Провідна роль у ФСБ: як Росія змінює практику свавільних затримань в окупації та намагається “узаконити” свої воєнні злочини

Від початку повномасштабного вторгнення російські військові та правоохоронці систематично практикують масові затримання, викрадення та катування. За визначенням українських та міжнародних правозахисних організацій, ці дії є ознаками скоординованої державної політики, спрямованої на залякування та придушення опору населення на окупованих територіях. 

Здійснюючи збройну агресію, Росія прагне захопити всю територію Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей.

Центр прав людини ZMINA у своєму звіті “Як змінилася практика свавільних затримань і насильницьких зникнень в окупації” показує, як Росія протягом трьох останніх років намагається офіційно закріпити в своїх законах репресії проти українських громадян на ТОТ і представити ці воєнні злочини як законні дії в межах своїх повноважень.

Звіт досліджує випадки незаконних затримань і катувань у 2023–2024 роках, аналізуючи тенденції від початку вторгнення. Він ґрунтується на 23 свідченнях із Запорізької, Херсонської, Харківської областей та Криму, зібраних методом глибинних інтерв’ю, та аналізі даних з відкритих джерел щодо випадків свавільних затримань, насильницьких зникнень цивільних та порушення права на справедливий суд на окупованих після 24 лютого 2022 року територіях України.

Станом на червень 2025 року зафіксовано щонайменше 572 випадки політично вмотивованого переслідування цивільних на ТОТ, у 183 з яких особи потерпілих ще встановлюються. 

У матеріалі переповідаємо ключові висновки звіту. 

 Анексія Криму та її наслідки

У 2014 році Росія окупувала Автономну Республіку Крим і місто Севастополь. Після так званого загальнокримського референдуму 18 березня 2014 року РФ незаконно анексувала півострів, поширивши на нього своє законодавство, зокрема кримінальне. Результатом цього стали систематичні порушення прав людини в Криму, серед яких найчастішими є:

• свавільні затримання та насильницькі зникнення;
• політично вмотивовані переслідування української та кримськотатарської спільнот;
• порушення майнових прав;
• ліквідація незалежних ЗМІ.

25 червня 2024 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі “Україна проти Росії (щодо Криму)”, в якому підтвердив наявність незаперечних доказів масових та систематичних порушень прав людини в окупованому Криму, що підтверджує позицію України та міжнародної спільноти.

Окупуючи нові території України під час повномасштабного вторгнення, РФ відтворює та посилює злочинні практики, які вона вже застосовувала в Криму, але з певними змінами.

Спроба легітимізувати анексію: закони про “приєднання” та зміни до Конституції РФ

4 жовтня 2022 року Росія ухвалила чотири закони, якими ратифікувала “договори” про “входження до складу РФ” Херсонської, Запорізької областей, “ДНР” та “ЛНР”. Ставши основою російської окупаційної політики, ці закони заздалегідь були “запрограмовані” на порушення прав цивільних. Адже вони дозволяють притягувати до відповідальності українців, які не здійснили жодних протиправних дій.

Ухвалені Росією чотири конституційних закони закріплюють мінімальні цілі збройної агресії. Так, стаття 3 кожного закону визначає межі “нових суб’єктів РФ” за адміністративними кордонами відповідних українських областей – Запорізької, Херсонської, Луганської та Донецької, включно з тими територіями, які РФ не контролює.

Крім того, ці закони свавільно нав’язують російське законодавство на окупованих територіях, зокрема:

• стаття 4 поширює дію нормативно-правових актів РФ на захоплені регіони;
• стаття 5 визнає місцеве населення громадянами РФ за умови присяги;
• стаття 7 регулює питання військового обов’язку і військової служби, встановлюючи призов “громадян” цих регіонів з 2023 року;
• статті 8, 9, 10 визначають порядок формування місцевих “органів влади”, прокуратури та судів.

Інші ворожі федеральні конституційні акти регулюють роботу окупаційних адміністрацій. Це створює ілюзію “стабільності” та відповідає російським стандартам управління.

Насправді ж така “правова інфраструктура” застосовується для проведення репресій проти мирного населення та легітимізації порушень міжнародного права. У результаті цих змін до Конституції РФ (ст. 65 .– Ред.) внесли доповнення, розширивши перелік її “федеральних суб’єктів”.

