Як російських військових судять за сексуальне насильство в Україні та на яку допомогу можуть розраховувати вцілілі

У березні 2022 року в одному з окупованих сіл на Київщині двоє російських військових за один день зґвалтували шість цивільних жінок, зокрема вагітну жінку та неповнолітніх дівчат. У вересні того ж року, під час окупації Станіславської громади на Херсонщині, російський солдат полонив на вулиці жінку, відвіз її до квартири й зґвалтував, а потім тримав у сексуальному рабстві. Восени 2022 року в одному з окупованих міст у сусідній Запорізькій області окупанти ув’язнили 50-річну жінку, чоловік якої служив у ЗСУ. Її відвезли на допит, де катували та ґвалтували, а потім змусили рити окопи на блокпості. Це лише декілька свідчень уцілілих жінок, які знайшли сили поділитися пережитим з українськими правоохоронцями та незалежною міжнародною місією ООН. Спецгрупи, які опитують потерпілих та збирають докази, говорять про те, що значна частина вцілілих не хоче свідчити через можливий суспільний осуд, інші – через страх вторинної віктимізації або загрозу життю в разі повторної окупації.

Російські військові вчиняли сексуальне насильство в окупованих громадах Київської, Донецької, Херсонської, Чернігівської, Миколаївської і Запорізьких областях, не зважаючи на вік чи стать потерпілих. Значна частина задокументованих злочинів сталася під час обшуків у будинках чи місцях незаконних утримань цивільних. Подекуди сексуальне насильство відбувалося повторно із застосуванням сили чи погроз убивством.

Про те, як російських військовослужбовців судять за сексуальне насильство в Україні, з якими проблемами стикаються вцілілі, а також яку допомогу отримують, читайте в матеріалі.

Прокурори зафіксували 316 випадків сексуального насильства під час війни

Офіс генпрокурора у відповідь на інформаційний запит ZMINA повідомив що з початку повномасштабної військової агресії РФ прокурори зафіксували 316 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), зокрема серед потерпілих 200 жінок, 114 чоловіків та 15 неповнолітніх (14 дівчат та 1 хлопець).

Станом на 2 вересня 2024 року спеціалізовані групи правоохоронців виявили факти сексуального насильства на окупованих територіях Донецької, Запорізької, Київської, Чернігівської, Херсонської, Харківської та Миколаївської областей. Вдалося опитати понад 20 тисяч цивільних. На основі зібраних свідчень, а також доказів 49 російським військовослужбовцям повідомили про підозру. 

Наразі прокурори скерували до суду 21 обвинувальний акт щодо 30 підозрюваних у СНПК. Судовий розгляд в усіх кримінальних провадженнях, скерованих до суду з обвинувальними актами, здійснюється за відсутності обвинувачених – процедура in absentia. Українські суди розглядають кримінальні провадження, зважаючи на місце скоєння злочинів, зокрема слухається 16 справ: 

• дві на території Донецької області;
• дві – Запорізької; 
• чотири – Київської; 
• п’ять – Херсонської; 
• дві – Харківської;
• одна – Миколаївської.

Процедура заочного судочинства: чому важливо дотримуватися всіх її етапів і правил 

Як стверджують представники ООН, російські військові вчиняли зґвалтування та сексуальне насильство під час обшуків у будинках, під час утримання потерпілих під вартою, що підтверджується і раніше виявленими закономірностями. 

Однією з таких справ, яка розглядається в суді й перебуває на завершальному етапі, є справа № 361/8279/23-к про злочини, скоєні двома російськими снайперами 15 окремої мотострілецької бригади Вадимом Шахматовим та Євгеном Чорнокнижним. Згідно з матеріалами кримінального провадження, вони вчинили низку зґвалтувань на початку березня 2022 року, під час окупації Київщини, зокрема щодо неповнолітніх. Підрозділ Шахматова і Чорнокнижного перебував на той момент на території Броварського району.
Діючи за встановленою вищим командуванням схемою, вони проводили обшуки серед місцевих, зокрема вимагаючи від місцевих мешканців алкоголь та тютюнові вироби. Слідство встановило, що під час таких рейдів із 10 до 12 березня росіяни визначили будинки, де живуть молоді та привабливі жінки, щоб потім вчинити проти них сексуальне насильство. А 13 березня 2022 року Шахматов та Чорнокнижний у стані алкогольного сп’яніння зайшли в будинок, де мешкало подружжя і їхня неповнолітня донька. Погрожуючи вбивством та застосовуючи силу, Шахматов і Чорнокнижний зґвалтували жінку та її неповнолітню дитину, чим завдали не лише фізичної, а й морально-психологічної травми всім членам родини. 

