«Моє місто» видало перший журнал — про людей, які роблять зміни власними руками 

Одного дня жінка на Сумщині сіла в’язати балаклави. Не для свого сина — він на той момент вважався зниклим безвісти. Для інших. Вона просто вірила: якщо подбає про чийогось хлопця на фронті, хтось так само подбає і про її.

Це одна з дев’ятнадцяти історій нового журналу громадської організації «Моє місто», який виходить напередодні її 11-го дня народження.

Про що журнал

«Моє місто» починалося з двох людей у невеликому одеському офісі й ідеї об’єднати тих, кому не байдуже до свого міста. Сьогодні це вже всеукраїнська спільнота, яка допомогла зібрати понад 78 мільйонів гривень та реалізувати 299 проєктів по всій Україні.

Але цей журнал — не про цифри. Він про людей за ними.

Про колишнього мера Херсона Володимира Миколаєнка, який провів майже три з половиною роки в полоні за відмову співпрацювати з окупантами — і, вийшовши на волю, одразу почав допомагати визволяти інших. Про Христину Студинську, чий центр у Херсоні дає мамам час, щоб просто видихнути. Про театр «Нафта» з Харкова, який показав виставу нечуючим людям — і після неї плакала вся зала, а разом із нею — уся команда на сцені. Про інструктора з дайвінгу Євгенія Колесника, чиї заняття з ветеранами закінчуються тим, що людина вперше за роки війни спить 13 годин поспіль.

«Не мер, не депутат, не керівник — а ти сам. Коли перестаєш шукати винних і починаєш запитувати себе: “А що я можу зробити?” — відбувається справжня магія», — каже засновник «Моє місто» Артем Бородатюк. Саме ця логіка й тримає всі історії разом.

Чому це варто прочитати

Це не історії про героїзм у гучному розумінні. Це історії про людей, які якогось дня вирішили: «спробую хоч щось зробити». І зробили — попри війну, вигорання, брак ресурсів і сумніви.

«Найбільш вражаючим для мене є вміння наших авторів трансформувати біль і горе у проєкти прямої дії. Людина стикається з бідою і не закривається в собі. Натомість перетворює пережите на енергію, що здатна створити інституцію, яка роками  діятиме в цій сфері. Ці люди системні, винахідливі й наполегливі. Вони можуть вигорати, втомлюватись, розчаровуватись, але щоразу згадуючи, заради чого це роблять, знаходять в собі сили і продовжують», — ділиться Сергій Лукачко, голова правління «Моє місто».

Що з цим робити далі

Журнал можна прочитати онлайн уже зараз — за посиланням.

Дізнатися, як отримати друкований примірник, можна на сторінці за цим посиланням.

Це видання — спроба показати, що зміни в країні рідко починаються з великого плану. Частіше — з однієї людини, яка одного разу вирішила не проходити повз.

«Моє місто» — українська громадська організація, що розвиває систему підтримки людей-ініціаторів змін і організацій через краудфандинг, навчання та партнерства, щоб суспільно корисні ініціативи мали реальний і вимірюваний вплив.