Херсонський контрнаступ, або Чому не можна казати, що росіяни пішли самі 

У третю річницю звільнення Херсона знову чуємо дивні формулювання “коли росіяни пішли з Херсона”, “після відходу росіян”. Насправді, росіян вибили з усіх вигідних рубежів, які ті захопили навесні 2022 року, і вони тікали з правобережжя Херсонщини. Ціною крові та поту українських воїнів вдалося провести надскладну операцію, яка вже увійшла в історію. 

Передумови контрнаступу 

На початок липня Росія контролювала 95% Херсонської та 10% Миколаївської області. Наприкінці травня російські урядовці схвалили плани анексії окупованих областей, в тому числі і Херсонської. Російська окупаційна влада в регіоні планувала на кінець 2022 року провести референдум щодо приєднання Херсонської та Запорізької областей, тоді як окуповані частини Миколаївської області (Кінбурнська коса та Снігурівський район мали бути включені до Херсонської області, але незабаром чиновники перенесли дату на осінь – за словами представників британської розвідки, на тлі побоювань, що території буде відбито українською армією.

До 11 березня російський наступ на багатьох фронтах у Миколаївській області зупинився, що спонукало до поступового відступу до кінця місяця. Частина російських військ, яким не вдалося зайти у Вознесенськ та Баштанку перекинули на Давидівбрідський напрямок. Як розповідають місцеві мешканці, величезна колона з тисячі одиниць машин та бронетехніки йшли трасою від Снігурівки до Великої Олександрівки. 

У цей час українські війська атакували їх артилерією. На трасі від Калинівського до Давидового Броду навесні 2023 року ще стояли десятки одиниць підбитої російської техніки, а воронки на дорозі залатали тільки наприкінці 2023 року. Ці латки видно там і досі. 

30 березня українські війська поновили контроль над населеними пунктами Орлове, Заградівка та Кочубеївка. 

6 квітня Генштаб ЗСУ повідомив, що українські сили під час наступу вибили росіян із наслених пунктів Добрянка, Нововознесенське і Трудолюбівка,  а згодом того ж дня – і про звільнення села Осокорівка.

Тут фронт на якийсь момент зафіксувався по трасі від Незламного (Потьомкінське) до памʼятника Кавуну. Окопи в посадках там видно і до цього дня, а спалена бронетехніка стояла по посадках до початку літа 2023 року. 

18 квітня російські війська разом із формуваннями так званих «ДНР» і «ЛНР» розпочали масштабний наступ на Донбасі. Для цього противник був змушений перекинути частину своїх сил із південного напрямку на схід. Цим скористалися підрозділи Збройних сил України, які провели низку успішних операцій і звільнили кілька укріплених позицій ворога вздовж південного берега річки Інгулець. 

Станом на 1 червня Інститут вивчення війни повідомив, що українські контратаки на Херсонщині успішно досягли своїх цілей і порушили російські наземні лінії постачання вздовж річки Інгулець. Упродовж червня українські підрозділи звільнили низку територій на північному заході Херсонської області. Найзапекліші бої точилися в районі Давидового Броду. Попри певні успіхи, основна лінія російської оборони залишилася на місці. До 9 липня українські війська здійснили серію локальних контратак, що змусило противника перейти до оборони й укріплювати свої позиції.

Ці позиції видно і досі. Уздовж річки Інгулець, в посадках та навколо населених пунктів. Росіяни вкопували техніку просто у дворах людей, наприклад, як у селі Білогірка. 

На початку липня українська влада, зокрема віцепрем’єр-міністр та міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук почала звертатися до мешканців Херсонської та Запорізької областей із закликом евакуюватися через запланований контрнаступ Збройних сил України. Громадян, які залишалися на тимчасово окупованих територіях, зокрема у Херсоні, закликали облаштовувати укриття й підготуватися до активних бойових дій. Верещук попередила, що найближчими днями очікуються інтенсивні бої й обстріли, наголосивши: «ЗСУ наступає».
9 липня 2022 року президент Володимир Зеленський дав наказ українським військовим, у тому числі силам оперативного командування «Південь», розпочати звільнення окупованих територій. Міністр оборони Олексій Резніков підтвердив, що Україна формує потужне угруповання для проведення наступальних дій.