За даними слідства, Шахматов і Чорнокнижний на цьому не зупинилися, того самого дня вони ввірвалися в інший будинок, де мешкали дві родини. Російські військові почали стріляти з автоматів і наказали чоловікам лягти обличчям на землю, а літнім жінкам сидіти тихо і не втручатися. Вони закрили членів родини на кухні, а жінок, матір і її неповнолітню доньку, розвели в окремі кімнати. Далі по черзі зґвалтували обох. Цього ж дня в іншому будинку Шахматов і Чорнокнижний зґвалтували ще двох цивільних українок, одна з яких була вагітною, а друга – неповнолітньою.

Нацполіція 3 березня 2023 року повідомила Вадиму Шахматову та Євгену Чорнокнижному про підозру в скоєнні воєнних злочинів, які полягають у жорстокому поводженні з цивільним населенням та інших порушеннях законів і звичаїв війни, за ч. 2 статті 28 та ч. 1 статті 438 ККУ. Повідомлення про підозру було опубліковано на сайті Офісу генпрокурора України та в газеті “Урядовий кур’єр”.

У серпні 2023 року розпочався розгляд справи в суді. Однак присутні на засіданні адвокати Шахматова і Чорнокнижного заперечували проти здійснення спеціального досудового розслідування за заочною процедурою, оскільки немає відомостей, що підозрювані знають про провадження, відкрите проти них.

Тож прокурори та слідчі мали доводити в суді, що вони зробили все можливе для повідомлення підозрюваних, а також навести докази того, що ті переховуються від слідства.

Зокрема, підозрюваним неодноразово надсилали повістки з викликом до слідчого, адресовані за останнім місцем їхньої реєстрації, публікували ці повістки на офіційних ресурсах Офісу генпрокурора та інших правоохоронних органів. У березні 2023 року підозрюваних оголосили в розшук і з допомогою СБУ намагалися встановити їхнє актуальне місце перебування. Під час розшуку слідчі отримали відомості, що підозрювані перебувають на окупованій території Донецької області, де продовжують брати участь у збройній агресії проти України.

Розглянувши всі надані докази на відповідність їх законодавству про заочне судочинство, суддя дійшов висновку, що підозрювані переховуються з метою ухилення від кримінальної відповідальності, та дозволив проводити спеціальне досудове розслідування в згаданому кримінальному провадженні.

Цей приклад демонструє специфіку розгляду справ за процедурою in absentia.

За словами адвоката, експерта Медійної ініціативи за права людини Андрія Яковлєва, засудження за цією процедурою завжди передбачає порушення права обвинуваченого бути особисто присутнім перед судом і захищати себе.

Тож для того, щоб вироки за цією процедурою відповідали стандартам правосуддя і їх визнавали у світі, потрібно дотримуватися певних правил, пояснює адвокат.

Наприклад, щоб почати досудове розслідування за спеціальною процедурою, суд має впевнитись, що підозрюваний дійсно повідомлений про кримінальне провадження щодо нього. Якщо в правоохоронців є інформація, що людина ігнорує повідомлення, жодним чином не виявляє цікавості до справи або ж прямо відмовляється, тоді можна стверджувати, що це провадження in absentia.

На думку адвоката, формальна процедура повідомлення підозрюваних, наприклад через сайт Офісу генпрокурора чи “Урядовий кур’єр”, може дати потенційнім обвинуваченим перспективу європейського оскарження вироку. Тому перед українськими слідчими, прокурорами й суддями постає завдання обов’язково довести, що людину повідомлено про справу проти неї.

Крім того, за стандартами правосуддя важливо, щоб у підозрюваного під час судового процесу обов’язково був адвокат, який би діяв у найкращих інтересах обвинуваченого, забезпечуючи в такий спосіб змагальність сторін.

“Що активніший захист, то більше змагальність сторін. Тобто захист у таких процесах працює не заради обвинуваченого, а заради справедливості самого обвинувачення та подальшого вироку”, – пояснює Яковлєв.

Під час заочних судів щодо російських воєнних злочинців адвоката може надавати держава Україна.

Тож Яковлєв зауважує, що суспільство не має ототожнювати адвоката з обвинуваченим і не має здійснювати тиск на таких адвокатів:
“Коли адвокат захищатиме обвинуваченого у воєнних злочинах, потрібно, щоб суспільство не заважало такому адвокату працювати, не говорило, що він виправдовує воєнного злочинця. Адже насправді він робить можливим виконання подальшої судової роботи”.

