В російській колонії українського журналіста Сергія Цигіпу карають за цукерку і незастібнутий ґудзик

Українського журналіста Сергія Цигіпу російська влада кинула за ґрати на 13 років, звинувативши у шпигунстві. У колонії суворого режиму йому постійно вигадують покарання — то за цукерку в тумбочці, то за ґудзик, що не застебнутий. Так тиск перетворюється на методичну спробу зламати людину, яка відмовляється приймати російське громадянство і не визнає вирок окупаційного суду.

У жовтні 2023 року так званий суд в окупованому Криму виніс вирок українському журналісту та громадському активісту Сергію Цигіпі — його обвинувачено у шпигунстві та засуджено до 13 років ув’язнення в колонії суворого режиму. У березні 2024-го Верховний суд РФ залишив вирок чинним, після чого Сергія перевели до виправної колонії №3 у місті Скопін Рязанської області для відбування покарання.

У колонії чоловіка систематично поміщають до штрафного ізолятора (ШІЗО).

— Зараз його відправили в ШІЗО, бо руки були не за спиною. Я не знаю деталей та за яких обставин це сталося. Але це не вперше. До цього — за незастібнутий ґудзик, цукерку в тумбочці, перебування на спортмайданчику у вільний час. Це дрібниці, які використовують як привід для покарання, — розповідає його дружина Олена.

Останній раз Сергій провів у ШІЗО тиждень. За словами Олени, адміністрація колонії чинить на нього системний психологічний тиск і намагається примусити до роботи. Він відмовляється, підкреслюючи, що, навіть за російським законодавством, має статус пенсіонера і не зобов’язаний працювати. Крім того, він є громадянином іншої держави.

— Рабська праця іноземців має історичні паралелі лише з часами Другої світової війни в нацистській Німеччині. Саме тому він чинить спротив. Його змушують прийняти російське громадянство, але він категорично відмовляється. Через це колонія постійно шукає формальні приводи, аби кинути його в ШІЗО. Це свідчить про системний психологічний тиск і спроби зламати волю, — додає Олена.

За її словами, з неофіційних джерел стало відомо, що адміністрація колонії може навмисно створювати приводи для покарання: наприклад, підкидає на тумбочку скоринку хліба або пляшку води, після чого фіксує “порушення”.

В останньому листі Сергій просив дружину погодити з адвокатом оскарження щодо чергового поміщення до ШІЗО.

— Ми вирішили, що потрібно боротися за свої права навіть у колонії. Адміністрація відчуває безкарність і дедалі більше дозволяє собі. Ми плануємо подати скаргу до суду, щоб адміністрація офіційно пояснила, на якій підставі його карають. Ми маємо з’ясувати, чи ці дії законні, — каже Олена.

Попри тиск і репресії, Сергій тримається. У листах до дружини він навіть намагається жартувати, хоча іноді в його словах відчувається відчай. Він скаржиться на стан здоров’я, проте зазначає, що йому дозволили отримати бандероль з ліками.

Нагадаємо, Сергій Цигіпа — український журналіст і громадський активіст. Після окупації Нової Каховки російськими військами він залишився в місті, допомагав як волонтер, відкрито виступав проти окупації та колаборантів, поширював проукраїнський контент у своєму Telegram-каналі та публічно висловлювався про російську агресію.

8 березня 2022 року він написав у соцмережах: “Друзі! Не шукайте більше мене в мережі”. За чотири дні, 12 березня, його викрали російські військові на одному з блокпостів, через який він проходив раніше без проблем. Відтоді родина не бачила його.

Спочатку чоловіка вивезли до СІЗО в Сімферополі, де звинуватили у шпигунстві. Після винесення вироку Сергія етапували до колонії суворого режиму в місті Скопін Рязанської області. Під час касаційного розгляду справи він перебував у московському СІЗО № 4 (Медведкове). На закритому засіданні були присутні дипломати з чотирьох європейських країн, які моніторили дотримання прав людини та стандартів справедливого суду. Проте їх допустили лише на оголошення вироку. Після того, як вирок залишився без змін, Сергія повернули в колонію в Скопіні для відбування незаконного покарання.

Яна Ільків, Медійна ініціатива за права людини