Служили два товариші. Зрадник з Криму знайшов свою смерть у рідному селі Героя України В’ячеслава Кубрака, з яким служив у Перевальному

Неймовірна історія Людмили Кубрак, мами Героя України В’ячеслава Кубрака. Серед окупантів, які захопили село Миролюбівка Бериславського району Херсонщини, виявився його колишній товариш по службі Сергій із Криму, який зрадив присязі у 2014 році. Центру журналістських розслідувань вдалося встановити ім’я зрадника.

«Він впізнав мого сина на стенді в клубі з фотографіями АТОвців і розшукав мене. Прийшов до мене і каже: «Вы мама Славика? Я – его сослуживец». Я отетеріла: якщо він колега по службі, то це ж наш. А він же не наш, він – чужий. Питаю його: де ви разом служили? А він: «В Перевальном, в Крыму. Оттуда Слава и вышел в 2014-ом», – переказує свою першу розмову з окупантом Сергієм Людмила Іванівна Кубрак. 

У 2014 році її син В’ячеслав Кубрак служив у Криму, у складі 36-ї окремої бригади берегової оборони ВМС України, що дислокувалась у с. Перевальному поблизу Сімферополя. Після окупації і незаконної анексії Криму Росією він вийшов на материкову частину України. З таких як В’ячеслав вірних присязі військових у 2015 році в Миколаєві сформували 36-ту окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.Військовий окупаційної армії Росії Сергій, який розшукав у Миролюбівці Людмилу Кубрак, дійсно служив з її сином у 36-й окремій бригаді берегової оборони. Навесні 2014 року він відмовився виконувати наказ про передислокацію з окупованого Криму на вільну територію України і перейшов на бік ворога. 

За номером телефону, який окупант надав Людмилі Іванівні, нам вдалося ідентифікувати повне ім’я зрадника: Легкий Сергій Володимирович, 25 січня 1982 року народження. 

Ми знайшли його сторінки в соцмережах, в яких він публікував свої фотографії, зроблені в окупованій Миролюбівці, за якими Людмила Іванівна його опізнала. Знайшли сторінку його колишньої дружини Лариси Клименко, яка теж проходила службу у ВМС України, разом із ним зрадила присязі, перейшла на бік ворога і залишилася в окупованому Криму.У березні 2022 року Сергій Легкий вдерся на Херсонщину і разом із росіянами брав участь в її окупації. А згодом знайшов там свою смерть.

Людмила Кубрак: «Завдяки Олені Ковалик я змогла виїхати і вижити»

Одразу після свого вторгнення 12 березня 2022 року до села Миролюбівка, неподалік від якого проходила лінія фронту на правобережній Херсонщині, російські окупанти почали тероризувати місцевих мешканців. Вони шукали родини АТОвців і всіх, хто міг становити для них загроз, – не тільки реальну, а й примарну. 

До будинку 49-річної мешканки Миролюбівки Олени Ковалик загарбники вдиралися 16 разів! Влаштовували обшуки, перевертали всі речі, простукували паркет, пересували меблі, нишпорили в усіх закутках. Казали, що шукають зброю, джип, якого у жінки не було, а також її сина, який в минулому служив в АТО.9 квітня 2022 року російські загарбники викрали чоловіка Олени – Олега Ковалика і закатували його до смерті в захопленому ліцеї в сусідньому селі Біляївка. Там же окупанти вбили викраденого в Біляївці Дмитра Журавльова. Через лише одну цю катівню пройшли близько двох десятків мирних мешканців навколишніх сіл. Після викрадення Олега Ковалика росіяни зупинили на дорозі його 78-річного батька Степана, натягнули йому мішок на голову, забрали на «допит» і кілька годин знущалися над ним. 

«У захопленій школі в Миролюбівці російські військові влаштували свій штаб. Їх тут було дуже багато. Але ми навіть не уявляли собі, наскільки багато, поки ЗСУ не звільнили наш Бериславський район і я не стала степовими дорогами їздити до Біляївки, розшукуючи тіло свого чоловіка. Нам сказали, що росіян тут було більше 8 тисяч. А як полями їдеш – кругом залишки їхніх бліндажів. Їх там просто безліч. Ми й не знали, що по посадках і в полях їх була така величезна кількість», – згадує Олена Ковалик.Через те, що залишатися далі в окупації було небезпечно, Олена разом із Людмилою Кубрак 29 квітня 2022 року виїхали з Херсонської області до Кривого Рогу. 

«Навіть мої рідні відмовлялися брати мене з собою. А Олена взяла. Завдяки їй я змогла виїхати і вижити», – сказала Людмила Іванівна.

Людмилі Кубрак загрожувала реальна небезпека, адже її син В’ячеслав був не простим учасником АТО. Він був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню, медаллю «За бездоганну службу» і відзнакою президента України «За участь в антитерористичній операції». За самовіддане служіння Українському народові президент України посмертно присвоїв йому звання Героя України.

Історія Героя України В’ячеслава Кубрака

Людмила Кубрак згадує, що її син з дитинства мріяв стати військовим. Він багато займався спортом, а після закінчення Миролюбівської школи пішов на строкову службу. На початку 2020 року на будівлі цієї школи встановлять меморіальну дошку на його честь.

