“Коли повернеться син, я знову садитиму квіти”. Зворушлива історія матері цивільного бранця Кремля

Третій рік поспіль Валентина Щербина бачить свою дитину лише на фото, яке розміщене на стіні у їхньому будинку. Щодня розмовляє із Миколкою, але не чує від нього відповіді. З квітня 2022 року чоловік знаходиться у російському полоні. Родина бранця Кремля вимушена була виїхати із рідного Дніпровського та живе сьогодні у Приозерному.

Як не вистачає матері сина – відомо лише Валентині та Богу…

“До повномасштабного вторгнення мій син навчався у Херсонському комерційному училищі, де опановував професію “Продавець-касир продовольчих товарів”. Мріяв відкрити власну справу. Дуже любив готувати, мав до цього надзвичайний хист”, –  згадує Валентина.

Микола не мав поганих звичок, ніколи ні з ким не конфліктував, тому з багатьма товаришував. Ще одним улюбленим заняттям для нього став спорт. Зі шкільних років займався тхеквондо. Має три медалі, з яких дві за перше місце у змаганнях, розповідає згорьована мати. Любив футбол, але спорт довелося залишити через травму ноги та важко переживав через це.

Після того, як ворожі війська вдерлися на Херсонщину, родина проживала у Приозерному. Часи настали дуже нелегкі: з полиць магазинів зникли продукти, почався тиск окупантів на місцеве населення. Валентині з чоловіком доводилося ходити пішки у Дніпровське, щоб взяти у батьків хоч якісь запаси харчів. Маршрутне сполучення з Білозеркою припинилося, бо місцеві активісти перекрили міст, нагорнувши земляний вал. Думали, що таким чином зможуть захиститися від вторгнення…

Поступово російська техніка заполонила сільські дороги, окупанти вільно їздили усюди, де їм заманеться, почалися обшуки помешкань людей, перевірка документів. Люди були налякані, не знали чого очікувати від ворога. На жаль, серед місцевих виявилися зрадники, які здавали інформацію про своїх земляків. Ретельного огляду зазнав і син Валентини. Серце матері краялося на шматки.

“У жовтні 2022 року Микола поїхав до бабусі у село Новотроїцьке, що на лівому березі Дніпра. Коли була звільнена Білозерщина, він не зміг повернутися додому. Залишався там до останнього. 14 листопада, коли він був у друзів, прийшли російські військові і забрали їх. Бабуся звернулася до місцевих “правоохоронців” у Новотроїцькому. Повідомила, що зник онук”, –  з болем розповідає мама Миколи.

Вона телефонувала синові, але відповіді так і не було. Про події того дня їй сповістили родичі. Брат Валентини також мешкав у Новотроїцькому. Сусіди розповіли чоловіку, що ворожі військові забрали хлопців з того дому, куди Микола пішов у гості. Бабуся не припиняла ходити до “поліції”, де їй щоразу казали про те, що Миколу затримали то на п’ятнадцять діб, то на тридцять… Свої пошуки почала і матір хлопця. Через “юристів” вона надіслала запит до Новотроїцької “поліції”, звідки з часом на її електронну адресу надійшов невтішний рапорт про те, що дійсно її сина затримали працівники контррозвідки “Рапіра” і його разом з товаришами доставили у СІЗО міста Сімферополь. Хлопців звинуватили у передачі координат російських військ ЗСУ.

Важко описати стан матері, у якої забрали єдину дитину…

“Для мене наче настала вічна зима. Постійні запити, переписки, по крихтам збір хоч якоїсь інформації про те, де моя дитина… Безсонні ночі, сльози, безпорадність. І серце боліло , і душа боліла за дитину. До цього часу мене тримає думка про те, що здаватися не можна, Миколі в рази важче. У мене є вибір: хочу-не хочу, а у полоні такого вибору немає”, – ділиться Валентина.

Урівноважити і підтримати емоційний стан Валентині допомагали психологи, до яких вона зверталася. Фахівці працювали з жінкою, давали дієві поради. Жінка безмежно вдячна всім, хто перейнявся її бідою і станом. Найбільше позитивних відгуків Валентина адресує психологині Інні Корміленко з Білозерки, яка врятувала її від глибокої депресії.

“Харківська правова допомога”,  “Політв’язні кремля”, ООН, та багато інших організацій, – усюди зверталася матір українського бранця. Скрізь жінка знаходила підтримку. На даний час благодійники шукають політичного спонсора, який може допомогти вирішити справу про звільнення Миколи з полону. Підтвердженням про його перебування в колонії РФ було ще одне повідомлення на електронну пошту. Це все, що вдалося зробити російському юристу для згорьованої матері.

