Лента новостей

События

Жителів Херсонщини обурили слова української блогерки Емми Антонюк: у чому суть конфлікту

24 апреля 05:00

873

Жителів Херсонщини обурили слова української блогерки Емми Антонюк: у чому суть конфлікту

В українському суспільстві розгорівся чималий скандал на ґрунті нещодавнього інтерв’ю української блогерки та популяризаторки читання Емми Антонюк. Жителів південних та східних областей обурили деякі її висловлювання. Зокрема, людей зачепили фрази – «перший раз в житті читають «Тигроловів»» та «рускоговорящая чєлюсть».

У цьому матеріали «Гривна» зібрала все, що відомо про конфлікт, включно з повним висловлюванням блогерки та реакцією на нього, зокрема і жителів Херсонщини.

Що сталося?

Інтерв’ю, на яке емоційно відреагувала частина жителів українських півдня та сходу, вийшло на ютуб-каналі Емми Антонюк «Це ніхто не буде дивитись» минулої неділі. Однак жваво обговорювати його почали вже цього тижня. Так, в українському сегменті популярної соцмережі Threads за останні декілька днів з’явилася вже не одна сотня дописів та коментарів на тему.

Були й ті, хто став на захист блогерки, зазначивши, що її висловлювання були неправильно трактовані.

«Гривна» подивилась не лише той шматочок інтерв’ю, який наробив галасу, тому помітила цікаву деталь – у перші хвилини розмови сама пані Емма влучно описує і наче навіть передбачає ситуацію, яка склалася вже після виходу відео на її каналі:

«Я думаю, що зараз українське суспільство настільки зболене і заряджене, що ти ніколи не знаєш, яка фраза у твоєму інтерв’ю, яка абсолютно невинна і нетригерна, може бути або вирваною із контексту, зробленою нагло заголовком або у настільки збочений спосіб інтерпретованою, що ти просто…ну я не знаю».

А та частина розмови, яка сколихнула людей, – наприкінці інтерв’ю. Перед тим, як процитувати і ту частину, додамо контексту. Емма Антонюк – журналістка, блогерка та популяризаторка читання. Серед іншого вона запустила благодійний проєкт «Різниця є» разом з мережею книгарень – «Книгарня є».

«Це серія публічних інтерв’ю Емми з цікавими гостями, які відбуваються наживо в книгарні. Проєкт покликаний збирати книжки для бібліотек прифронтових та деокупованих територій, а також тих, де після списання російських фондів не залишилось, що читати. Квитком на подію є придбання в книгарні двох будь-яких книжок. Вони потраплять у бібліотечні фонди й відкриють українцям доступ до якісної й сучасної літератури», – йдеться в описі проєкту на сайті «Книгарня є».

Так от, у своєму інтерв’ю пані Емма говорила саме про цей благодійний проєкт і саме в контексті цієї частини розмови прозвучало те, що викликало таку реакцію.

«Коли у сільську бібліотеку сотні нових книжок приходить – це подія. Нам це важко уявити, бо ми (жителі великих міст – ред.) в бібліотеках не показуємось роками, ми можемо купити книжку, можемо скачати… Але коли в селі Рогань з’являється 700 книжок, пенсіонери все життя рускагаварящіє, які читали тільки руські детективи, починають вставати в чергу за «Бріджертонами» (мається на увазі – український переклад любовних романів американської авторки- ред.). Вони не говорили українською, але бібліотекарка каже (що люди беруть книжки українською – ред.) – ця історія мене сильно вразила…», – розказала блогерка.

В іншій частині розмови прозвучали фрази, які обурили людей, що змушені були через окупацію або обстріли покинути рідні домівки, – ВПО.

«Часто, якщо ми приїдемо у прифронтові села і спитаємо: «де пункт видачі гуманітарної допомоги», то вкажуть на бібліотеку. Тому що це комунальне часто приміщення, і там це роблять. Найчастіше, коли люди там приходять те, що називається абревіатурою ВПО – внутрішньо переміщенні особи, по олію, якийсь одяг, по крупи, а там хоп! – і з’явилося 350 абсолютно нових книг українською. Ну канєшна вони беруть книжки і підсідають на книжки. А ці люди – ну рускоговоряща челюсть, вони були зросійщені, у них там були проблеми з ідентичністю. Вони перший раз в житті читають «Тигроловів» і охренівають!», – сказала Емма Антонюк.