Підсумовуючи, Андрій Яковлєв зазначає, що для того, щоб українські вироки за процедурою in absentia виконувалися за кордоном, потрібно:

• щоб суд та прокурори доклали максимум зусиль для повідомлення обвинуваченого про судовий процес проти нього;
• послабити процедурні обмеження для оскарження заочного вироку, наприклад закріпити в законодавстві право на повторне апеляційне оскарження чи на період збройного конфлікту послабити вимоги до поновлення строків оскарження;
• забезпечити активний захист обвинуваченого, щоб був баланс між обвинуваченням та захистом.

П’ять вироків російським військовим за злочини сексуального насильства в українських судах

Наразі відомо про п’ятьох російських військових, яких заочно засудили до позбавлення волі за зґвалтування чи сексуальне насильство: трьох – до 12 років, двох – до 10 років та 11 років відповідно, один вирок стосовно злочинця на момент публікації статті ще не набрав законної сили. Засуджених оголошено в розшук.

Позиція прокурорів щодо заочного засудження військовослужбовців збройних сил РФ у національних судах така, що насамперед враховують думку потерпілих. Якщо вцілілий орієнтується на національне правосуддя, то прокурор чи слідчий розпочинає досудове розслідування. Це роблять також для того, щоб зафіксувати злочин і зібрати докази з можливістю подальшого їхнього використання в міжнародних інстанціях. Адже одним із пріоритетів є притягнення вищого керівництва Росії до кримінальної відповідальності.

“Залежно від стадії кримінального провадження, бажання потерпілого, свідка чи його законного представника, до постраждалих і свідків застосовують заходи безпеки. Зокрема, проводять слухання в режимі закритих судових засідань упродовж усього провадження. А потерпілі та свідки, які є їхніми близькими родичами, у такому разі надають суду свідчення під зміненими анкетними даними”, – кажуть в Офісі генпрокурора.

Розповідаємо про п’ять вироків, ухвалених українськими судами й пов’язаних з СНПК.

Влаштував полювання на дівчат. Справа № 366/2305/23
Так, 2 липня цього року набрав законної сили вирок, ухвалений Іванківським районним судом Київської області, який визнав дагестанця Магомеда Ісаєва винним у порушенні законів і звичаїв війни, зокрема в розстрілі військовослужбовця ЗСУ та полюванні на дівчат з метою зґвалтування. 44-річний Ісаєв був командиром бойової машини в складі 58 загальновійськової армії Південного військового округу. Згідно з матеріалами справи, його військовий підрозділ із 26 лютого до 30 березня 2022 року окупував і контролював один з населених пунктів Київської області. 16 березня Ісаєв під’їхав до будинку, де мешкали мати й донька. Згідно зі свідченнями, він мав на меті зґвалтувати доньку. До нього на вулицю вийшла мати. Ісаєв запитав, де її донька, вона відповіла, що не знає. За це російський військовий штовхнув її на землю і вистрілив над головою, вимагаючи видати доньку. У цей час за кілометр від місця злочину пролунали вибухи, Ісаєв сів у машину і поїхав.
Під час розгляду справи Ісаєва суд заслухав свідків. Місцева жителька розповіла, що засуджений спільно з іншими військовими вигнав її з будинку та заселилися в нього. Ісаєв запитав її, чи знає вона місцеву мешканку, яка має двох доньок. Він погрожував жінці ножем, вимагав покликати Світлану, щоб знайти її дочку. Сама потерпіла розповіла на суді, що Ісаєв розпитував місцевих мешканців про її доньок, особливо про молодшу, маючи намір зґвалтувати. 

Крім того, Ісаєва визнали винним у незаконному затриманні та розстрілі українського військовослужбовця. Під час судового розгляду прокурор просив визнати Ісаєва винним у порушенні законів та звичаїв війни та відправити його за ґрати на 12 років.

Захисник Ісаєва був присутнім під час судового провадження, активно захищав обвинуваченого, брав участь у допиті свідків, судових дебатах та просив призначити обвинуваченому м’якше покарання. Суд підтримав обвинувачення та ухвалив вирок Ісаєву – 12 років ув’язнення. Він відбуватиме покарання після затримання. 