Бої на Миколаївському напрямку 

Коли кажуть про херсонський контрнаступ, дуже часто забувають про ділянку, яку ми умовно називаємо миколаївським напрямком. Це степи між Дніпровсько-Бузьким лиманом та Снігурівкою.

Тут ворог тримався за великі населені пункти Олександрівка, Правдине, Посад-Покровське та інші. Й інтенсивність боїв там була не менша, а в деякі моменти і набагато більша за район Давидового Броду. Українські воїни навесні та влітку 2022 року не раз атакували Правдине і Посад-Покровське. Відбити тоді вдалося тільки руїни останнього села. Позиція проходили по його південних кордонах, по лінії каналу. 

Російські позиції проходили в двох кілометрах по лінії іншого каналу. Його бетонні плити росіяни використовували як укріплення. Цей канал пролягає від Благодатного до Правдиного. 

Минулого року ми з колегами працювали з саперами 808 бригади саме в районі цих позицій. Навколо, окрім рідких посадок, немає жодного укриття, тож росіянам було дуже вигідно утримувати ці позиції. 

Тут наступали 28 окрема механізована бригада та 241, 124 та 126 бригади ТРО. Трошки вище, до Снігурівки наступали 121 бригада ТРО, 59, 63 бригади та 17 танкова. 

Українські військові атакували росіян, але вибити далі не могли. 

Всю весну 2022 року ЗСУ атакували аеропорт біля Чорнобаївки та його околиці. Це сковувало дії російської армії та вибивало велику кількість їхньої техніки та боєприпасів. 

Початок

У  відомому багатьом відео, яке є поки найповнішим аналізом наступу ЗСУ на Херсонщині, вказано, що контрнаступ розпочався наприкінці серпня ударами з Himars по штабах і складах росіян.

Насправді, перші удари по Херсону системи Himars розпочалися трошки раніше. 

Ранок 10 липня почався для херсонців зі звуків вибухів. О 5-й годині ранку пролунали три потужні вибухи і ще три вибухи – приблизно о 10.30.

Тоді ми не розуміли що відбувається, і, думаю, не тільки ми. 

У місцевих пабліках херсонці писали, що  був завданий удар по території військової частини на вулиці Пестеля в центральній частині Херсона. Там розміщувалися війська росіян.

За кілька днів стало відомо, що під час удару загинув командир 20 дивізії РФ полковник Олексій Горобець. А з ним декілька десятків офіцерів. 

Не пощастило і заступнику командира дивізії – начальнику штабу полковнику Сергію Кенсу.

У російських соціальних мережах повідомили, що Кенса не встигли довезти до шпиталю.

За даними розвідки, не пережили той недільний ранок у Херсоні також заступник командира дивізії з військово-політичної роботи Олексій Аврамченко і заступник командира дивізії Канат Мукатов.

Хитрість операції була в тому, що удар стався під час ранкового шикування російських солдат за участі молодших командирів. За кілька годин на місце прибула делегація керівництва дивізії, про що стало відомо українським військовим. О 10:30 було нанесено ще один удар, який і вбив вище керівництво дивізії.

Потім будуть десятки ударів по Антонівському мосту та мосту на Каховській ГЕС, але цей перший удар  Himars вніс паніку у стан росіян.

11 липня українська армія повідомила, що відбила село Іванівка Високопільської громади. Це село знаходиться між Архангельським та Високопіллям. 27 липня 2022 року українські війська заявили, що відновили контроль над селами Лозове та Андріївка, обидва на східному березі річки Інгулець. Село Лозове зникло ще до 2022 року. Там не було жодного будинку, тож правильніше було б сказати, що українці відбили район колишнього села.

