Росіяни під тортурами змушують “херсонську дев’ятку” відмовлятися від адвокатів

“Моє тіло було синє”

Один із бранців — Денис Лялька — колишній військовий. Коли РФ розпочала повномасштабну війну проти України, він перебував у Херсоні: спершу волонтерив, а згодом відкрив продовольчий кіоск.
На початку березня 2022-го до будинку в селі Тягинка, де раніше мешкав батько чоловіка, вдерлись озброєні деенерівці. Вони намагалися знайти Дениса, обшукали оселю, перевірили телефон його тата й поїхали. За кілька місяців, 10 серпня, з Лялькою зник зв’язок. Минув тиждень — і його сестрі Юлії знайомий розповів, що Денис відвозив ліки в окупований Херсон, проте росіяни затримали автобус і де чоловік, невідомо. 

За кілька днів телефон Ляльки ввімкнувся, але на дзвінки не відповідав. Лише за місяць із Юлією зв’язалася жінка, у якої Денис винаймав квартиру, та повідомила: двері в оселю вибили та пограбували її. Сестра й батько шукали чоловіка в катівнях Херсона, та марно. Окупанти казали їхати до Каховки писати заяву, утім дорога була небезпечною для життя: росіяни розстрілювали цивільні автівки, які їхали повз ГЕС.

Про те, що Ляльку тримали в підвалі приміщення ГУНП Херсонської області, рідні дізналися вже в 2023 році. Там окупанти катували чоловіка струмом, били та погрожували розстрілом. Дениса змушували видати сховок зі зброєю та розповісти, кого він нібито вбивав. Час від часу росіяни возили бранця до нього додому та на роботу, сподіваючись, що із чоловіком зв’яжуться представники СБУ, а потім повертали до підвалу. Коли Лялька казав, що нічого не знає, росіяни катували його знову. Унаслідок тортур Денис непритомнів.
“Моє тіло було синє”, — розповідав він.

Російська рулетка і струмї

За місяць після викрадення брата Юлії зателефонував так званий державний адвокат і повідомив, що Денис — в одному з СІЗО Сімферополя. Там росіяни не випускали бранців на прогулянки, не давали їм отримувати листи та передачі від рідних. Також у Сімферополі щодня допитували полонених, майже не годували та не давали пити. Крім того, наглядачі погрожували українцям зброєю.

“Якщо хочеш їсти й тобі принесли їжу, то стукають у камеру, в те віконечко, ти висовуєш голову. І це була гра в рулетку: наглядач наставляє пістолет і стріляє — якщо куля не зайшла в голову, то ти ще сьогодні поїси”, — згадує Юлія свідчення брата.

Також росіяни били Дениса, приковували кайданками до металевих ґратів і катували струмом. Унаслідок тортур у нього виникли проблеми з зубами, нервовою системою та колінами. Також окупанти зламали Денису ребра й він два місяці лежав на підлозі, не маючи змоги підвестися. На прохання про медичну допомогу росіяни віджартовувалися: “Це у вас переохолодження від ваших окопів”.

Незаконні суди за “тероризм”

Наприкінці жовтня 2022-го Юлії зателефонував так званий державний адвокат і розповів, що росіяни вивезли “херсонську дев’ятку” до СІЗО Лефортово в Москві. Оскільки він майже не комунікував із сестрою Дениса, жінка знайшла іншу адвокатку. Лише тоді Юлія змогла листуватися з братом. Вона дізналася, що в Лефортово бити бранців припинили, стали краще годувати і почали водити на прогулянки.

Проте на полонених тиснули психологічно: змушували співати гімн РФ і тримали в камерах разом із російськими злочинцями, які провокували конфлікти на тему війни. Також росіяни відмовлялися надавати українцям медичну допомогу. Коли Юлія звернулася до МКЧХ і представники організації спробували перевірити умови утримання українців у СІЗО Лефортово, наглядачі їх не пустили.
Узимку 2022-го росіяни почали незаконно судити дев’ятьох херсонців. Відтоді їм регулярно продовжують термін утримання. Рідним полонених не надають жодних “судових документів”, але Юлія дізналася, як росіяни брешуть, що затримали українців наприкінці жовтня, а не влітку. Також під час одного із “засідань” слідчий користувався ноутбуком, який окупанти забрали під час викрадення Дениса.

“Я на нього глянув, а він мені відповідає, що трішки ним покористується, а потім віддасть”, — згадував Денис.

Побиття та 27 людей в одній камері

У березні 2023 року росіяни перевезли Сергія Офіцерова, Олега Богданова, Юрія Тавожнянського, Сергія Кабакова, Сергія Ковальского, Костянтина Резніка, Сергія Гейдта, Юрія Кайова та Дениса Ляльку до СІЗО № 1 у Ростові, де тримають і досі. Умови там жахливі, каже Юлія:

“Десь немає вікон, десь — вологі стіни, холодно, дуже погане харчування, медичної допомоги не надають. Мій брат перебуває в камері, де найбільша кількість людей — 27 осіб. Спати немає на чому”.

У Ростові росіяни також змушують українців щодня співати гімн РФ. Коли бранців виводять на прогулянки, наглядачі жбурляють у них палиці: декому влучають по ногах, декому — по голові. Віднедавна росіяни змушують “херсонську дев’ятку” зводити наклеп на своїх адвокатів і відмовлятися від них. Тих, хто не погоджується, наглядачі відводять до підвалу та б’ють. Скаржитися полонені не наважуються: бояться потрапити в іще гірші умови утримання. Унаслідок таких знущань Денис Лялька занепадає духом і хвилюється, що в Україні про них забули. У застінках російських катівень він написав вірша.
Нині Юлія на прохання Дениса звертається до українських державних органів і закликає посприяти якнайшвидшому визволенню брата.

Марина Кулініч, МІПЛ