Неодноразово зґвалтував і оселився в домі потерпілої. Справа № 650/1870/23
У травні 2024 року набрав законної сили вирок, ухвалений Великоолександрівським районним судом Херсонської області, згідно з яким військовослужбовця 94 полку оперативного призначення Росгвардії Владіка Небієва визнали винним у зґвалтуванні жінки та присудили 12 років ув’язнення. 
Російські військові контролювали один з населених пунктів на Херсонщині з березня до жовтня 2022 року. В липні Небієв без згоди місцевої мешканки ввірвався в її будинок та намагався зґвалтувати жінку. Він отримав опір, за це повалив потерпілу на землю, ліг на неї та почав погрожувати, що якщо вона відмовить, то до неї прийдуть усі російські солдати, які перебували на території населеного пункту, і ґвалтуватимуть її. Після чого встав і залишив будинок. Упродовж чотирьох наступних днів Небієв приходив до жінки, морально тиснув на неї та зрештою зґвалтував. Згодом він оселився в неї вдома і вчиняв сексуальне насильство аж до серпня 2022 року, поки його підрозділ не змінив дислокацію.

Судовий процес над Небієвим відбувався в закритому режимі. У матеріалах справи йдеться про те, що для ідентифікації злочинця та збору доказів слідчі проводили розслідування на основі відкритих джерел. А саме зайшли на офіційний сайт адміністрації Сулейман-Стальського району РФ, де знайшли інформацію про Небієва, його фото та “лист подяки” за участь у “денацифікації і демілітаризації України”. Правоохоронці показали фото жінці, і вона впізнала злочинця. 

Крім того, потерпіла попросила слідчих не допитувати місцевих мешканців із приводу вчинення стосовно неї сексуального насильства військовослужбовцем РФ, оскільки вона досі відчуває негативні емоційні переживання.

Після пережитого жінка лікувалася від нервового зриву, про що було зазначено у виписці з її медичної карти. 

Під час розгляду справи в залі суду перебував адвокат Небієва, однак він не брав активної участі в допиті свідків та дебатах. 

Систематично ґвалтував та змушував знищувати біологічні сліди. Справа № 490/1681/23
Ще один судовий вирок у справі СНПК набрав законної сили в червні 2024 року. Він стосується 49-річного російського військовослужбовця 34 окремої мотострілецької бригади Олександра Рубанова. Оскільки слухання справи відбувалося в закритому режимі, а також одним зі свідків сексуального насильства був неповнолітній, текст вироку в судовому реєстрі приховано. Херсонська обласна прокуратура розповіла про деякі деталі справи у своєму дописі в мережі “Фейсбук”. Прокурори довели в суді, що Рубанов наприкінці березня 2022 року в складі російського підрозділу забезпечував окупацію Бериславського району Херсонської області. 

В одному з населених пунктів він заселився на початку квітня 2022 року в домоволодіння місцевої жительки. Погрожуючи розправою їй та її малолітньому сину, Рубанов неодноразово зґвалтував жінку, водночас змушував її знищувати біологічні сліди. Насильство над потерпілою тривало до кінця серпня, поки Рубанов не виїхав із села. 
Внаслідок сексуального насильства над матір’ю дитина отримала вторинну психологічну травму.

Справу проти Рубанова розглядали в Центральному районному суді Миколаєва та Приморському районному суді Одеси. Під час судового розгляду в справі росіянина був присутній його захисник. З огляду на те що вироку немає у відкритому доступі, достеменно невідомо, якою була позиція адвоката Рубанова. 

За скоєне суд присудив Рубанову 11 років позбавлення волі.

Погрожував фізичною розправою після зґвалтування. Справа № 361/488/23
На 12 років відправив за ґрати Броварський міськрайонний суд Київської області військовослужбовця 15 окремої гвардійської мотострілецької бригади Артема Шеменєва. Його визнали винним у злочині проти статевої свободи та статевої недоторканості людини. Справу розглядали в закритому засіданні. Текст вироку в реєстрі судових засідань приховали, однак на сайті суду розмістили оголошення про вирок у кримінальному провадженні проти Шеменєва, ухвалений 23 квітня 2024 року. Цивільний позов потерпілої задоволено в повному обсязі, на її користь стягнуто 1 мільйон гривень. 
Згідно з матеріалами слідства, анкетні дані вцілілої змінено – її називають “Мирна”. З тексту підозри Шеменєву випливає, що сексуальне насильство щодо цивільної жінки трапилося в одній з окупованих громад Київщини 9 березня 2022 року. Вранці цього дня троє російських військовослужбовців увірвалися в помешкання, де була потерпіла та її рідні. Солдати забрали в них мобільні телефони. Наступного дня до жінки знову прийшли окупанти, серед яких був Шеменєв. Він знущався зі співмешканця жінки, декілька разів ударив його і вистрелив з вогнепальної зброї біля голови.