Нав’язування російського громадянства населенню тимчасово окупованих територій

Росія використовує нав’язування свого громадянства як інструмент контролю та переслідувань. Відмова від паспорта розцінюється як “нелояльність” і викликає підозри окупаційних органів.

Після указу Володимира Путіна №304 від травня 2022 року, який спростив отримання паспортів у Запорізькій та Херсонській областях, політика Кремля перейшла від заохочення до примусу. У жовтні того ж року були ухвалені закони, що автоматично визнають мешканців громадянами РФ після присяги та збору біометричних даних.

20 березня 2025 року новий указ №159 Путіна зобов’язав українців без російських документів або легалізувати своє перебування до 10 вересня, або залишити територію РФ. Правозахисники та ООН кваліфікують такі дії як дискримінацію та засіб зміни демографічного складу регіонів.

Нормативні передумови переслідування цивільних в установчих документах ФСБ та Слідчого комітету РФ

У 2023 році Росія офіційно закріпила репресії проти українських громадян на ТОТ, маскуючи викрадення, тортури й незаконні затримання під “оперативно-розшукові заходи” та “слідство”. Головну роль у цьому відіграє ФСБ, яка отримала формальні повноваження для дій, спрямованих проти “шпигунства” та “екстремізму”.

За даними Центру прав людини ZMINA, саме ФСБ координує систему переслідувань, відкриваючи сфабриковані справи за статтями про “тероризм” і “держзраду”. До репресій причетний і Слідчий комітет РФ, який створює свої осередки на окупованих територіях та фабрикує звинувачення.

Посилення кримінальної відповідальності за “екстремізм”, “диверсії” та “дискредитацію армії РФ” створює для Кремля правову базу, яка дозволяє переслідувати будь-які прояви незгоди з окупаційною політикою.

Створення на окупованих територіях російських правоохоронних органів і судів

З початком повномасштабної війни РФ почала створювати власні силові структури на окупованих територіях. У липні 2022 року на окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей з’явилися “тимчасові управління МВС РФ”. Співробітники російської поліції прибули туди, щоб “допомагати” місцевим окупаційним структурам, зокрема у видачі російських паспортів та “боротьбі з екстремізмом”.
У той же період аналогічні процеси розпочалися і на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

27 червня 2022 року на ТОТ вступили в дію російські закони про поліцію та кримінальне право, а після ухвалення федеральних законів про “приєднання” у жовтні 2022 року Москва почала насаджувати власну систему правосуддя.

30 грудня 2022 року Путін підписав указ №984 про пільги на вступ до російських силових органів на окупованих територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Вони стосувалися вікових обмежень для вступу на посаду, кваліфікаційних іспитів та визнання документів, виданих Україною чи так званими органами “ЛНР/ДНР”.

Паралельно Росія почала створювати власну судову систему на окупованих частинах Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей. Це було передбачено федеральними законами “про приєднання”. До запуску російських судів (який відбувся 19 вересня 2023 року. – Ред.) їхні функції виконували судді, які вже працювали там, але мали статус “осіб, які заміщують посади”. Для цього вони мали отримати російське громадянство і керуватися законодавством РФ.

Загальна мотивація свавільних затримань: від придушення спротиву до атаки на українську ідентичність

Від початку повномасштабного вторгнення російські сили на ТОТ зіткнулися з масовим цивільним спротивом і почали сприймати українців як загрозу. Підрозділи ФСБ створили мережу незаконних місць утримання, де застосовували тортури, та масштабну систему “фільтрації”. Станом на лютий 2025 року Нацполіція України зафіксувала щонайменше 108 таких катівень.

У 2022 році головною підставою для затримань було звинувачення у співпраці з ЗСУ. Згодом, у 2023–2024 роках, росіяни змістили акцент на переслідування проукраїнських громадян і тих, хто відмовляється визнавати окупаційну владу.

Серед інструментів тиску – моніторинг соцмереж, примус до участі у псевдовиборах, перехід на рубль, нав’язування російських освітніх програм та примусова паспортизація. Це свідчить про цілеспрямовану атаку на українську ідентичність. Тобто жертвою репресій стає той, хто є нелояльним до окупантів, навіть якщо не становить справжньої небезпеки.

