Сім місяців відрізані від міста. Спогади херсонки, яку українські військові врятували з лівобережжя Херсонщини

Херсонка Катерина Крупич сім місяців лишалась з батьком і двома дітьми на дачі на одному з островів поблизу міста. Родина жила тут під час окупації й коли обласний центр звільнили, повернутись додому вони не змогли. Операція з їх порятунку і повернення відбулась після підриву російськими військовими Каховської ГЕС.

Катерина з дітьми грає на майданчику у рідному Херсоні. Додому вони повернулись у червні 2023-го. До цього сім місяців жили у "сірій зоні", фактично, на лінії фронту. Коли Херсон звільнили, вона з батьком і двома дітьми лишилась на дачі на одному з островів лівобережжя поблизу обласного центру.

"Це лівобережжя — з городу бачила рідний Херсон, синій дах ТРЦ "Суворовського", коли залазиш на горище чи на дах дачі. Тобто я бачила його як на долоні, але ти не можеш дотягнутись. Тому що ріка розділила нас на правий берег і на лівий", — згадує жінка.

Розділеною була і родина Катерини. Перед звільненням Херсона мати на човні переправилась у місто за продуктами, повернутись не змогла. На дачах, каже жінка, були й інші люди.

"Спочатку було 13 людей, залишилось вісім: мама з дітьми виїхала на ту сторону, це її було рішення. І одного чоловіка забрали російські військові. Згодом ми дізнались, що його відпустили, катували якийсь час, тому що дізнались, що він допомагав нашим хлопцям. Всі "вильоти" на Херсон ми чули, я вже знала, що через 20 секунд воно приземлиться в місті, я чула, як воно приземляється. Спочатку мікрорайон Острів, а потім – по всіх районах", — розповіла Катя.

За її словами, події 6 червня 2023 року, день коли російські військові підірвали Каховську ГЕС, запам’ятала назавжди.

"Вода підіймалася дуже швидко, тобто щопівгодини, мабуть, сантиметрів десять. Дуже швидко, стрімко, тобто на очах, як у фільмі "Титанік", знаєте, як вода коридорами йшла, у нас так було стежками на дачах. Всі почали панікувати, ніхто не розумів, всі метушились", — говорить херсонка.

Родина на човні перебралась на двоповерхову дачу. Втім, рівень води продовжував підійматися, і їм довелось плисти до сусіднього, найвищого будинку.

"Така течія була сильна, кружляли, неможливо було втримати човен двома веслами. І там невелика відстань – від нас метрів п’ятдесят. І ми так довго туди намагались доїхати, тому що зустрічна течія або просто тебе зносить, або ти на місці гребеш і все. Я встигаю з дітьми залізти через вікно в цю нову дачу. І якийсь час тато прив’язує човни, мотузка рветься і їх відносить. Я залишаюсь з дітьми одна, їжа, яку я готувала: гречка, коржик залишилась з ними в човні, я стою з двома дітьми, з цією сумочкою і на телефоні вісім процентів зарядки", — сказала херсонка.

Катерина з дітьми провели ніч на покинутій дачі самі.

"Прокидаюсь і бачу, що світає, діти ще спали. Я відчиняю це вікно, а дах – під нахилом, я вилізла на дах, сіла й озирнулась навкруги. Цієї картини я ніколи не забуду. Місцевість з повністю зміненим ландшафтом. Пливуть острівки, шматок землі з деревами, чиясь дерев'яна дача перевернута, бочки, човни, купа всього, що нагорнуло течією: якісь острівки з очеретом, сміттям. І я сиджу і думаю: що мені робити?", — згадує Катя.

Вранці вони почули звук безпілотника. Українські військові побачили відчинене вікно на даху. Дронами скидали воду та їжу. Катерину з дітьми вдалось евакуювати на правий берег.

"Уявляєте, ми за три хвилини долетіли від дач до річпорту, уявляєте — три хвилини, сім місяців життя, це звісно. Але слава Богу, що добре скінчилось. Так і минув наш день. Дякую хлопцям. Ніколи не перестану їм дякувати. Ми періодично на зв’язку, я намагаюсь зайвий раз їх не турбувати, тому що робота. Але я кажу: якби не ви… До землі уклін", — говорить врятована жінка.