"Знову треба 30 років працювати, щоб стало так само". Розповідь фермера, який повернувся в деокуповане селище Херсонщини

З Білогірки Херсонської області на початку повномасштабної війни через окупацію армію РФ виїхали всі жителі, яких було до сотні. ЗСУ звільнили селище у вересні 2022-го року, однак людям не було куди приїжджати — всі будинки побиті. Зараз частина місцевих повернулася та відновлює своє житло. Чому люди приїхали додому і як облаштовуються — кореспондентам Суспільного розказав місцевий фермер.

Фермер Сергій Бороженко — один з тих, хто повернувся додому. Армія РФ зруйнувала його домівку та понівечила техніку, а у полях чоловіка стирчать снаряди.

"Діду для того, щоб жити, потрібна була коняка. А мені для того, щоб жити, — треба теж залізний кінь. А так кажуть: «Ой, добре, Слава богу, живий залишився». Ну, залишився, і що я? Три роки що я роблю? Аж нічого", — говорить чоловік.

Сергій повернувся до рідного селища в листопаді 2022-го року. Спершу їздив додому лише на день, не було де спати. Згодом облаштувалися, щоб жити й відбудовувати втрачене.

"Хлів відбудували з Танею. Волонтери десь зі Львова були, дали бляху нам. Ще треба два вікна вставити і двері. Вже б ми робили, треба ліс туди, дошки потрібні, щоб стелю зробити, накрити, утеплити", — говорить він.

Далі хочуть відновлювати господарку.

"Це не те, що у місті, ти там вже на пенсії сидиш і спиш, правильно? А мені ж треба жити за щось. Треба розвести господарство, тримати і за рахунок цього виживати. Двоє поросят уже є. Так що вже майже господарство", — каже фермер.

Як з комунікаціями

Світло в селищі наразі є. Газом користуються — з балонів. Воду набирають зі свердловини. найважче — з опаленням, говорить Сергій.

"З опаленням важко, звісно. Пилки нам дали теж волонтери допомогли, але ж боїшся пиляти. Воно то уламки… То ще міни – вже й не боїшся, звикаєш, а уламків багато, немає дерева такого, щоб напиляти. Збираємо все таке, непотріб і топимо. Це добре, що зима така тепла", — зазначає він.

Чи буде посівна

Про обробіток полів, каже фермер, поки не йдеться — вони ще не розміновані.

Немає також техніки для весняної сівби.

"Скільки шкоди зробили. Що жив, що не жив. Усе зруйнували. Тільки почали жити – і немає нічого... Зараз треба хоча б один трактор, а потім би купив… А машина була! Та було все! Тільки почали жити! А тепер, звісно, важко почати спочатку. Це знову треба ще 30 років мені працювати, мабуть, щоб стати знову так само", — каже аграрій.

Зараз чоловік живе надіями на відбудову й підтримкою рідних.