Завдяки спілкуванню зі звільненими з полону українцями Валентина дізналася, що Микола перебуває наразі в СІЗО номер 2 в м. Камишин, Волгорадської області. На початку 2023 року, за словами одного звільненого з полону, стало відомо, що вони були у Севастополі в якійсь лікарні, їх там тримали, але невідомо чому. Вже звідти їх етапували до Камишину.

“Я дуже переживаю про стан здоров’я моєї дитини. Найголовніше, щоб він зміг витримати те пекло, у якому перебуває він і багато наших бранців. Молюся, щоб Бог дав йому сили не зламатися ні фізично, ні психологічно. Щоб він повернувся додому живим і здоровим. Хоча розумію, що сину доведеться пройти дуже довгий шлях реабілітації після трьох років тюрми”, – говорить Валентина.

Біда змусила її шукати таких самих постраждалих, щоб разом знаходити способи вирішення проблем. Валентина має зв’язок із громадською організацією  “Цивільні в полоні”, є членом цієї групи. Здружилася з багатьма кураторами цього руху, які теж є рідними полонених московії. Члени цієї команди звертають увагу людей зі всього світу на трагедію в нашій країні.

Координаційні штаби постійно організовують мирні акції на підтримку полонених, зниклих безвісти військових, а також цивільних українців, які перебувають у російській неволі. Про історію  викрадення Миколи Щербини знають навіть у Південній Кореї. Цього року на головній ялинці нашої держави розмістили новорічні іграшки з фотографіями українських полонених, на одній із них була світлина Валентини та її сина.

Чергова традиційна акція на підтримку полонених та зниклих безвісти військових, а також незаконно позбавлених особистої свободи цивільних українців має відбутися у Києві, в першій декаді лютого. Цього разу анонсували, що будуть представники ООН. На акцію, вже вкотре, запросили Валентину. Такі заходи мають привернути увагу на умови утримання українських бранців та систематичне порушення країною-агресоркою норм Женевської конвенції та міжнародного гуманітарного права. Координаційні штаби підтримують ініціативи та постійний діалог із родинами полонених та зниклих безвісти захисників. Вони докладають максимум зусиль, аби всі українці, що перебувають у російській неволі, якнайшвидше повернулися додому.

“Дуже сподіваюся, що мій син скоро повернеться додому. Я прикладу всіх зусиль, щоб він відновився і фізично, і морально. Дома і стіни  лікують”, – попри всі перешкоди і невизначеність, Валентина щиро молить Бога і вірить, що невдовзі горе назавжди покине її родину та країну.

“Микола ріс звичайним хлопчиком, як усі – спорт, друзі, подружки, комп’ютер, улюблена справа кулінарія… Я навіть не помітила, коли він став дорослим…”

Мати знає, що зустріне вже не маленького синочка, а зовсім іншу людину, дорослого і мудрого чоловіка, яким його зробила війна і полон. Та попри все, це її рідна кровинка. До війни Валентина робила прикраси із атласних стрічок. Стресова ситуація змусила її шукати заспокоєння у виготовлені декоративних квітів.

“Роблю квіти коли мені дуже важко. Буває нестерпно страшно за сина. Я тоді починаю створювати букети, і так трохи відволікаюсь”,– ділиться  своїм секретом згорьована мати.

Жінка сподівається, що після війни і повернення сина сіятиме лише живі квіти, які дуже любить і вона, і її родина.

“Маю так багато йому сказати! Мрію обійняти сина і вже ніколи, нікуди не відпускати, лише скрізь разом, бо без нього мені просто не жити”, – ділиться болем Валентина Щербина.

Жінка і сама знаходиться у пеклі, на нульовому рубежі…

Олена Бутковська, bilozerka.info

         Історія про викрадення Миколи була оприлюднена навіть у німецьких виданнях.

“…Російські військові викрали українського студента.
До російського полону Микола навчався в університеті та підробляв продавцем продуктів харчування.
Здоров’я. До ув’язнення на здоров’я Микола не скаржився. На жаль, стан його здоров’я невідомий.
Позбавлення волі. Вранці 14 листопада 2022 року до рідного дому Миколи прийшли російські військові. Вони незаконно звинуватили його в тому, що він стежив за переміщеннями росіян та їхньою технікою та передавав цю інформацію українським військовим. Російські військові схопили Миколу і вивезли в невідомому куди. Відтоді рідні нічого не знають про його долю.
Станом на: березень 2024 року…”