Характерні способи та інструменти виявлення нелояльних до окупації у 2023–2024 роках

Для виявлення нелояльних українців окупанти постійно перевіряють вміст мобільних телефонів на блокпостах та під час обшуків. Військові, які проводять перевірки, не мають чітких критеріїв того, що може бути причиною затримання. Зазвичай достатньою підставою для цього може стати наявність в телефоні українських новин, української символіки чи контактів, що здаються підозрілими.

Спецслужби РФ постійно вдосконалюють інструменти для відновлення видалених повідомлень і медіафайлів з месенджерів.

“Я старався бути обережним. Я записував все на листочку, на телефон нічого не писав… Вони відновлюють телефони, все відновлюють. У них є програма, яка переписки, все (відновлює. –Ред.). Найбільше, що їх бісило, – це якщо у тебе є банк. “Приватбанк”, “Монобанк”, неважливо. Додатки наші, українські, їх це бісило”, – пригадує потерпілий.

Окупанти активно моніторять соціальні мережі на тимчасово окупованих територіях, шукаючи пости, які вони розцінюють як “екстремістські”, такі, що “дискредитують” армію РФ чи “заперечують територіальну цілісність”. Для переслідування за ці дописи окупанти застосовують такі статті кримінального кодексу РФ:  205.2 (“заклики до тероризму”), 207.3 (“поширення неправдивої інформації про ЗС РФ”), 280 (“заклики до екстремізму”) та 280.3 (“дискредитація армії”). Російські суди широко й довільно трактують ці закони, що дозволяє їм фабрикувати справи проти цивільних.

За даними ZMINA, окупанти затримали українця через реакцію на допис у соцмережі про успішну атаку ЗСУ.

“Перевіряли і його телефон… Показали, що знайшли переписку зі мною. Що він відправляв гроші на ЗСУ і комусь щось там “здавав”, якісь координати. І знайшли, що він ще один раз поставив “реакцію” на новину про те, де прилітало по “орках” в місті”, – каже родич потерпілого.

У 2023 році в окупованому Мелітополі російські спецслужби затримали понад 30 підписників проукраїнського телеграм-каналу. Операцію фіксували на відео, яке пізніше показували пропагандистські ЗМІ.

Примусова паспортизація стала одним із головних інструментів тиску на населення. Відмова від паспорта розцінюється як проукраїнська позиція та веде до переслідувань, затримань і катувань.

Без російських документів люди позбавляються пенсій, соцдопомоги та медичного страхування, а також ризикують втратити майно, а їхні діти – доступ до освіти. Така політика використовується окупантами для залякування та демонстрації безальтернативності “нової влади”.

Задокументований випадок з окупованої частини Запорізької області показує, як родина через відсутність російського паспорта стала об’єктом переслідувань.

“Потім сказали пред’явити документи. У свекрухи вже був російський паспорт, а у мене ж, звичайно, – ні. Тут вони почали: “Чого немає?”, і так далі… Провели, так скажемо, “роз’яснювальну бесіду” щодо термінового отримання паспорта. Ми, звісно ж, пішли, подали документи, отримали (російські. – Ред.) паспорти. Вони сказали, що “прийдемо перевіримо”, – розповідає дружина потерпілого.

У травні 2024 року чоловіка опитаної затримали без пояснення причин. Окупаційні структури, до яких зверталася жінка, намагалися приховати факт затримання та заперечували свою причетність.

На тимчасово окупованих територіях Росія вимагає від місцевого населення підтвердження лояльності. Це проявляється у примусовому отриманні російських документів, участі у псевдовиборах і “референдумах”, офіційному працевлаштуванні та обов’язковому навчанні дітей за нав’язаними освітніми програмами.

Одна з родин свідомо жила на заощадженнях, відмовляючись від роботи, щоб економічно не підтримувати ворога. Така поведінка привернула увагу ефесбівців, які згодом незаконно затримали чоловіка.

“Коли нас змусили взяти паспорти, він вже не працював. Ми жили на заощадження. Не хотів платити податки країні-агресору. І тут же додалися питання: “А як ви ставитеся до СВО?”, “Чи висловлювали якісь свої думки?”, “Чому ви не працюєте?” – пригадує дружина потерпілого.