Про бої в Андріївці ми писали в окремому матеріалі, спираючись на свідчення місцевих мешканців. Вони стверджують, що село українські воїни відбили 21 липня. В цей день їх почали переправляти через річку, а село на місяці стало пеклом на землі.

В село заходила 35 бригада морської піхоти. Як морпіхи це зробили — для нас поки загадка. Частина Андріївки знаходиться на кручі і росіяни, які тримали цю висоту, бачили українців як на долоні. Це видно на фото.

Пізніше сержант Бурлака згадував, що росіяни сконцентрували на цій ділянці багато техніки та артилерії, яка все ж не змогла змести в Інгулець плацдарм, що сполучався із тим берегом понтонними переправами. Які теж атакували всіма видами зброї. Ступені від ракет та великі уламки авіабомб досі лежать на території Андріївки. Села, яке зникло після літніх боїв.

Ціллю морпіхів та інших підрозділів був Сухий Ставок — село, до якого від Андріївки веде пряма просілочна дорога. 

Між селами проходила асфальтна дорога, з обох боків прихована посадками. Тут і розгорнулися основні бої. З того моменту минуло вже понад 3 роки, але посадки так і не відновилися і стирчать обгорілими сухими стовбурами. 

Тут 35-ка знищила майже в повному складі 109 полк “ДНР” і просунулася в сторону Сухого Ставка.

На півночі українські воїни не змогли форсувати Інгулець у районі Давидового Броду, який тримали російські десантники, але успіх мали чеченські добровольці та придані підрозділи, які вибили тих із Архангельського.

Село частково знаходиться в низині, тож росіяни просто відступили до карʼєрів Арселормітал і зайняли позиції там. Ці позиції були максимально укріплені, а від обстрілів росіяни там ховалися в морських контейнерах, вритих в землю. Будівельної техніки на карʼєрі вистачало.

Контроль над Архангельським мав стратегічне значення, адже тут проходила чи не єдина, більш-менш прохідна дорога до Високопілля, яке росіяни перетворили на ключову точку оборони.

4 вересня Високопілля пало. За словами місцевих, бої тут точилися шалені. Ми і самі це бачили, приїхавши в селище через тиждень після звільнення. Вогневий шквал ЗСУ зосередили на лікарні, яка височіла над селищем, районі вокзалу та складах. На складах вдалося спалити заховану техніку: БМП та БМД військ РФ. Біля однієї з цих БМД я знайшов обгорілу азербайджанську монету. Скоріш за все, ці підрозділи прибули на Херсонщину з Карабаха. 

В цей же момент ЗСУ займає Тернові Поди на Миколаївському напрямку та просувається у бік Киселівки. Але росіяни переходять у контрнаступ і відбивають Тернові Поди. 

Морпіхи та бійці 17-та окремої важкої механізованої бригади тим часом займають Сухий Ставок. Пізніше росіян вибили і зі степової Костромки. Ціль ЗСУ зрозуміла — вийти до Брускинського, яке стоїть на трасі Давидів Брід-Берислав. Але зробити цього не вдалося. 

В цей час ЗСУ концентрується на послабленні логістики росіян, атакуючи три мостові переправи на Дніпрі. На якийсь момент виведений із ладу міст через шлюзи Каховської ГЕС та сильно пошкоджений Антонівський автомобільний міст. 

6 вересня 128 бригада звільняє Нововознесеньске. Це невеличке село знаходиться на трасі на Нововоронцовку. 

В цей же момент починається атака росіян на невеличкий плацдарм в районі Благодатівки-Новогредньового-Малої Сейдеменухи. Українські воїни заходили в села ще влітку, але сильні бої тут почалися на початку вересня, коли російські війська зрозуміли, що розширення плацдарму може розрізати їх оборону навпіл. 

Другий етап. Наступ на Кавун

6  вересня ЗСУ починає наступ на Харківщині, що змушує росіян спішно перекидати свої боєздатні підрозділи з херсонського на харківський фронт. 