11 березня російський військовий, погрожуючи зброєю, змусив жінку вдягти верхній одяг і вийти з ним на вулицю. Він відвів її до сусіднього будинку, роздягнув і зґвалтував. Щоб жінка не опиралася, Шеменєв постійно тримав біля неї пістолет і погрожував застосувати вогнепальну зброю. Він також наказав жінці нікому не розповідати про те, що сталося, інакше її вб’є.  

Під час розгляду справи проти Шеменєва суд призначив йому захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Київській області. У серпні 2023 року, під час чергового етапу розгляду справи, захисник потерпілої звернувся до суду з клопотанням про надання свідчень жінкою в режимі відеоконференції. Адвокат Шеменєва не заперечував. Зважаючи на те що вирок ухвалили під час закритого засідання, наразі невідома позиція захисника засудженого.  

Схиляв неповнолітню до інтиму та катував її брата. Справа № 751/2659/22
На початку листопада 2022 року російських військових 80 танкового полку Руслана Кулієва і Андрія Чудіна заочно засудили до 12 і 10 років позбавлення волі за спробу зґвалтувати неповнолітню дівчину на Чернігівщині та побиття її брата. Вирок ухвалили в Новозаводовському райсуді Чернігова. 
Згідно з матеріалами слідства, 3 березня 2022 року російські військові окупували один з населених пунктів Чернігівщини. Командир Кулієв і сержант Чудін оселилися без згоди в будинку, де мешкали потерпілі. Кулієв неодноразово вночі домагався вдвічі молодшої за себе неповнолітньої дівчини. Дівчина опиралася, тож він погрожував убити її рідних. 

Понад тиждень злочинець психологічно тиснув на дівчину, аж поки 18 березня її не забрала до себе тітка. Коли Кулієв і Чудін виявили, що дівчина зникла, то влаштували допит її брату, його били й жорстоко допитували, погрожуючи вбивством. Чудін безпосередньої участі в побитті не брав, він виконував накази Кулієва, зокрема стояв на варті. 

Тітка і брат потерпілої дали свідчення проти російських військових у закритому судовому засіданні. Свідчення дівчини відтворили під час засідання у форматі відео, щоб уникнути повторного травмування. 

У російських солдатів було двоє адвокатів. Вони просили їх виправдати на підставі того, що докази зібрано в сумнівний спосіб, і подавали апеляцію. Однак апеляційну скаргу не задовольнили. Вирок Новозаводовського районного суду залишили без змін. 

Відшкодування для жертв сексуального насильства

У доповіді Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні йдеться про те, що злочини сексуального насильства, скоєні в умовах збройного конфлікту, завдали потерпілим серйозних фізичних та психічних проблем зі здоров’ям, спричинили довготривалі травми, переживання стигматизації та відчуття сорому, зокрема перед власними родинами. 

Ці випадки також надзвичайно травмували рідних потерпілих: у деяких з них з’явилося глибоке відчуття провини за те, що вони не змогли захистити своїх близьких. Зокрема, деякі пари розлучилися чи розійшлися через втрату почуття безпеки, осуд або ж сором за те, що сталося з ними. 

Експертка правозахисного центру Global Rights Compliance Гоар Габрелян розповіла, що злочини сексуального насильства, скоєні російськими військовими на окупованих територіях, правозахисники фіксують ще з 2014 року. Зазвичай сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом, передує затримання чи ув’язнення потерпілих. Однак такі злочини належно не розглядали аж до 2022 року. Так само було не було створено належних механізмів для отримання постраждалими від сексуального насильства допомоги чи компенсації. Переважно йдеться про матеріальну компенсацію, наприклад надання безкоштовних медичних послуг або ж репарацій потерпілим від сексуального насильства, а також реабілітацію.

“В Україні з цим є проблеми, адже якщо вцілілу чи вцілілого не визнано потерпілими, то і всіма правами, зокрема й допомогою, скористатися не вдасться. І тут ідеться не лише про кваліфіковану психологічну допомогу, якої потребують потерпілі під час розслідування, але й права на доступ до матеріалів справи чи подання позову на відшкодування завданої шкоди”, – говорить Габрелян.