Керівна роль ФСБ РФ у практиці свавільних затримань цивільних в окупації

Більшість опитаних ZMINA ідентифікує осіб, які причетні до їхніх затримань, як співробітників ФСБ. Іноді людей забирають представники “Росгвардії” чи “поліції”. Опитані потерпілі ідентифікують представників ФСБ за кількома ознаками: одяг та екіпірування (чорна форма, балаклави), транспорт (цивільні джипи або мікроавтобуси) та поведінка. Під час затримання ефесбівці не повідомляють причину, не представляються та можуть застосовувати насильство.

В період 2023–2024 років почастішали випадки запису пропагандистських відео з місця затримання, які використовуються для фальсифікації кримінальних справ та виправдання незаконних затримань.

З початку повномасштабного вторгнення ефесбівці незаконно затримують та катують цивільне населення. У 2023–2024 роках після встановлення окупаційних адміністрацій російські силовики намагаються представити ці воєнні злочини як законні дії в межах своїх повноважень. Водночас реальна роль ФСБ на окупованих територіях є ширшою, ніж її формальні компетенції.

“Поліція” на окупованих територіях є підконтрольною ФСБ та виконує для неї “обслуговуючу” функцію, збираючи інформацію про цивільних, але при цьому не впливаючи на дії спецслужби.

Такі висновки підтверджуються свідченнями опитаних. Коли вони зверталися до “поліції”, щоб дізнатися про місцеперебування своїх близьких, їм офіційно відмовляли в наданні інформації. Однак неофіційно “правоохоронці” підтверджували факт затримання їхніх рідних ефесбівцями, яких вони називали “вищестоящіми органами”.

“Прийшов слідчий. Це, я так розумію, наш місцевий бердянський колаборант. Спочатку теж не дуже хотів приймати заяву. А потім він мені і каже: “Ваш чоловік не один…”. Це ж звісно він мені казав не офіційно, що його “принялі вищестоящіє органи”.  Я кажу: “А що це означає?” – “Вони перед нами не звітують. І роблять те, що вважають за потрібне”. Прийшла десь за тиждень до нього, він каже: “Офіційно його нема. Але він там”, – розповідає дружина потерпілого.

До незаконних затримань цивільних причетний і Слідчий комітет РФ, який співпрацює з ФСБ у фабрикації кримінальних справ. Обидві структури діють таємно, не мають офіційних представництв, тому родичі бранців змушені самі шукати їхні місця розташування.

Представники ФСБ та СК ігнорують не лише “поліцію”, але й структури, що мали б стежити за дотриманням прав людини. Обидві установи не відповідають на запити адвокатів, а інститут омбудсмана у РФ є абсолютно недієвим.

Якщо РФ офіційно не підтверджувала факт затримання та не висувала звинувачень, то незалежні адвокати відмовляли родині в наданні своїх послуг. Вони розуміли, що їхня робота буде безперспективною.

“Я з адвокатом контакт мала ще з 2022 року і просила про допомогу. Він каже: “Ви тільки будете витрачати кошти, а я вам нічим не допоможу. Бо його немає”, – згадує дружина потерпілого.

З 2023 року російські спецслужби намагаються маскувати воєнні злочини під “оперативні” чи “слідчі” дії. Для ФСБ є важливим отримати “докази” причетності потерпілих до скоєння “злочину”.

Утримання інкомунікадо

Проте варто зазначити, що не всі свавільні затримання супроводжуються відкриттям кримінальної справи. Значну кількість цивільних, затриманих у 2022–2023 роках, досі утримують на території РФ або ТОТ без офіційного статусу. У таких випадках ризик катувань, жорстокого поводження та психологічного тиску значно зростає.

Після затримання російські силовики намагаються “заховати” людину від родини. Навіть якщо вони реагують на заяви про зникнення, офіційно вони не підтверджують факт затримання і не повідомляють про місцеперебування особи.

Під час відкриття провадження про пошук “зниклої” особи російські правоохоронці мають можливість зібрати додаткову інформацію про затриману ФСБ людину. Зазвичай “поліція” збирає біологічні зразки (нібито для ДНК-експертизи) та проводить обшуки за місцем проживання потерпілого.

“Вони опитували мене в поліції, а потім просто приїхали додому зі мною, кажуть: “Нам потрібно оглянути квартиру”. Тобто зайшов зі мною слідчий-поліціянт і зайшла жінка, я так розумію, експерт. Цей експерт вилучила чоловікову зубну щітку і бритву“, – пригадує дружина викраденого цивільного.