9 вересня бійці 46 окремої десантно-штурмової бригади закріплюються у Благодатівці та розширюють плацдарм біля Білогірки. 

12 вересня воїни 128 гірсько-штурмової бригади з важкими боями звільняють Миролюбівку, перерізаючи трасу. В районі Благодатівки розширюють плацдарм морпіхи та десантники, взявши остаточно Малу Сейдеменуху та Безіменне. 

14 вересня росіяни завдають удари “кінжалами” по Кривому Рогу, знищивши дамбу місцевого водосховища. За задумом росіян, це мало завадити українським військам наводити переправи та могло знищити вже існуючі. Однак задум не вдався. Автор приїхав до Кривого Рогу рано вранці 15 вересня, коли подвірʼя готелю, де вони мешкали з колегами було затоплене, а вантажівки посилено возили шлак і землю та засипали дамбу. Вже ввечері 15 вересня вода пішла, тобто в нижній течії вона не принесла великої біди. 

В цей момент український наступ в районі Сухого Ставка захлинається через роботу ворожих вертольотів, мінні поля та артилерію.  До 1 жовтня сторони майже не просуваються ні в один бік. Важкі бої точаться у Безіменному — миколаївському селі, яке врізалося клином углиб Херсонщини. В ході цих боїв село перестає існувати

.В ніч на 1 жовтня перегруповані війська силами 100 танків та БМП починають масований наступ уздовж Дніпра у напрямку на Новоолександрівку та села громади. Бійці 57, 60 моторизованих та 17 танкової бригад заходять на непідготовлені позиції росіян. Тут ЗСУ розчавили елітну 10 окрему бригаду спецназу РФ. 

Паралельно 128 гірсько-штурмова бригада заходить у Хрещенівку та Золоту Балку. 

Вже 3 жовтня ЗСУ звільняє всі дніпровські села Новоолександрівської громади. План українського командування зрозумілий: прорвати оборону в районі Брускинського і зʼєднатися з підрозділами на півдні, оточивши угрупування росіян. 

В цей момент у росіян починається паніка, підсилена відсутністю резервів, які не можуть швидко перекидати через Дніпро. І вони починають тікати, кидаючи техніку, вбитих та поранених. 

На ранок 4 жовтня українці звільнили частину Дудчан, і степові села на півночі від них. Взяти повністю Дудчани неможливо,  адже росіяни підірвали міст через балку. 

Але прорив змушує російську армію тікати з Давидового Броду, Великої Олександрівки та навколишніх сіл. Тікають росіяни також зі степових сіл Біляївки та Петропавлівки. 

5 жовтня лінія фронту частково стабілізується та наступ, здається, уповільнюється, але наступного дня воїни ЗСУ переходять міст у Дудчанах та вибивають росіян з села. 

9 жовтня росіяни намагаються відбити Нову Камʼянку, але безрезультатно — даються взнаки втрати у техніці та живій силі. 

Втеча росіян з Херсона

Наступний місяць тривають, здебільшого, позиційні бої. Росіяни неодноразово заявляють, що перетворюють Херсон у фортецю, яку будуть тримати за будь-яку ціну, але кореспонденти МОСТа та читачі не підтверджують цю інформацію. 

Про те, що Херсон не здадуть кажуть тільки місцеві маргінальні колаборанти, а в цей час росіяни вже починають евакуацію з правого берега. Вони оголошують евакуацію своїх установ та організацій, вивозять майно, цінності музеїв та архіви. 

Разом з тим, вивозять всіх бажаючих жителів Херсона. Десятки тисяч людей переправляють на лівий берег, і невдовзі херсонці помічають, що росіян в місті немає. 

9 листопада Шойгу віддає відомий наказ на “перегрупування”.