У 2008-2009 роках В’ячеслав Кубрак брав участь у миротворчій операції в Косово і в складі інженерно-саперного загону 17-ї окремої танкової бригади ліквідовував наслідки техногенної катастрофи на 61-м арсеналі Збройних сил України в м. Лозова на Харківщині. 

Після виходу з окупованого Криму В’ячеслав виконував бойові завдання в зоні проведення АТО в Луганській і Донецькій областях, а з 2015 року став командиром інженерно-саперного взводу 36-ї окремої бригади морської піхоти і командиром групи розмінування.У 2019 році під час бою він виніс з позицій ворога тяжко пораненого побратима і сам був поранений. 8 жовтня того ж року під час розмінування поблизу села Водяне на Донеччині група на чолі з В’ячеславом Кубраком потрапила під обстріл окупантів. Аби зберегти життя підлеглих, прапорщик вирішив самостійно розмінувати встановлене ворогом мінно-вибухове загородження і був важко поранений. Три доби лікарі в Дніпрі боролися за його життя, однак врятувати його не вдалося.

На похорон В’ячеслава Кубрака в рідному селі тоді прийшли сотні людей, деякі з них стояли перед загиблим захисником на колінах.«Коли Славка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеню, він сказав мені: «Мамо, скоро я буду повним героєм, отримаю нагороди першого і другого ступенів. Але його життя раптово обірвалось», – згадує Людмила Кубрак.

На честь загиблого Героя президент України наприкінці 2021 року надав патрульному катеру класу Island (Р194) Військово-морських сил України його ім’я – «В’ячеслав Кубрак».

«Він любив приходити до мене у двір і гратися бойовою гранатою». Історія зрадника Сергія Легкого

Про те, що його колишній колега по службі у Криму В’ячеслав Кубрак загинув у 2019 році, і що в селі Миролюбівка мешкає його мати, Сергій Легкий дізнався зі стенду в сільському клубі з фотографіями місцевих АТОвців. Доволі швидко він відшукав Людмилу Кубрак і кілька разів приходив до неї. 

«Він назвав мені своє ім’я, а прізвища я його ніколи не питала. Лише один раз побачила його у нього на нашивці, але не запам’ятала. Він дав мені номери своєї дівчини – здається, Наталії, і матері Галини, але я ніколи з ними не спілкувалась. Сергій був не простим окупантом. Він не був тут головним серед росіян у Миролюбівці, але мав дуже багато влади», – каже Людмила Іванівна.

Зрадник обіцяв, що росіяни її не чіпатимуть, але додавав – «поки я живий». Розмова з ним не клеїлась, але він продовжував нав’язувати свою присутність.
«Він любив приходити до мене у двір, присісти тут як у себе вдома, поставити біля себе автомат і гратися гранатою – така у нього була фішка. Чомусь він постійно тримав у руці бойову гранату, іноді з витягнутою чекою. Коли він тут сидів, мені було дуже страшно. Саме у нього я вперше побачила список людей, до яких приходили окупанти. Я його спитала: чому ви ходите до окремих людей, звідки знаєте їхні адреси? А він на це: «Так вот, у нас же есть список, мы тут всё и про всех знаем». Я поцікавилась, звідки у нього дані з іменами і адресами. Він відповів, що їх надав наш колишній сільський голова. За цим списком росіяни вдиралися до людей, пресували їх дуже сильно», – сказала Людмила Кубрак.

Востаннє вона бачила Сергія Легкого в день свого від’їзду. Залишатися далі в окупованому селі ставало небезпечно.За словами Людмили Кубрак, першою до звільненої Миролюбівки повернулася її подруга Олена Ковалик. Коли ж Людмила приїхала наприкінці жовтня 2022 року, після звільнення села, то побачила, що її дім сильно пошкоджений. Тому вона вирішила перезимувати в Кривому Розі і починати відновлення будинку уже навесні.

«Росіяни поруч із моїм будинком влаштували щось типу полігону і ховали свої БТРи. Всюди валялись купи гільз. Вибухом міни була пошкоджена стіна мого будинку. Але вже з березня 2023 року я повернулася додому назавжди. І, сподіваюсь, більше ніколи не виїду звідси», – зізналась Людмила Іванівна.

Що ж стосується Сергія Легкого, то, за її словами, він підірвався незадовго після її виїзду з окупації. Про це їй розповідали односельці.Останні пости Легкого в соцмережах датовані 30 травня 2022 року. А вже 13 червня на його сторінці з’явились повідомлення про його смерть. «Серёга погиб на Украине», – написали в коментарях його знайомі.

На відміну від його колишнього товариша по службі В’ячеслава Кубрака, якому присвячена величезна кількість публікацій і згадок у медіа, про смерть кримчанина Сергія Легкого в мережі нічого знайти не вдалося. Від росіян, яким він після 2014 року служив «вірою і правдою», він не заслужив жодного слова пошани, крім нечислених згадок про його смерть від друзів у соцмережах. 

Легкий як був, так і помер зрадником. Тоді як В’ячеслав назавжди залишиться в пам’яті  у всіх Героєм.



На фото зверху: Герой України В’ячеслав Кубрак та зрадник Сергій Легкий, які до окупації Криму служили у 36-й бригаді берегової оборони ВМСУ у Перевальному. Фото з соцмереж