Рік у полоні: Історії викрадених окупантами з Херсонської області

Неспровокована московитсько-українська війна триває вже понад півтора року. За цей час безвісти зникли тисячі українців: хтось опинився під завалами зруйнованих ворогом будинків, когось забрала велика вода після підриву терористами дамби Каховської ГЕС, а хтось опинився у ворожому полоні.

Як зазначають правозахисники з Центру прав людини «ZMINA», наразі неможливо підрахувати остаточну кількість людей, які зникли внаслідок цієї війни. Щонайменше наразі такими вважаються 25 тисяч осіб, про долю близько 7 тисяч з них взагалі нічого не відомо.

«Мешканці окупованих міст та селищ живуть у постійному страху: російські військовослужбовці будь-якої миті можуть увірватися до їхніх будинків, жорстоко побити їх чи їхніх рідних, натягнути на голову мішок, посадити в машину та відвезти в невідомому напрямку. Сім'ї ж викрадених часто не знають, де тримають їхніх рідних, як ті себе почувають та чи взагалі живі», — йдеться у матеріалі Еліни Суліми, оприлюдненому на сайті правозахисників.

Сьогодні розповідаємо дві історії з Херсонської області про те, як загарбники без будь-яких пояснень викрали мирних жителів. Про їх долю досі нічого не відомо...

Миколу Гарбара озброєні бойовики викрали разом з автівкою

Подружжя Тетяни та Миколи Гарбарів до повномасштабного вторгнення ворога до України проживали у селі Новокаїри. Чоловік був мисливцем, тож мав удома рушницю. Імовірно, через це він міг потрапити до списків окупантів.

Коли в селі з'явилися загарбники, то почалися побудинкові обходи — в людей перевіряли документи та вилучали мисливську зброю. Звісно ж, під таку перевірку потрапила й родина Грабарів.

Коли озброєні бойовики запитали в Миколи, чи має він зброю, він продемонстрував їм дозвільні документи на мисливську рушницю. Її одразу ж відібрали. Саму родину того разу не зачепили. Втім Тетяна вирішила, що треба все ж виїжджати на підконтрольні Україні території. Чоловік залишився доглядати за помешканням.

20 серпня жінка отримала телефонний дзвінок від сусідів. Вони розповіли, що за два дні до цього окупанти знову приходили до їх будинку й забрали Миколу з собою. На цей час Тетяна Грабар вже кілька днів не могла зв'язатися із чоловіком.

Того дня до будинку Миколи Грабара під'їхав бронеавтомобіль «Тигр». З нього вийшли четверо бойовиків. Вони зайшли у помешкання й пробули там тривалий час — імовірно, проводили незаконний «обшук». Після цього Микола і зник.

За свідченнями очевидців, чоловік сам сів за кермо власної автівки, поруч з ним сів один з бойовиків. Микола був вдягнений у звичайний домашній одяг — на момент приїзду бойовиків він саме порався по городу. Від'їжджаючи він встиг зробити знак сусідам, з якого вони зрозуміли, що його «затримали».

Коли загарбники разом з господарем оселі поїхали, сусіди навідалися до помешкання Грабарів, аби закрити його. Всередині вони побачили гармидер: шафи та сейф були відкриті, зникли гроші, телефон та документи. Лише ноутбук Микола встиг заховати під ліжком — його окупанти не знайшли.Про подальшу долю Миколи Грабара наразі нічого невідомо. Хтось стверджує, що бачив, як він на власній авто в супроводі окупанта виїздив із села, інші розповідають, що бачили його побитим.

«Ми припускаємо, що чоловіка могли тримати або в Бериславі, або в Новій Каховці. Саме там росіяни зазвичай утримували викрадених з тутешніх сіл цивільних. Ще ходили чутки, що його вивезли до Криму. Але достеменно ми нічого про нього не знаємо. Він просто зник безвісти», — говорить Тетяна Грабар.

