждение для меня очень обидно… Сын сейчас комендантом г.Ташкента.

Комиссия, произведя тщательный обыск, конфисковала вещи сына и часть моих. Я подал заявление об этом в коллегию Губчека…

Прошу Вас, товарищ Доброхотов,… верить в искренность и справедливость моих слов, отсутствие у меня каких бы то ни было средств к жизни, и мои и жены преклонные лета, а также 3-х летнюю службу сына Советской власти и Красной армии, и возвратить мне хотя бы половину конфискованных вещей. О моем сыне, т.е. о его службе в Сов. Красной армии могут удостоверить тт. Любецкий и Логачев»11 …

Серед звернень виділяється заява члена Херсонської організації комуністичної партії більшовиків, помічника коменданта міста, що командував збройними силами самооборони, Андрія Новикова, до голови Херсонського виконкому, члена партії комуністів (більшовиків) Доброхотова» …Я арестован человеком с сомнительной честностью, я имею основания так говорить, и посажен в особый отдел, сижу 6-е сутки без предъявления мне обвинения… За что?! Интригам в социалистическом государстве не должно быть места… Я убедительно прошу Вас выяснить это недоразумение и немедленно освободить меня. Партия ничего не предпринимает, тогда как ее прямая обязанность все знать о своих членах, защищать их, если невинен, и обвинять, если виновен. Я писал в парком — партком молчит. Единственная теперь надежда на Вас»12.

Особливістю цього документу є відсутність будь якої резолюції, на відміну від попередніх заяв, де, в основному, є написи, що засуджені були звільнені, віддані на поруки, або їх заяви готувались до розгляду комісії. Подальша ж доля комуніста Новикова нам невідома.

Наступна заява, написана учнем 4-го класу гімназії Семеном Максимовим к «товарищу Доброхотову», вражає своєю беззахисністю, щирістю і дитячою вірою у справедливість:

«Через газету «Известия» было сообщено об организации под Вашим председательством комиссии по амнистии… Очевидно, что и дело о моей маме Евдокии Ивановне Максимовой… тоже будет обсуждаться в комиссии, а потому и позволяю себе просить Вас, многоуважаемый товарищ председатель, о помиловании, моей мамы, присужденной чрезвычайной комиссией к 2 годам заключения. В чем собственно обвинялась мама, я в точности не знаю, так как и мама и я в политике мало что понимаем. Знаю лишь, что ее подозревали в контрреволюции и вообще в политической неблагонадежности. Но это просто печальное недоразумение, так как мама не мешалась в политику. Что известно всем, хорошо знающих нас, многие даже из них подписались на прежнем моем прошении. Она достаточно наказана уже проведенным со дня ареста 2 месячным заключением. Избави Бог, чтобы я Вас обманывал… А потому прошу Вас …оказать благосклонное содействие к амнистированию моей мамы, Евдокии Ивановны Максимовой… Еще прошу… принять к сведению, что я остался круглой сиротой без отца 5 месячным и теперь без матери, которая хоть ничтожными заработками поддерживала мою жизнь, и я теперь остался один, окруженный чужими людьми, беспомощный, не имея никаких близких родственников»13.

Слід зауважити, що на початку 20-х років окремі представники тієї ж радянської влади відверто визнавали надмірну жорстокість репресивних заходів, бюрократичну тяганину і беззаконня, зневажливе ставлення до особистості та долі людини.

Зразком такої справедливої критики дій місцевих органів влади є лист військового комісара обласного управління з пересування військ при Херсонській комгрупі та воєнкома порту П.Пермякова до Доброхотова:

«Обращаюсь к Вам как представителю ВЦИК и доношу о царящих маленьких недостатках механизма, которые впоследствии выливаются в большие недостатки, их необходимо искоренить и если не принять меры, то еще много страданий, горя и слез причинят они нашему бедному труженику пролетарию. Я коснусь одного дела, которое принимаю близко к сердцу и скорблю о том, что у многих из нас нет инициативы приблизить к себе брата — труженика, войти в положение исстрадавшихся и помочь им…

Константин Туркот, заключенный в тюрьме с февраля месяца… машинист парохода заподозрен в участии набега на Алешковский монастырь с целью грабежа… Многочисленные свидетели и даже участники набега категорически отрицали его участие…

В феврале К.Туркот пересылается в Херсонскую тюрьму, но без следственного материала… Проходят дни, недели, месяцы, полгода, наконец — человек томится, страдает -да за что же?…

Это ненормальность, это противоречит всей нашей совести и тяжелая ответственность лежит на нас, если мы его держали невинно. Нужно помочь, товарищ Доброхотов — меня лично неделю тому назад начавшего ходатайствовать об освобождении К.Туркот на поруки — водят за нос. Необходимо подтянуть расшатавшийся механизм и осушить пролитые реки слез14…».

