Перлина православної Херсонщини

Цього місяця виповнилося 210 років з дня заснування Корсунського Богородицького жіночого монастиря в селі Корсунка біля Нової Каховки. Архієпископ Херсонський і Таврійський Іоанн, на запрошення Єпископа Новокаховського и Генічеського Філарета, здійснив разом з Єпископом Філаретом і Єпископом Конотопським і Глухівським Романом Божественну літургію на честь Корсунської ікони Божої Матері.

Таврія кінця XVII століття стала свого роду «землею обітованою» для російських старообрядців, котрих переслідували на батьківщині за розбіжності у поглядах з офіційним православ'ям. Корсунський монастир був створений у 1784 році архімандритом Дорофеєм за наказом князя Потьомкіна. Монастир досить швидко перетворився на справжній духовний центр старообрядства та стародавнього православ'я.
У 1784-93 роках було зведено монастирський собор Корсунської Богородиці. Поряд знаходилася трьохярусна дзвіниця, висотою більше сімдесяти метрів. З неї було видно не лише всі землі монастиря, а й околиці Херсона. Монастир оточений чотирма баштами, увінчаними восьмикутними хрестами. На північ знаходилася трапезна з церквою святого Михайла (єпископа Синадського), на схід - Церква Святого Дмитра Солунського. Від Східних воріт, обсаджена фруктовими деревами, архієрейська дорога (нині вул. Набережна) вела до цвинтарного храму Всіх Святих, де ховали видатних благодійників монастиря. З 1845 Корсунський монастир став приймати і православних іноків, а в II половині XIX століття перетворився у винятково православний монастир.

У радянські часи доля монастиря, як і більшості святинь Таврії, була трагічною. 1930 його закрили й передали радгоспу, що був частиною заказника «Асканія Нова». Пізніше тут був дитячий будинок, потім - школа соціальної реабілітації для малолітніх правопорушників, життя яких описано у відомому романі Олеся Гончара «Бригантина». Невиправну шкоду архітектурному ансамблю монастиря було нанесено в шістдесятих роках: розібрано частину собору, дзвіницю, будинок архієрея, два готелі за монастирськими стінами. Від монастирського комплексу до наших часів залишилося 8 будівель. Лише в 1999 році в Михайлівській церкві було відновлено богослужіння. «Ми очень гордимся тем фактом, что живем в такой исторически значимой части Херсонской области и имеем непосредственное отношение к святым местам. В нашем селе витает особый дух святости и величия, связанного с когда-то знаменитым на всю Русь монастырем. Каждый год сотни паломников и туристов приезжают в Корсунку, чтобы приобщиться к этому духу», - говорить місцева вчителька Уляна Карпуша.

Перебудована в радянські часи на водонапірну башту, Дмитрівська церква досить рідкісний для України, але поширений у центральній Росії тип храму «иже под колоколы». Зовнішньо будівля скоріше нагадує оборонну башту, ніж церкву. Архітектурний декор скромний, але величний, що характерно для старообрядців. Нині йде боротьба за повернення Свято-Дмитрівського храму православній церкві.
Вціліла кругла північна башта храмової будівлі увінчана гніздом бусолів. Ніхто з місцевих жителів вже не пам'ятає, скільки років лелечій оселі. У народі снує повір'я: якщо навесні пара птахів повертається до свого дому, це віщує селищу добро і процвітання. Старші люди кажуть, що багато років гніздо височіло пусткою на баштовому куполі. Цієї весни лелеки знову повернулися до Корсунки. Можливо, у світлі перипетій, пов'язаних з відновленням храму, цей символічний момент віщує Корсунському Богородицькому монастирю повернення бувалої слави.