Залишилося менше сотні людей: як окупанти знищюють мальовничу Стару Збурʼївку

Місто Олешки, яке завдяки українським та іноземним журналістам стало символом трагедії, що розгортається на окупованому росіянами лівобережжі Херсонщини, на жаль, не єдиний такий населений пункт. Не менше за мешканців Олешок страждають жителі Кардашинки, Голої Пристані, Старої Збурʼївки та інших сіл, які розташовані на лівому березі нижнього Дніпра та лиману.

У Старій Збурʼївці наразі мешкає не більше сотні людей.

Про це МОСТу розповів мешканець села, якому вдалося не так давно виїхати з окупованої території. Він на власні очі бачив пекло, на яке перетворилося колись мальовниче село.

“В селі немає жодного будинку, який би не був пошкоджений обстрілами. Свистить і вибухає щось цілодобово”, – розпочинає він розмову про рідне село.

Стару Збурʼївку окупували у перші дні російського вторгнення. Боїв у селі не було, адже тилові підрозділи 57-ї бригади покинули військову частину у лісі в перші години війни, підпаливши майно, яке не могли вивезти. Стовп чорного диму автор бачив з вікна херсонської квартири зранку 24 лютого.

На початку весни росіяни розпочали у селі справжній терор, викрадаючи та катуючи місцевих мешканців на території бази “Збурʼївський кут”. Через катівню пройшли сотні мешканців, серед яких був і староста села Віктор Маруняк.

З літа 2022 року село та його околиці стали місцем бойових дій. Після звільнення правобережжя росіяни почали обстрілювати з артилерії та “Градів” Херсон. Позиції розмістили прямо у селі та лісі, який оточує Стару Збурʼївку з усіх боків. Українська артилерія почала полювання на росіян. У 2024 році до полювання підключилися дрони. Це триває вже понад три з половиною роки.

Чоловік каже, що світла у селі немає з 8 січня. До того його теж не було кілька місяців, а увімкнули лише на один день — 7 січня. Раніше обірвані проводи скручував місцевий мешканець, але отримав поранення і більше цього робити не може. 

Магазини у селі не працюють вже кілька років, гуманітарну допомогу росіяни не завозять.

За продуктами місцеві їздять на ринок у сусідню Нову Збурʼївку або Чулаківку, але й там вже дуже небезпечно та й товарів на ринках все менше, а ціни все більші.

“Кілограм ковбаси, поганенької, але такої, щоб її можна було їсти, коштує від 1000 рублів (приблизно 500 гривень, – МОСТ). Ковбасу дешевше не хочуть їсти навіть собаки”, — ділиться чоловік.

Хліб в село інколи завозять працівниці пошти — єдиної офіційної установи, яка періодично працює в селі. Вони ж видають пенсію, завдяки якій більшість населення і виживає, адже в цьому році ніхто з місцевих не садив городи. По-перше, люди бояться дронів і артобстрілів, а по-друге, через відсутність світла ускладнюється процес поливу.

Головним чином, люди виживають завдяки допомозі сусідів та односельців. Хоча є цілі вулиці, на яких ніхто не живе. Хтось досі тримає корів, але їх випас стає все більш небезпечним.

“Десь пів року тому зник хлопчик, який пас корів за селом. Корови є — а хлопця нема. Шукали його довго, але так і не знайшли”, — розповідає наш співбесідник.

До річки, як тут називають затоку лиману, підходити заборонено, тож місцеві навіть не можуть наловити риби, яка в усі складні часи була головною рятівницею збурʼївчан.

Заїхати в село можуть виключно люди з місцевою пропискою. Нікого більше, навіть автомобілі швидкої допомоги росіяни в село не пропускають. 

Хворій людині треба самостійно знайти когось з односельців, хто погодиться відвезти її до Скадовська, де знаходиться найближча лікарня. В селі є доктор, але він може видати тільки прості ліки. 

Амбулаторію, яку побудували і забезпечили всім необхідним перед самим вторгненням, але не встигли запустити, росіяни давно пограбували, і вона стоїть покинутою.

Представників окупаційної влади, за словами чоловіка, в селі давно ніхто не бачив — вони просто бояться приїздити в село. І цей страх легко пояснюється — ЗСУ контролюють трасу від Олешок через Голу Пристань і мінімум до ринку “Журавель”.

“Вся дорога у спаленій російській техніці. Скільки їдеш, бачиш обгорілі вантажівки”, — розповідає чоловік.

Росіянам заборонено ходити по селу, і більшість з них ховається по лісах. Точніше, по залишках цих лісів, бо штучно насаджений у 1960-х роках сосновий ліс горить і нещадно випилюється російськими військовими.

Для розміщення своїх позицій нерідко використовують захоплені будинки. Тоді по будинках і прилітає.

“Перед цим будинки нещадно грабують, виносять все до останньої наволочки. У спалених на трасі машинах часто видно пралки та мікрохвильовки, які росіяни намагаються вивозити з пограбованих будинків. Жалітися на їхні дії нема кому”, — зітхає чоловік.

Нерідко після пограбунку росіяни просто спалюють покинутий будинок.

У Старій Збурʼївці таких спалених будинків дуже багато. Також вже згоріли школа, інтернат, церква з унікальним іконостасом та інші обʼєкти соціальної інфраструктури.