На об’єднаному засіданні Херсонського ревкому зі штабом групи військ та повітовою надзвичайною комісією у листопаді 1920 року під головуванням Доброхотова заслуховувалось питання «Про координацію та напрямки роботи надзвичайної комісії.» Голова підкреслив, що «надо обратить сугубое внимание на агентуру, ибо от последней зависит правильность и точность информации, о тех или иных действиях преступного и контрреволюционного характера в городе и уезде. Этой информации мы придали колоссальное значение, ибо она обрисовывает нам всю картину положения вещей в городе и уезде..»15.

Кілька аркушів політичних зведень, поданих Херсонським відділом воєнної цензури голові Херсонського виконкому у жовтні 1920 року засвідчують факт перлюстрації приватного листування жителів міста Херсона. Зміст цих документів становлять виїмки з текстів листів, часто з вказівкою адреси та прізвища автора, що могло стати прямою наводкою для каральних органів та підставою для репресій. Як видно із записів, херсонці здогадувались про існування цензури.

Ось кілька цитат з листів у політзведеннях із 4 по 13 жовтня 1920 p.:

«Прифронтовая полоса дает себя почувствовать, постоянно облавы и реквизиции».

(Приватне). «Вы, наверное, не представляете что на Юге нет хлеба, а вот уже несколько дней в Херсоне нет хлеба»… (Стрелков, 1-я Народ больница).

«Дороговизна здесь ужасная, продают все из под полы, в столовках обеды паршивые, даже собаки не едят» (Енюткин, юрист почтол егконторы).

«Я поступил в семинарию только для того, что семинария освобождает всех поступивших от мобилизации» (Катков, учительская семинария).

«Твоего сотрудника Волкова приговорили к смертной казни. Было громкое дело, публичный суд над ним… От подробностей воздерживаюсь в письме, если ты хорошо его такого знал, то ты догадаешься (Надлер, Румянцевская, дом Сорочинского).

«Коровка пока есть, пользы хотя не приносит, для себя молока есть, приготовили немного  корму на зиму,  боюсь чтобы не забрали, одно только больно, что не разбирают, что вечный служащий, мы пролетарии, а вы на фронте, а при обысках не разбирают и не имеют никакого снисхождения». (Берман, Клушенская).

«Все время очень тревожно: то наступление, то отступление или аэропланы жужжат над головой, так все это обременяет нашу жизнь». (Женя Гамбург, Успенский, уг.1-й Форштадской).16

«Положительно все распродал, квартиру заняли по мандату, дороговизна ужасная, хлеба абсолютно нет даже и по карточкам. Ввиду близости фронта, есть много жертв от бомб падающих с аэропланов. (Бегел Н., Преображенская, 43).

Взірцем політичного доносу є доповідь політкома 1-ї народної лікарні Тадеуша Кара, подана до відділу народної освіти 30 червня 1920 року, в якій йдеться про існування при лікарні церкви. Наведемо тільки кілька цитат, які демонструють типову для більшовиків зневагу до людей, їх віри:

«Название больницы «Богоугодное заведение»17 говорит, что последняя осталась верна своему названию. Отвратительный, патриархально-церковный отпечаток ложится на все.

