Школярів Каховського району і далі змушують писати листи загарбникам

«Діти з Василівки, Роздольного, Червоного Поділля і Волинського продовжують писати листи військовослужбовцям, які беруть участь у спеціальній військовій операції, – повідомляє телеграм-канал окупаційної адміністрації Каховського «муніципального округу». – Вони дякують захисникам Батьківщини за сміливість і силу духа. Вони відправляють послання зі словами підтримки у рамках Всеросійської акції «Лист солдату».

Хоча писати листи окупанти змушують дітей не лише з цих сіл, в інших школярам їх також надиктовують. Те, що виходить у підсумку, просто жахає! «Я дуже рада, що опинилась у такій країні, з такими людьми, – написала, наприклад, десятикласниця Вікторія з Тавричанки. – Ще хочу побажати удачі і везіння, воно згодиться. Ця країна дуже красива, з великою історією. Її культура чудова, як і сам народ».

Чи відомо тим, хто диктував школярці ці слова, скільки шкіл, бібліотек, будинків культури, музеїв тощо зруйнували в Україні носії цієї «чудової культури»?! Чи відомо десятикласниці, скільки її ровесників вбили представники «чудового народу»?!

«Здрастуй, незнайомий солдат! Я тебе не знаю, але захоплююсь тобою, служба твоя нелегка, але дуже важлива для всієї країни», – написала тому, хто прийшов вбивати мирних українців, дівчинка Ліза з Волинського.

«Ти – солдат російської землі! Ти стоїш за неї горою. Звільняєш від нечисті злої. Ви – гордість Росії», – написала її землячка, яка не захотіла підписатись.

Ще один лист з жахливими помилками взагалі не дописаний. «Я хочу подякувати, солдат, тобі і твоїм товаришам по службі за те, що над моєю головою мирне небо…», – написав невідомий, перекресливши продовження речення.

«Теплі і ніжні слова листів, які написали діти, дуже багато означають для бійців, – підсумувала окупаційна адміністрація. – Вони зігрівають їм душу, підтримують у важкі хвилини, говорять про те, що про них пам’ятають і чекають повернення – живими і з перемогою».

Добре, що наші славні ЗСУ «зігрівають» окупантів зовсім по-іншому, забезпечуючи їм ті самі «важкі хвилини». А з дітьми після деокупації психологам і педагогам доведеться, на жаль, довго працювати.