Реакція

Ми недаремно навели також фразу Емми Антонюк, яка прозвучала на самому початку її інтерв’ю і в деякій мірі навіть стала пророчою. Українське суспільство, включно з людьми з прифронтових півдня та сходу, зараз у часи кривавої війни, надзвичайно зболене. І у висловлюваннях публічних людей важливо не лише те ЩО ти сказав, а й те ЯК ти це сказав. А саме зневагу і зарозумілість закидають блогерці невдоволенні. Мовляв, говорити про проблему насильно зросійщених регіонів України можна по-різному. Крім того, багато хто ще сприйняв слова блогерки, як тотальне узагальнення всіх жителів півдня та сходу, а також внутрішньо переміщених осіб, буцімто абсолютно всі ці люди – лише «рускоговарящая челюсть» і «ніколи в житті не читали «Тигроловів» Багряного».

До своїх дописів жителі Херсонщини також додавали фото.

Був також коментар від жителя Олешок – міста, яке нині переживає справжню блокаду. Ворог влаштував там голод і не дає можливості місцевим звідти втекти.

Багато коментаторів, навпаки, стали на захист Емми Антонюк, зазначаючи, що всі невдоволені просто неправильно зрозуміли думку, яку закладала блогерка у свої висловлювання.

Емма Антонюк відреагувала на критику у свій бік. Відповідний допис вона опублікувала на своїй сторінці в Інстаграм:

«Я тут поставлю останню крапку в ситуації з бібліотеками та рускоговорящою челюстю, і більше до цієї теми не повертатимусь.

Я точно бачу, що переважна більшість людей, які обурились цим висловам не дивились інтервʼю. А відтак і не зауважили фрази «і якби я не чула ці історії від бібліотекарок». Тобто виявляється я не говорила про ваш особистий досвід (тяжкий, трагічний, який мені особисто не доводилось переживати). А всього на всього переказувала історії, якими хвалились біблітекарки в приватних розмовах. І так, ці історії не були особисто про вас. Вони були про їхні досягнення, їхню радість достукатись до окремої категорії людей. Не до всіх, а тільки певних читачів.

У людей, які широ дивувались, чому я не прошу вибачення, також найчастіше не ставало часу послухати інтервʼю і зрозуміти, що це не було узагальнення тяжкого досвіду частини українців, а всього на всього переказ окремих розмов з бібліотекарками. Перепрошувати за те, що люди не розібрались і накинулись, мені принципово не хотілось.

Але мушу визнати. З цієї історії я винесла дуже важливий урок. Говорити про болючі і тригерні теми з хірургічною точністю. Щоб таких ситуацій, де інтерпретація кардинально не збігається з висловленим, не повторювались».

Окремо у всьому цьому обговоренні хочеться підмітити одну важливу деталь – позитивні зрушення у парадигмі сварок на тему ідентичності. Якщо прибрати висловлювання Емми Антонюк і правильності чи неправильності їхнього трактування, то що лишиться? Серед сотень обурень ми, готуючи цей матеріал, не помітили жодного, яке б стосувалось захисту російського в українському просторі. Навпаки, люди півдня та сходу відстоювали себе, як частину саме українського суспільства, навіть попри жорстку політику зросійщення, яку проводила росія і сотні років тому на підконтрольних імперії територіях і зараз в окупації.

Завершити публікацію хочеться словами Емми Антонюк, які також прозвучали в тому самому інтерв’ю:

«Нація – люди об’єднані спільними історіями. І нам треба мати не просто спільні історії, а спільні історії своєю мовою».

З цими словами важко не погодитися. Хочеться лише додати, що усі українці просто зараз пишуть свою спільну історію, однак вона не можлива без врахування окремих досвідів різних регіонів. І надзвичайно важливо ставитися з повагою та розумінням один до одного, адже наше розділення – саме те, чого хоче росія – наш спільний ворог.

Дарина Лапіна