Життя в окупації: Стара Збур’ївка на Херсонщині розграбована, там вирують пожежі

Як писав Укрінформ, Голопристанська громада, до якої належить Стара Збур’ївка, окупована з перших днів повномасштабного вторгнення. Саме село розташоване біля однієї з проток дельти Дніпра – Конки, і це один із населених пунктів, по яких, фактично, проходить лінія бойових зіткнень.

Староста Старої Збур'ївки Віктор Маруняк пережив російське викрадення. Його забрали з власного будинку 21 березня 2022 року. Звинуватили в організації диверсійної групи, катували й допитували, як і інших мешканців села. Відпустили на волю 11 квітня 2022 року, після чого він зумів вибратися на вільну територію. Укрінформу Віктор Маруняк розповів, що відбувається в селі під російською окупацією та як виживають люди, які там залишилися.

«ДНЯМИ ЗГОРІЛИ П'ЯТЬ БУДИНКІВ, ГАСИТИ ВОГОНЬ НІКОМУ»
До російського вторгнення в Старій Збур’ївці було 2445 мешканців. Тепер, за словами старости, – близько 300.

- Здебільшого це люди похилого віку. Але в селі досі перебувають 12-15 дітей, і це проблема. Серед тих, хто виїхав, є такі, що взяли російські житлові сертифікати – їх видавали жителям 15-кілометрової зони узбережжя. Потім вони придбали житло в окупованому Криму, Краснодарському краї РФ, – каже Маруняк.

Віктор Маруняк / Фото інтернет-видання "Вгору"

За його словами, більшість будинків у Старій Збур’ївці стоять без господарів четвертий рік поспіль. 

- Село дуже заросло. Бур’яни, кущі – все росте, потім висихає, знову росте... І пішли пожежі. Сильний вогонь був минулого літа, коли стояла спека. Цьогоріч – почалося знову. Днями в нас вигорів цілий квартал, знищено п’ять житлових будинків, багато господарчих споруд. Ніяких кацапських «МЧС» немає, ніхто не приїздить. Вода відсутня, тому що немає електроенергії і мотори не працюють, гасити нема кому. Люди намагаються щось там робити, щоб на їхні хати не йшло. Російські військові, які розташувались уздовж берега, в лісах, місцевим не допомагають. Лише коли вогонь доходить до їхніх позицій, намагаються загасити біля себе, – розповідає Маруняк.

Каже, що село – пограбоване. Коли окупанти бачили, що в будинках ніхто не мешкає, то виламували вікна, двері, зривали підлогу і тягнули все в ліс, щоб будувати бліндажі. 

- Зараз уже й грабувати особливо нічого. Але ще рік тому було звичною картинкою, коли під час ротації російські солдати їхали КамАЗом зі Старої Збур’ївки в тил, під’їжджали до якогось домогосподарства і завантажували машину всім, що могли знайти. Забирали побутову техніку, зрізали системи опалення, сонячні батареї. А люди, які залишаються у селі, бачили, чим усе закінчується, якщо хату покинути. І це – один із факторів, чому не виїжджали, – каже Маруняк.

Він із болем ділиться, що окупанти розграбували й дитячий садочок: вивезли все обладнання, меблі. Додає, що сама будівля поки що ціла.

«ПОВЕРНУЛОСЯ 19 СТОЛІТТЯ, КОЛИ ЛЮДИ БАЧИЛИСЯ РАЗ НА ТИЖДЕНЬ»
За словами старости, у Старій Збур'ївці вже немає ніякої інфраструктури.

- Вони намагалися у 2022 році відкривати школу. Знайшлося п'ять місцевих учителів, а решта на співпрацю не пішли. Тож спроба нічим не закінчилася. Магазини зачинені більше року. Найближче, де можна купити продукти – у Новій Збур'ївці, де по суботах працює стихійний базар. Там люди можуть побачити одне одного, поспілкуватися. Бо комунікації немає, у селі не зустрічаються. Знаєте, повернулося 19 століття, коли люди бачилися раз на тиждень – на ярмарку чи біля церкви – ділилися інформацією, новинами. На базар приїжджає якась жіночка, з коробки на капоті продає ліки – ось така «аптека», – додає співрозмовник.

Говорячи про медобслуговування, староста каже, що найближча амбулаторія працює у Новій Збур'ївці, там є й «швидка». Але у Стару Збур'ївку вона не приїздить – небезпечно.

- У цій амбулаторії є якісь лікарі, але послуги дуже примітивні. Якщо щось серйозніше, люди їдуть у Скадовськ, а ще з більшими проблемами хворі змушені добиратися до Сімферополя.

Додає, що на всіх трьох дорогах, що з’єднують Нову і Стару Збур'ївки, стоять блокпости.

- Там перевіряють телефони, і часто проїзд на декілька годин перекривають у той чи інший бік. Люди стоять, чекають, – зауважує Маруняк.

За його словами, мешканці села «живуть на генераторах».

- Мережа збереглася на двох-трьох вулицях у центрі, хоча й там електропостачання епізодичне. Та й напруга – не більше 110-120 вольт, то холодильники, приміром, не працюють.

ОКУПАНТИ НЕ НАДАЮТЬ ЖОДНИХ ПОСЛУГ
- Щодо окупаційної влади у Старій Збур'ївці, то починали вони «красіво», – продовжує староста. – У червні 2022-го вибудовували свою «місцеву владу», в них був «штат» більше 10 чоловік. Але поступово все звелося до того, що у цьому «штаті» лишилася одна людина. Не знаю, як це у них називається, щось на кшталт старости. Звати Юлія Браташ. Вона старозбур’ївська, ніякої фахової освіти не має, все життя вирощувала овочі в теплицях. Сепаратистські погляди мала задовго до 2022 року. У селі вона не проживає – боїться, мешкає десь у Новій Збур'ївці. На місці з’являється час від часу.

Маруняк каже, що ця «староста» формально представляє окупаційну владу, але фактично нічого не вирішує.

- Ніяких довідок, адміністративних послуг вони не надавали і не роблять цього. Мали єдину функцію – раз на місяць роздати продовольчі пакети людям похилого віку. Останні три місяці немає й цих пакетів, – додає.

Щодо мобілізації, то, за його словами, зі Старої Збур'ївки лише одна людина пішла добровільно на службу в російську армію – на контракт: «Ця родина прийняла кацапів із самого початку, вони ремонтували їм машини, готували їсти».

«МЕШКАНЦІ ХОВАЛИСЯ ВІД «РЕФЕРЕНДУМУ»
Староста каже, що у 2022 році, судячи з оприлюднених окупантами фотографій, у російському псевдореферендумі взяли участь до 50 мешканців Старої Збур’ївки.

- Це при тому, що у селі було 1600 виборців. І ще додам: невідомо, як ці 50 людей насправді там «голосували», ми не можемо казати, наскільки вони добровільно це робили. Насправді люди ховалися від того «референдуму», вони його не хотіли. Багато було тих, хто на цілий день ішов до лісу – казали, що треба збирати дрова. Хтось зачинявся у хаті й не виходив кілька діб, поки ті зі скриньками їздили по селу. Це було так: один місцевий колаборант зі скринькою, і двоє військових із автоматами поряд. І то – вони не об’їхали все село, в якому до 40 вулиць, а проїхали лиш трьома. Зробили фотографії – і весь «референдум», – пояснює співрозмовник.

Маруняк наголошує, мешканці його села очікують на визволення: «Поки була можливість, вони стежили за нашими Телеграм-каналами, дивилися телебачення. Але люди переживають емоційні гойдалки: то сповнюються надією, то вона згасає».

Ірина Староселець, Укрінформ