“Про те, що ворог відступив ми дізнались, просуваючись територіями, що ще вчора були нам не підконтрольні, тобто це не була новина з інтернету, після якої ми такі «о ну ок, рушили в центр за фотками», – згадує командир зведеного підрозділу Бузький Гард Ілля Зелінський.

Хлопці всі девʼять місяців билися на херсонському напрямку і, як ніхто, знають, наскільки складною була битва за Херсон.

“Завершальний етап цієї задачі розпочався для нас 8 листопада і закінчився 12 листопада виходом на новий рубіж та переходом в оборону. Звичайно, командир РТГ (ротно-тактична група, – МОСТ), в якій ми були, кожен день після завершального переходу в атаку інформував нас по присутності противника. 8-го він ще був на передньому краї”, – згадує Ілля. 

Те, що росіяни відступили боєць 59-ої бригади Павло Петриченко, за його власними словами, зрозумів за день до 11 листопада – дати, яку офіційно вважають днем визволення Херсона.

“Ми тоді якраз виїжджали на позицію – на стику Миколаївської та Херсонської областей – і потрапили під обстріл “Град”ом. Саме в той момент ми зрозуміли, що це був обстріл-прикриття. Росіяни залишили свою артилерію, аби прикрити відхід їхніх військ”,- згадував він у 2023 році. 

“Відтягнувшись”, Павло разом із побратимами повернулись замінити пошкоджене обладнання та доповісти на штаб.

“Хлопці, кажемо, треба їхать працювать, бо є інформація, що п…ри пішли. Ми вернулись на позицію – і вже по передньому краю стало зрозуміло, що росіян там немає. В окопах були тільки муляжі та опудала – те, що створювало ефект присутності їхніх солдат”, – розповідав наш співрозмовник.

Павло загинув 15 квітня 2024 року на Донеччині.

Пізніше медіа почали стверджувати, що США змусили ЗСУ дозволити спокійно відступити з Херсона 30-титисячному угрупованню РФ. Так стверджує Боб Вудворд після спілкування з чиновниками США в книзі “Війна” (Woodward Bob: War).

Автор книги пише, що коли українська армія восени 2022 року звільняла Херсон, американська розвідка попередила, що ризик ядерного удару підвищиться, якщо росіяни втратять основні сили під час відступу з міста.

Згідно з планом української армії, ЗСУ мали переслідувати росіян, які відступали, і завдати масованих ударів, але цього не сталося – росіяни відступили без значних втрат.

Виявилося, що перед відходом  Джо Байден отримав попередження, що обстріл ЗСУ по РФ може призвести до 50% вірогідності ядерного удару з боку Путіна.

Американці зателефонували начальнику генштабу ЗС РФ Валерію Герасимову, який пообіцяв голові Комітету начальників штабів ЗС США Марку Міллі, що в разі великих втрат під час відступу з Херсона буде застосовано ядерну зброю.

Після цього росіяни отримали своєрідну гарантію безпеки і вийшли на лівий берег, переправивши всю свою техніку та особовий склад.

Журналістка МОСТа Маргарита Доценко, яка була в цей час в Херсоні, стверджує, що обстріл переправи біля Антонівського мосту тривав всю ніч. І ЗСУ точно наздоганяли тих, хто відступав.

І хоча частину техніки росіянам вдалося вигнати через міст, поклавши на дірки від хаймарсів товсті листи металу, ЗСУ взяли біля Херсона велику кількість трофеїв у вигляді покинутої техніки та боєприпасів. 

Відступ з Херсона став однією з найбільших військових невдач Росії з початку вторгнення, що призвело до деморалізації особового складу та втрати єдиного обласного центру України, який їй вдалося захопити. Але війська, які вивели з правого берега Херсонщини дозволили росіянам розпочати наступ на Донбасі. 

Херсон святкував, носячи на руках українських солдатів, і мабуть не всі містяни здогадувалися, що доведеться невдовзі переживати місту.   Але, якби там не було, героїзм та жертовність українських воїнів  точно є тим, про що треба памʼятати всім херсонцям.