Вибухова посівна на Херсонщині

«Битва за врожай» - цей образний вислів, що став штампом за радянських часів, зараз у деяких регіонах України сприймається буквально. На землях звільнених громад Херсонської області й справді триває битва - із щоденними обстрілами, знищеною ворожою технікою та замінованими полями.

«З приводу землі нашої – вона настільки засмічена оцим військовим непотрібом, що це просто жах… На подолання всього цього та відновлення нормальної роботи піде кілька років», – розповідає нашим журналістам Головний спеціаліст Нововоронцовської військової адміністрації Олександр Федорнак. Ще рік тому він також займався фермерством і став одним із багатьох, кого Росія позбавила цієї можливості. 

Олександр – фермер у другому поколінні та успадкував своє підприємство від батька. Звістка про початок повномасштабного вторгнення застала його у полі, де він саме готувався до початку посівної. Фермеру вдалося таки засіяти частину своєї землі, а вже за кілька днів його рідне селище Любимівка було окуповане росіянами. Зібрати посіяне Олександру окупанти не дали. За довгі місяці окупації вони знищили майже всю техніку його підприємства, без якої про відновлення роботи зараз не може йти і мови. «Фонд техніки – повністю знищено. У мене була техніка вся своя, звичайно, не якась супер сучасна,  але своя. Зараз немає жодної вцілілої одиниці. Це все, звичайно, фінанси. Фінанси залучати немає звідки», – ділиться своїми проблемами Олександр Федорнак. 

У господарствах усіх колег та компаньйонів Олександра Федорнака ситуація схожа. 

У Міністерстві агрополітики прогнозують, що цього року херсонці зможуть засіяти на звільнених територіях правого берега Дніпра лише близько 30 відсотків площі аграрних земель. Але скільки людських життів коштуватиме майбутній врожай – ніхто сказати не може. 

Те, що люди у цих громадах підриваються на російських мінах з сумною періодичністю, вже не секрет. Робота ж у полях тут зараз взагалі перетворилась на “російську рулетку”, з однією різницею – програти у цій вибуховій лотереї шансів набагато більше. Понад 90% земель сільськогосподарського фонду на півночі області вважаються “потенційно замінованими”, тобто, сіяти на них небезпечно. «Я особисто зараз не сяду в трактор і нікого не посаджу», – зазначає Олександр Федорнак, проте багато його колег вважають інакше. Майже щотижня у ЗМІ з’являється інформація про детонацію російських “подарунків”, що, відступаючи, окупанти залишили на херсонських полях, але це не зупиняє багатьох фермерів у прагненні засіяти хоч невелику частину своїх угідь.

 Аналогічна ситуація і в сусідній Високопільській громаді. Тут випадки підриву фермерів на полях фіксують майже кожного тижня. Напередодні візиту наших журналістів у цій громаді вибухом вчергове поранило двох механізаторів, котрі, на щастя, вижили. Та не завжди і не всім так щастить, розповідає Голова Високопільської ВА Ганна Шостак-Кучмяк. 

«Це все дуже небезпечно. Людям пояснюємо – не йдіть. Не треба в поля, поки вони офіційно не перевірені», – коментує вона випадки підривів на полях, що трапляються тут все частіше. За встановленою чергою на розмінування, поля та городи знаходяться на останньому місці. У пріоритеті саперів – комунікації, дороги та житлові будинки. Та якщо зараз застосувати усі наявні сили на знешкодження російських “подарунків”, які вони  залишили херсонським аграріям, – на повне розмінування 700 тисяч потенційно небезпечних гектарів піде не один рік, навіть за умови залучення додаткових вибухотехніків. 

Зараз держава обіцяє залучити додатково ще 500 саперів, що обстежуватимуть саме поля, та поки триватиме цей процес – весняна посівна закінчиться. Замінування земель, втім, є найбільшою, але, на жаль, не єдиною проблемою місцевих аграріїв. Олександр Федорняк зазначає, що майже усі навколишні ферми були пограбовані “визволителями”. Найбільше постраждали господарства, які тривалий час перебували в окупації, або ті, що ставали базами для військової техніки росіян.Фінансову спроможність місцевих підприємців підірвало ще й те, що окупанти не дозволили їм зібрати врожай 2022 року. Більшість полів на півночі Херсонщини досі вкриті минулорічною пшеницею та соняшником. Те ж, що окупанти скосили самотужки, – було вивезено до Криму, звичайно, без будь-якої компенсації господарям сільгоспугідь. Така ж ситуація і в ще одній звільненій громаді – Новорайській. Її голова Олександр Шокуров розповідає, що 90% орних земель зараз стоять ще під минулорічним врожаєм. 

Вплинула окупація і на загальний рівень життя регіону, адже переважна більшість місцевих працювало тут на сезонних роботах у фермерів. Зараз, втративши майже усі засоби заробітку, селяни виживають завдяки гуманітарній допомозі та соціальним виплатам. Пенсіонери тут перетворились на годувальників родин, адже пенсії Україна виплачувала справно, навіть під час окупації. Вихід із патової ситуації місцеві аграрії бачать у перепрофілюванні виробництва – із рослинництва на тваринництво. Окупацію на правобережжі пережили кілька ферм, власники яких зараз намагаються наростити виробництво.

На місцеву свиноферму в Новорайській громаді вже знайшлись інвестори з Дніпропетровської області. Їх представник каже, що вже до осені його компанія зможе суттєво підняти виробництво на цьому комплексі. Це збільшить дохідну частину місцевого бюджету та забезпечить новими робочими місцями селян, які залишились без сезонних заробітків. 

«Це комплекс не новий. Він пережив окупацію і працівники комплексу зберегли поголів’я у якомусь об’ємі. І ми зараз об’єднаємось, щоб створювати нові робочі місця, виконувати програму по відновленню Херсонщини», – розповідає нашим журналістам Ігор Недибалюк, представник фірми СТРОНГ-ІНВЕСТ, що збирається інвестувати кошти у сільське господарство Херсонщини.

А ось на найголовніше для багатьох українців питання, що безпосередньо стосується аграрного сектору Херсонщини, нам відповів Голова Нововоронцовської військової адміністрації Андрій Селецький: 

«У 2023 році буде врожай кавунів! Мінімум 20 гектарів кавунів, за які ми вже домовились, і вони будуть точно! Тож Херсонщина без кавунів не залишиться!»Під баштанні тут планують засіяти комунальну землю, що знаходиться поблизу селища та є відносно безпечною. Звичайно, на довоєнну кількість кавунів та динь розраховувати не доводиться, але цей перший комунальний баштан має стати символом відновлення херсонського фермерства. 

Коли херсонські селяни зможуть повноцінно повернутися до звичного укладу життя – невідомо. Але у тому, що цей момент рано чи пізно настане – тут не мають жодних сумнівів. Проте місцеві знають: так, як до війни, вже ніколи не буде. investigator.org.ua