На її думку, важливим є також той момент, що серед уцілілих є люди, які не хочуть співпрацювати зі слідством, однак їм потрібна допомога. З досвіду правозахисниці, на окупованих чи звільнених територіях багато людей мовчать про злочини сексуального насильства, скоєні щодо них, оскільки бояться чи соромляться повідомляти про них. Сама процедура допиту є також важкою. Не завжди українські правоохоронці мають достатній рівень емпатії чи співчуття до вцілілих під час допиту. Так, на початку війни потерпілих спочатку відправляли проходити поліграф, а допити про одне й те саме могли відбуватися по кілька разів, що могло спричинити вторинну віктимізацію.

У червні 2024 року Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт №10132 про статус осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією РФ проти України, та невідкладні проміжні репарації. Наразі відбувається підготовка до його другого читання.

Юристка-міжнародниця Альбіна Басиста розповіла, що ухвалення згаданого закону дозволить людям, які постраждали від СНПК, отримати відповідний статус, а також гарантовану компенсацію завданої шкоди. У міжнародному праві відомі п’ять основних форм відшкодування:

• реституція (повернення до попереднього стану, яке є неможливим у разі постраждалих від СНПК);
• реабілітація;
• сатисфакція (відшкодування моральної шкоди);
• компенсація (відшкодування матеріальної шкоди);
• гарантія неповторення (потерпілі більше ніколи не мають постраждати від злочинів, яких зазнали).

Законопроєкт №10132 охоплює лише перші чотири форми, гарантія неповторення виключена, оскільки Україна зараз перебуває в активній фазі війни з РФ. До цього можливо повернутися після підписання мирного договору, для того щоб гарантії стали формою фінальних репарацій. 

Басиста зазначила, що під невідкладними проміжними репараціями мається на увазі насамперед реституція, тобто визнання пережитого травматичного досвіду і фіксація порушення прав потерпілих на законодавчому рівні. У цьому разі вцілілим можна гарантувати відновлення порушених прав, наприклад відновлення документів, поновлення на робочому місці, возз’єднання із сім’єю тощо. Щодо реабілітації, то тут ідеться про невідкладну безкоштовну медичну допомогу потерпілим для відновлення їхнього фізичного, психологічного здоров’я і соціального статусу. Розмір компенсації, матеріальної складової, визначатиме Кабмін, наприклад держава може допомогти потерпілим винайняти житло, забезпечити їх їжею чи одягом на певний час.

Досвід країн, які перебували в збройному конфлікті, де були постраждалі від СНПК (Хорватії, Косово, Колумбії, Перу, Чилі), свідчить про те, що на законодавчому рівні вони запізнилися з розробленням нормативних документів і запровадженням невідкладних компенсацій. Згодом потреба, яку мали потерпілі, не була вчасно закрита або ж її закрили, коли в ній не було нагальної потреби. У деяких країнах запроваджувалася помісячна виплата як пенсія до кінця життя людини. Або, як у Колумбії, використовували диференційований підхід залежно від потреби й від шкоди, якої завдали вцілілим. 

Яку допомогу можуть отримати постраждалі від СНПК вже сьогодні

Кабмін повідомляє, що в регіонах України функціонує 1084 соціальні служби, де можуть отримати допомогу постраждалі від сексуального насильства. Крім того, за кошти субвенції, які надавали місцевим бюджетам у попередні роки, створили 191 нову спеціалізовану службу для надання соціально-психологічної допомоги. 

Уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко розповіла, що нині близько 270 постраждалих від СНПК подали заявки для отримання компенсацій у Пілотному проєкті з надання невідкладних репарацій постраждалим від сексуального насильства. Причому звернулося більше чоловіків, ніж жінок. 

Проєкт передбачає на умовах анонімності підтримку та надання невідкладних проміжних компенсацій потерпілим. Наприкінці травня 2024 року відбулася перша офіційна його презентація для представників місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, міжнародних і громадських організацій.

Станом на зараз 114 людей, постраждалих від СНПК, отримали перші проміжні репарації. Уряд обіцяє допомогти 500 вцілілим. Для того щоб отримати допомогу, потрібно подати звернення: 

• через систему реагування ([email protected], 093 505 7542);
• за телефоном: 093 505 75 42;
• через гарячі лінії: 15-47, 0 800 500 335, 116 123.

Експертка правозахисного центру Global Rights Compliance Гоар Габрелян також розповіла, що постраждалі від СНПК можуть звернутися до Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків, який діє при Офісі генпрокурора. Також допомогу надає Фонд сім’ї Андреєвих.

Цей матеріал є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створений у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.