Лента новостей

События

"Спочатку били автоматом, потім ногами". Історія херсонця про російський полон та життя в окупації

17 марта 03:15

530

"Спочатку били автоматом, потім ногами". Історія херсонця про російський полон та життя в окупації

Херсонець Дмитро Юрченко майже тиждень провів у російському полоні. У квітні 2022 року його затримали на блокпосту за підозрою у зв'язках з українськими військовими. Чоловік пройшов через допити та тортури, які негативно позначились на його здоров'ї. Втім, після звільнення він знайшов у собі сили допомагати людям, які на той час опинились разом з ним в окупації.

На початку повномасштабного вторгнення Дмитро Юрченко вивіз свою дружину та дітей за кордон, після чого прибув до Одеси. Звідти він хотів повернутись додому, а заразом доставити херсонцям гуманітарну допомогу. Місто вже захопили російські війська, тому чоловіку було важко втілити свій намір.

"Я заїжджав з Кривого Рогу. На першому блокпосту зупинили російські військові. Спочатку забрали мій телефон. Потім я доїхав до села Милового. Там вже було десь семеро військових. Вони мене зупинили й далі я вже не поїхав. Повели на допит, забрали машину, гроші, документи — все позабирали. І почалося те, що неможливо забути", — розповів він.

Дмитро потрапив у полон 4 квітня 2022 року. Росіяни пояснили причину його затримання тим, що він перебував у списках українських військовослужбовців, тож міг передавати ЗСУ інформацію про місця дислокації підрозділів РФ або намагатись когось провезти.

"Я їм казав, що просто їду додому, везу людям ліки та продукти. Але ніхто мені не вірив. Казали, що це все прикриття: "У нас все є у списках, чому ти нас обманюєш?" Потім був перший допит. Як завжди, завели якусь справу, прийшов їхній "дізнавач", типу поліцейського, і почав писати протоколи. Там довго описували все, що в мене було з собою, скільки було грошей, забрали всі документи", — згадує Дмитро Юрченко.

Після цього його відвели у "холодне" — так називали підвальне приміщення, в якому окупанти тримали полонених. Замість підлоги — сира земля, семеро людей на три місця.

"Тож далі сидіти не було на чому. Отак ми перебували там три дні, коли нас не водили на допити. На допитах нічого хорошого не було. Спочатку все гарно починалось, просто розпитували. Ти їм розповідав свою історію, вони тобі свою. Далі звинувачували в брехні та починали бити. Спочатку автоматом, потім уже і ногами, і руками", — сказав херсонець.

За його словами, не обійшлося й без катувань. Росіяни застосовували до нього електричний струм.

"Електрошокером били нижче пояса. Ну, це такий біль, що просто втрачав свідомість. Просинаєшся вже у "холодному". Скільки ти там був, ніхто не знає. Я так сам собі думаю, що десь від 40 хвилин до 1,5 години приходив до тями", — каже Дмитро.

А вночі полонених примушували до фізичної праці. Наказували копати окопи для військових РФ.

"Нічого в темряві не бачиш — просто копай. Ми, щоб нас не били, копали. Потім ще пісок розвантажували. Знов були допити, водили до комбата. У них був комбат Сорен — це начальник, який мене тримав. Казав, що якщо моя історія не підтвердиться, то мене вб'ють. Що будуть телефонувати жінці, мамі. Якщо вони підтвердять мої слова, то мене відпустять", — сказав чоловік.

Після розмови з Сореном рідні Дмитра звернулись до поліції. На номер російського комбата передзвонила слідча.

"Вона йому казала, що ви не маєте права його тримати, він не військовий. Через те що вона зателефонувала, мене ще пару днів тримали й ще більше били. Як мені сказали: "Передаси їй привіт, так не можна з нами розмовляти". І ще раз добре так вдарили, хоча я її навіть не знав. І все. Потім в один "чудовий" день мене о п'ятій годині ранку повели до комбата, сказали, що відпускають. Він віддав мені документи, дав 500 гривень, і сказав: "Подякуй, що ми тобі не відрізали руки, ноги та статеві органи". І відпустив. До Херсона було 130 кілометрів", — згадує Дмитро.

Чоловіка відвезли до блокпоста, щоб хтось із водіїв підкинув його до міста. Але ніхто не проїжджав повз.

"Вже світало, годинника у мене не було, телефон забрали. Десь о восьмій-дев'ятій ранку я кажу: "Хлопці, я не буду вже чекати, п'ять годин простояв. Я буду йти". Їм було байдуже. Не знаю, скільки я пройшов, але десь о 10:00 люди якісь їхали до сусіднього села й підвезли. Так я дістався до Херсона", — сказав Дмитро Юрченко.

Умови у полоні позначились на здоров'ї чоловіка. У нього в голові виявили пухлину. Лікарі у Києві провели обстеження, але операцію не рекомендували.

"Якщо крововиливу не буде, то я житиму. Якщо станеться, то вірогідність того, що мене врятують, дуже маленька. Якщо мені розкриють голову та виріжуть пухлину, то можу отримати інвалідність на все життя. Ось так і виходить, що через ті три-чотири дні, які мене там тримали, тепер наслідки на все життя залишились", — пояснив Дмитро.

Після полону йому знадобився час, щоб трохи покращити самопочуття. Тиждень чоловік пробув удома й нічого не робив. Коли відчув, що сили повертаються, взявся за справи.

"Намагалися дати людям якусь роботу, щоб вони могли заробляти й далі жити, поки це було можливо. Коли я був у Херсоні, працювали кожен день. Я займався мобільними телефонами, аксесуарами, але їх не було де брати. Тому ми переформатували свої магазини на продуктові. З двох магазинів усе перенесли в один і так працювали. Поки був Антоновський міст, то ще більш-менш можна було їздити, возити товар. Коли моста не стало, то стало дуже скрутно", — сказав херсонець.

Згодом окупанти почали змушувати місцевих підприємців реєструвати бізнес за російським законодавством. Дмитро не погодився на такі умови й закрив магазини. До того ж він давно не бачив сім'ю, тому вирішив, що настав час виїжджати.

"Зібрався 1 вересня. Так підібрав, щоб менше стріляли, бо десь хтось до школи піде, в такому плані. Я виїхав через Крим, 5,5 тисяч кілометрів. Заїхав у Кишинів, забрав сім'ю і вже з ними ми прибули до Одеси. Тут ми зупинились і я почав лікування, яке досі не закінчується", — розповів він.

Після деокупації правобережжя Дмитро відновив волонтерську діяльність — через день возив у Херсон гуманітарну допомогу.

"В основному, возили людям, які у мене працювали. На той момент це було десь 30 людей пенсійного віку, які потребували ліки. Ми обдзвонювали їх, питали, що потрібно, і купували тут. У Херсоні не було води, тому ми набирали баклажки й теж везли до міста", — каже чоловік.

Зараз він не їздить додому, адже Херсон постійно перебуває під ударами російських військових.

"Брат з'їздив, машину підірвав. Хочеться дуже сильно додому, хочеться побачити мати, бабусю, але поки дуже небезпечно", — сказав Дмитро Юрченко.