Вот атмосфера, в какой приходится работать представителю Советской власти и агенту коммунистической партии… Вопрос приходится ставить ребром: или церковь со всем ее миром, учением, стадом тупых и безголовых верующих,… или наше коммунистическое учение во всей его полноте и прекрасных перспективах…

Второе зло, это старый больничный персонал, служащий в больнице по нескольку лет и сумевший при стольких переменах режимов на Украине сохранить за собой место. Это люди… в политическом отношении дикари, толстокожие, глубоко-консервативные животные. Стоит зайти в контору, посмотреть на тупых, узколобых барышень, которые послушно исполняют все, что им скажешь и убедишься, что о социализме здесь еще не говорили… Но есть еще один сорт в Народной больнице. Это спецы… Вначале моего вступления «спецы» в сознании вероятно своей необходимости были надменны, держались с «достоинством», но когда спецы получали отпор в виде арестов, немного притихли…»18

На уже згаданому спільному засіданні Херсонського ревкому зі штабом групи військ та надзвичайною комісією головуючий М. Доброхотов зазначав, що тюрма переповнена в’язнями, які «в подавляющем большинстве из рабочих масс… Был ли заслушан Ревтрибуналом хоть один громкий процесс крупного буржуа — спекулянта или контрреволюционера. Нет, пролетарский суд обрушивается всей своей суровостью на тех же рабочих. Это недопустимо с политической точки зрения…»19

Дійсно, за станом на 11 жовтня 1920 року до списку засуджених в’язнів Херсонського будинку громадських примусових робіт (ДОПР) занесено 66 осіб, з них 12 робітників-чорноробів, 22 кваліфікованих працівників, 19 селян, 11 службовців та 2 студента20.

Як видно з обіжника Наркомату юстиції УСРР від 22 квітня 1922 року на Україні у Будинках примусової праці знаходилось на той час 20 тис. ув’язнених (у 1921 р. було 30 тис). У документі читаємо: «Правом ареста и заключения подследственных у нас на местах определенно злоупотребляют агенты власти по неразумению и невежеству»21.

Маємо свідчення про заходи місцевої влади щодо зловживань службовим становищем деяких її представників. Так, у наказі по м. Каховці, виданому ревкомом і бюро парткома у грудні 1920 року записано:

…Замечено, что во время поголовных обысков в городе в ночь с 18-го на 19 декабря возник целый ряд недоразумений, что крайне нежелательно и компрометирует Советскую власть»22. Всім громадянам міста наказувалось подати заяви на неправомірні дії загону до ревкому, а особи, що не подали таких заяв та розповсюджували чутки про неправильне вилучення речей, підлягали арешту та суду Ревтрибуналу.

У рішенні колегії Херсонської повітової та міської надзвичайної комісії від 13 жовтня 1920 року, надісланому до відома повітовому ревкому зазначалось: «За многократные незаконные обыски, присвоение себе вещей, взятых на обысках, вымогательство взяток и получение их и дискредитирование Сов. власти на ответственных адм. постах и коммунистической партии, как члены ее, Стасюка Захария Федоровича, Полякова Якова Александровича, Войтенко Николая Родионовича — расстрелять. Личное имущество конфисковать»23.

Як бачимо, революція пожирала і народжених нею.

Особливих репресій від більшовицької влади зазнало селянство Херсонщини під час обов’язкового виконання продрозкладки на початку 1921 року, коли на таврійській землі вже лютував голод, а хліб вивозився до Радянської Росії. Утворена 9 січня 1921 р. ревкомом спільно з партійним комітетом Дніпровського повіту оперативно-революційна п’ятирічка отримала мандат на проведення боротьби з бандитизмом та виказування продрозкладки. Цей документ давав їй необмежені повноваження на вжиття репресивних заходів до непокірних селян, а саме:

«…5) объявлять по своєму усмотрению в уезде ударные районы для выполнения продовольственной разверстки 100%, и в случае категорического отказа или неуспешного выполнения таковой по отношению к этим районам применять репрессивные меры вплоть до конфискации имущества и взятию заложников.

6) Смещать и предавать суду как отдельных лиц, стоявших во главе учреждения, так и обновлять состав Советских учреждений и предприятий, подчиненных Уездревкому…

Настоящий мандат выдается сроком на один месяц, в течение которого Уездревкому и Уездпаркому представить полную отчетность о выполнении боевой задачи»24.

