У день вінчання охрестили і 4-місячну донечку: історія кохання військовослужбовця з Волині та переселенки з Херсона

Військовослужбовець з Волині та переселенка з Херсона нещодавно взяли шлюб на Тернопільщині. Повінчалися Олександр і Тетяна Шукаловичі в церкві в селі Залужжя Збаразької громади. У цьому храмі, за переказами, молилися гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа та Пилип Орлик. Також у цей день подружжя охрестило свою доньку. Історію подружжя розповіло «Суспільне Тернопіль».

Олександр — військовослужбовець ЗСУ, який з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну добровольцем пішов на фронт. Тетяна — херсонка, якій через війну довелося покинути рідну домівку. Поки чоловік воює, Тетяна з дітьми живе у Збаражі. У липні минулого року пара зареєструвала свій шлюб, а 16 квітня вирішили повінчатися в церкві. Для цього Олександр приїхав з війни в коротку відпустку.

У день одруження охрестили чотиримісячну донечку Нону.

«Сьогодні ми щасливі з чоловіком. Мріємо про перемогу, здоров’я наше і наших солдатів, про здоров’я наших дітей, щоб у них все було добре, щоб вони і всі інші діти не знали, що таке війна», – розповіла Тетяна.

Тетяна та Олександр познайомилися під час повномасштабної війни завдяки брату жінки, який також захищає Україну.

«Тетяна подзвонила до брата, щоб запитати як він, і вона мені сподобалася», — каже Олександр.

«Він побачив мене по відеозв’язку і сказав: «Все, вона моя», — розповідає Тетяна

За словами Олександра, з того часу він з Тетяною почав переписуватися і згодом одружилися.

«Ми закохалися та зрозуміли, що не можемо бути одне без одного. Олександр приїхав до нас у Збараж, ми ближче познайомилися. Потім приїхав знову, ми розписалися. Потім я завагітніла і він приїхав на пологи», - згадує Тетяна.

Олександр пішов на фронт добровольцем. Каже, не зміг дивитися, як гинуть інші військові. Окрім чоловіка, в Тетяни воюють також брат і племінник. Їх, каже жінка, намагається завжди підтримувати:

«Це його вибір, я знала, на що я йду. Знала, що його не буде і що треба його чекати. Підтримка, головне — це підтримка, посмішка. Якщо посміхаємося ми — посміхаються наші чоловіки, бо бачать, що ми спокійні. Не треба біля військового плакати, говорити, як нам погано. Нам погано, але треба триматися. Бо якщо ми плачемо — нам погано, а їм в два рази гірше».

Олександр став батьком і для старшої доньки Тетяни — семирічної Маргарити. Усі разом, каже подружжя, мріють відвідати звільнений Херсон, проте залишаться жити на Тернопільщині.