Про долю Миколи намагалася дізнатися подруга родини, яка лишалася в окупації. Вона зверталася до окупаційної «комендатури» в Бериславі. Щойно загарбники почули прізвище чоловіка, то вдарили її прикладом автомата у спину. Її повезли до Бериславського машинобудівного заводу — там утримували викрадених людей.

Жінці показали жорстоко побитих чоловіків й спитали, чи є серед них Микола Грабар. Жінка відповіла, що немає, після чого її відправили додому й наказали більше не повертатися. Після побаченого вона одразу ж вирішила виїхати з окупації — окрім побитих, але живих, вона бачила й тіла закатованих окупантами цивільних.

Досі, навіть після деокупації Бериславського району Збройними силами України, про долю Миколи Грабара нічого не відомо. У правоохоронних органах на всі запити його дружини Тетяни відповідають, що інформацією про чоловіка не володіють.

Подібну відповідь жінка чує й від міжнародних правозахисних організацій.

Володимира Хорольського окупанти вважають за військовополоненого

Родина Хорольський на момент повномасштабного вторгнення окупантів до України проживала у селі Милове Херсонської області. Після того, як село опинилося під окупацією, по Володимира озброєні бойовики приходили двічі — першого разу його відпустили, вдруге забрали й утримують досі.

Сталося це 3 липня минулого року. Матір Володимира Наталя Хорольська приблизно об 11:00 пішла до магазину. Коли повернулася, то побачила біля свого помешкання військову техніку окупантів. Вулицю, яка вела до її будинку, перекрили шестеро озброєних бойовиків — вони не пропускали нікого.

Наталі довелося довго пояснювати зайдам, що вона проживає в цьому будинку. Врешті, її пропустили, перевіривши перед цим телефон. Сина жінка вже не побачила — як пізніше розповіли сусіди, його до цього з мішком на голові вже вивезли у невідомому напрямку.

Коли Наталя спитала у загарбників, за що викрали її сина, ті пояснили, буцімто його забрали «на спілкування». Трохи згодом один з бойовиків додав, що за їх інформацією Володимир перебував у складі тероборони й вони шукають його зброю.

Жінка відповіла, що зброї чоловік не мав, адже лише брав участь у зборах. Попри це окупанти перевернули увесь будинок догори дриґом, повивертавши речі з усіх шаф. Крім того, бойовики перевірили горище та сарай. Вони забрали з собою телефон, паспорт та військовий квиток Володимира, а також цифровий ТБ-тюнер.

Наталя Хорольська одразу ж пішла до окупаційної «комендатури», аби визволити свого сина. Там перебували зрадники з Донецької області, які заявили, що не мають жодного стосунку до затримання. Наступного дня їй сказали, щоб вона шукала Володимира у Новій Каховці.

В окупаційній «поліції» Нової Каховки жінку відправили до фсб — буцімто її син перебуває у їх застінках. Втім зайди з ворожої спецслужби тривалий час відмовлялися приймати Наталю, заявляючи, що її сина у них немає. Після наполягань її обшукали й таки пустили у будівлю.

«До мене вийшов один з їхніх працівників, який навіть не представився. Він підтвердив, що мій син у них. Я запитала, чи можу з ним побачитись або передати щось, на що росіянин мені відповів: «Не положено», — згадує Наталя Хорольська.

Жінка пішла ні з чим, але вирішила повернутися пізніше. Наступного разу до неї вийшов окупант, який безпосередньо викрадав Володимира — Наталя впізнала його за очима. Він заявив, що Володимир був у складі тероборони, має військове звання та військовий квиток, а отже його вважать за військовополоненого. Відповідно, загарбники мають на меті тримати його заради обміну на своїх воєнних злочинців.

«Я не знаю, який він зараз має вигляд і що з ним... Я навіть не знаю, де його тримають», — говорить матір Володимира Хорольського.


Ілля Контішев, kavun.city