З протоколів засідань Дніпровської повітової оперативної ревп’ятірки постає трагічна картина опору селян повіту шаленому тиску карального механізму, який запроваджував і випробовував на практиці небачені до цього надзвичайні репресивні методи, санкціоновані владою рад, в т.ч. занесення населених пунктів до чорних дошок, що знову стане ознакою дознищення селянства у трагічні 1932-1933 pp. та під час Голодомору. Вражає масштаб проведеної ревп’ятіркою операції у повіті лише протягом шести днів. У першій постанові від 30 січня 1921 р. зазначається: «Принимая во внимание преступное отношение крестьян к выполнению Госразверстки, укрывательство ими бандитов, дезертиров, оружия и снаряжения, занести Чалбасскую волость на черную доску, как врагов Р[абоче]-Кр[естьянской] власти. Предписать Волпредсовещанию арестовать в качестве заложников… из с. Челбассы 10 человек, а из остальных населенных пунктов (где имеются Ревкомы) по 3 человека из самых зажиточных и злостных кулаков, широко оповестить население, что в случае неисполнения всех предъявленных требований к 10-му февраля с/г к заложникам будут применены следующие репрессивные методы: конфискация имущества и ссылка их в концентрационные лагери, а также последует дополнительный арест заложников из кулацкого элемента»25 …

Далі хроніка подій у повіті розвивалась так: 31 січня ревп’ятіркою заарештовано у с. Каланчак 15 заручників, 1 лютого у с. Нова Маячка здійснено арешт 21 заручника, у с. Стара Маячка — 12 осіб; 3 лютого у с. Казачі Лагері взято під варту ще 19 заручників та 9 чол., звинувачених у контрреволюції, з 4 лютого у с. Михайлівні та с. Ново-Софіївці утримувались під арештом за бездіяльність як заручники навіть члени сільревкомів до повного виконання плану розкладки у цих селах26.

Викликає потрясіння рапорт голови Бехтерського волосного ревкому В.Форощука, поданий до Дніпровської ревп’ятірки 23 січня 1921 р. про самоарешт:

«На основании постановления объединенного заседания от 22 января о полной бездеятельности Бехтерского волревкома, находясь председателем; дальше работать не могу, а посему считаю себя самоарестованным и прошу предать меня как партийному так революционному съезду, причем прошу на мое место назначить председателя»27.

У березні 1921 року на зміну політиці воєнного комунізму, який довів до цілковитої руїни народне господарство, викликав голод, невдоволення всіх шарів суспільства, радянська влада проголошує нову економічну політику, яка була в першу чергу поступкою селянству, дозволила приватну ініціативу у легкій промисловості і торгівлі.

Через рік у березні 1922 року Наркомат юстиції України  видає  обіжник №48 «Об изменении судебно-карательной политики и об организации принудительных работ без содержания под стражей»28, який пом’якшив тиск на певний час.

Перша хвиля більшовицьких репресій відійде ненадовго, щоб з новою невблаганною силою затопити країну у 30-х роках XX століття.

Відкриваючи в архівних джерелах «запечатану правду», ми відновлюємо історичну справедливість і наближаємось до істини.

Джерело: видання "Мой город - Херсон"



Читайте также:


Комментарии

Комментариев 0

18.10 2017, 10:17

Лента новостей


У Херсоні безвісті зникла жінка

Дніпровським відділенням поліції, встановлюється місце знаходження безвісно…

Херсонський депутат ініціював звернення до Президента

Сьогодні відбулась сесія міської ради, на якій…

З 20 серпня в Чорному морі діє заборона на вилов кефалі

Чорноморський рибоохоронний патруль наголошує, що з 20…

Новокаховчане начали устанавливать предупреждения о ямах на дорогах

Импровизированный предупреждающий «дорожный знак» с надписью «Яма» недавно установили на…

Херсонцам рассказывают, как бороться с новыми тарифами на проезд в маршрутках

Началась пресс-конференция представителей общественности в Кризовом Медиа центре про то,…

Сергей Притула побывал в Новой Каховке: отзыв о поездке

Вчера известный украинский шоумен Сергей Притула вместе со своими "Вар'ятами" выступил в…


Мудрость дня
“Будь хотя бы сам честен настолько, чтобы не лгать другим. ”

Фрэнсис Бэкон

английский философ



Цитата недели
“Мы сейчас являемся свидетелями рождения украинской нации. Нации, для которой слово «независимость» имеет особого значения. Но настоящая независимость возлагает на нас большую ответственность: друг перед другом и перед нашими потомками”

Сергей Дуров

глава городской партийной организации


Цифра недели
270
млн.грн повернули бізнесменам Херсонщини

Вход на сайт
E-mail
Пароль
Новый пользователь
E-mail
Пароль
Вподобайте нас у Facebook і отримуйте все найцікавіше у власну стрічку новин.
Я вже вподобав "Херсон Daily"