Коли святкувати День Херсона?

Коли ж відзначати день нашого міста? Погодьтесь, із цією датою в нас завжди була  якась плутанина! Фортецю Херсон заснували в червні, а святкуємо у вересні! Чи, може, взагалі не ці дати треба брати до уваги? Адже до фортеці тут були укріплення Олександр-Шанець, козацькі зимівники та міфічні Біліковичі. А ще раніше ці землі освоювали різні кочові племена, стародавні греки та чимало різних народів. Питань більше, ніж відповідей!

Заснували в червні, а святкуємо у вересні!

Почнемо з Катерини другої. В її указі від 18 червня 1778 року написано: «Место сие повелеваем наименовать Херсоном…» І відтоді понад два століття стверджували, що з цього часу треба починати відлік історії нашого міста. Але звідки ж тоді з’явилася традиція святкувати день міста в третю суботу вересня? У дореволюційний період взагалі не існувало такого свята. Ця традиція зародилася в радянські часи.

Перенесення дати святкування тоді пов'язали з літніми канікулами та відпустками. Тому місцеві радянські функціонери вирішили на 3 місяці перенести святкування дня заснування міста, щоб херсонці, повернувшись із відпочинку, могли його відзначити.

Далі ще цікавіше…

А куди ж росіяни поділи стародавніх греків, давньоруське поселення, італійців, козаків, литовців, ногайців та інші народи, які населяли ці землі? Напевно, забули. Бо вони не «лягають» у тезу: «Херсон – місто з російською історією».

А може почати з давньоруського міста Олешшя, яке розташовувалося в районі Херсона на Великому Потьомкінському острові. Це місто згадують у літописах 1084 року.  Проіснували, до речі, Олешшя до 13 століття, поки його не знищили монголо-татари.

А може, нашу історію починати з італійських торгових факторій генуезців на правому березі Дніпра? Як доказ, у Тягинці знаходили генуезькі монети 15 століття. Італійці тоді купували колишні золотоординські поселення та розміщали біля них свої торгові поселення. У 30-40 роках 15 століття вони навіть на своїх картах пониззя Дніпра іменували, як «річка Олешшя».

«Ісконно» козацька земля

А може, все-таки починати нашу історію з козацтва? У 18 столітті козаки вважали, що ця  земля належить їм. Бо вони заселили її ще в 14 столітті, коли прийшли з військами Великого князя Литовського Вітовта. І дійсно, у 17-18 століттях у районі Херсона зафіксовані козацькі зимівники. За словами краєзнавця Андрія Лопушинського, у ті часи в різних договорах між Польщею, Кримським ханством, Туреччиною та Московією ця територія іменувалася «козацькою землею».До речі, річки, які оточують Херсон – Кошова, Вірьовчина –  були відомі ще у 17 столітті та мали козацьку топоніміку. Зауважте – за століття до російської навали на південь України.  

Можна й почати з укріплення Олександр-Шанець, яке було засновано в 1737 році та стало центром Інгульської паланки козаків? І взагалі ця територія входила тоді до складу Запорізького Війська Низового та мала назву ще Перевіз, а згодом – Старий Перевіз. Через цей перевіз козаки переправляли сіль, яку видобували в Прогноях (тепер – біля села Геройське на лівобережжі Херсонщини). За різними оцінками істориків, в  укріпленні, яке кілька разів знищували, а потім знову відбудовували впродовж кількох десятиліть, жило до двох сотень козаків, чумаків, корчмарів та плотогонів.

А може, все-таки починати з міфічних Біліковичів або Біліховичів, які дослідники датують ще 15 століттям? Але  тут виникає певна проблемка!

За словами краєзнавця Андрія Лопушинського, на різних картах це поселення постійно «мандрує» по різних територіях Півдня України. То воно на карті 17 століття французького інженера Гійома де Боплана у районі Очакова. То воно у тому ж столітті вигулькує на іншій мапі – Джорджа фон Менгдена та Якова Брюса – вже в районі сучасного Херсона  на березі річки Вірьовчиної, а у 18 столітті – на карті німця Матеуса Зойтера 1730 року – знову «повертається» у район сучасного миколаївського Очакова. А на карті 1665 року француз Ніколя Сансон розмістив Біліковичі взагалі в районі Південного Бугу (недалеко від сучасного Миколаєва).
Чому так? Це через специфіку картографії 15-17 століття. Тоді карти робили на підставі словесного або текстового опису, тому досі не зрозуміло, де ж все-таки були ці міфічні Біліковичи. Але, може, й від них варто починати нашу історію?

Як бачите, однозначно історія Херсона не обмежується «руською історією», ця територія населялася різними народами.

Правда, залишається проблема: на території нашого міста ніколи не проводилися повноцінних археологічних розкопок і ми знаємо ще не все, що сховане під нашим містом. І тому росіянам доволі просто спекулювати  на «руськості міста».

Отож можна визначати початок нашої історії по різному. То 900 років, то 700 років або навіть кілька десятків століть. Але вважаємо, що точно  нашому місту не 245 років! І відзначати його слід не у третю суботу вересня! 

У царський та радянський період також формувався наратив “російськості” у назвах вулиць Херсона. Упродовж 19 – на початку 20 століття їхні назви постійно змінювалися. Але центральні вулиці переважно мали назви імперського характеру: Суворовська, Потьомкінська, Ганнібалівська, Воронцовська. Цю традицію – використовувати назви вулиць для політичних цілей – підхопили більшовики після 1919 року, коли остаточно захопили владу в нашому місті. З’явилися нові назви вулиць – Леніна, Совєтська, Свердлова, Рози Люксембург. Нині, коли будується нова Україна, царський та радянський наративи прибирають із топоніміки Херсона. Це викликало жваву дискусію серед жителів міста.

Нагадаємо, що згідно з новим Законом України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні й деколонізацію топонімії» мають бути перейменовані 10 населених пунктів Херсонщини: села Чайкине, Надеждівка, селища Пойма і Первомайське Херсонського району, селища Питомник, Скворцівка, Первомаївка, Ольгине Каховського району, село Муравейник Генічеського району та Первомайське Бериславського району.

Про перейменування херсонських вулиць, які потребують негайної декомунізації та дерусифікації, у прямому ефірі Медіаплатформі «Вгору» докладно розповідав член міської комісії з перейменування краєзнавець Дементій Білий.

Вгору