Також “поліція” може навіть саботувати розслідування “зникнення” особи, володіючи при цьому інформацією про її затримання ефесбівцями.
У двох випадках, задокументованих Центром прав людини ZMINA у 2024 році на Херсонщині та Запоріжжі, родинам відмовили у порушені справи про розшук зниклих. Причиною стало те, що зниклі нібито самі повідомили, що проти них не було скоєно жодних правопорушень.

“Він (слідчий. – Ред.) завів мене до кабінету і показує мені листок паперу, написана така заява. Скажу, що почерк схожий на почерк мого чоловіка. В цій заяві написано: “Я, такий-то, такий-то, прошу кримінальну справу щодо мого пошуку не відкривати, оскільки мене ніхто не викрадав, насильства щодо мене ніхто не чинив. Знаходжусь на території Запорізької області, і де саме повідомляти не бажаю“, – каже дружина потерпілого.

Примус до зізнання у вчиненні злочину до початку офіційного слідства 

Основною метою для “слідчих” на наступному етапі є отримання від бранця свідчень проти себе, які стануть головним “доказом” у справі. Додаткова інформація, зібрана під час обшуків чи з розмов з родичами, має лише допоміжне значення.

Згідно з опитуваними родичів потерпілих, є підстави вважати, що ці свідчення проти себе затримані українці давали під тиском і погрозами катувань з боку ФСБ.

“Лікар з Нової Каховки розповідав, що чоловіка приносили без свідомості в камеру. Тобто забирали, катували. Цей лікар йому допомагав. Чоловік сказав мені потім: “Я все підписав, я мусив підписати. Пробач. Більше так не можу“, –  наводять у звіті цитату з розповіді дружини цивільного затриманого.

Відомо, що в деяких випадках пропагандистські відео з “визнанням провини” були записані під прямою загрозою катувань, зокрема електричним струмом.

“Батько каже: “Синку, тут вийшло відео, ти не вір. Мене все змусили. На статевий орган – струм, дроти вішали. Катували. Пальці затискали в лещата. І був ватман, і на ватмані написано фломастером. А я все читав. Змусили читати“, – пригадує син потерпілого.

Утримання потерпілих без зв’язку з зовнішнім світом та без офіційних звинувачень є одночасно і метою, і засобом для російських силовиків. Це дозволяє їм отримати зізнання від жертв.

Очевидно, що ФСБ РФ застосовує насильство до тих, кого вони затримали, але офіційно не підтвердили факту затримання. Тому висунення офіційних звинувачень у справі могло б навіть дещо полегшити становище затриманих, хоча й не усувало ризиків катувань. Зафіксовані випадки насильства у СІЗО №1 та №2 в окупованому Сімферополі, в СІЗО в селі Чонгар на Херсонщині, а також у СІЗО та колоніях на території РФ.

Російські силовики також використовують психологічний тиск, дезінформацію та фальсифікацію документів для отримання зізнань. Наприклад, в одному випадку жінку, затриману в РФ, обманом змусили підписати документи нібито для прискорення звільнення. Насправді ж підписаний протокол допиту став головним доказом у сфабрикованій кримінальній справі.

“Коли слідчий брав показання, як тільки її піймали, то їй сказали: “От  зараз підпиши, погодься, що ти неправа, і все буде нормально. Все вирішиться, і тебе завтра відпустять”. Вона підписала і все. І це єдина “зачіпка”, яка є в справі”, – пригадує брат полонянки.

Висунення проти потерпілих офіційних звинувачень

Висунення офіційних звинувачень змінювало становище затриманих, адже це означало, що РФ визнає факт їхнього утримання та бере на себе відповідальність за їхню долю.

Для родичів затриманих це було надзвичайно важливо. Показово, що деякі з опитаних називають визнання факту затримання – “засвічуванням”.

“А вже коли його “висвітлили”, перший суд пройшов, я зателефонувала – адвокат погодився зустрітися. Мама чоловіка поїхала, і уже договір уклали, і адвоката пустили вже до нього”, – каже дружина бранця.

До того, як РФ висувала офіційні звинувачення, родини затриманих намагалися отримати інформацію про них з будь-яких доступних джерел: від звільнених ув’язнених; від російських військових на блокпостах чи охорони в місцях утримання; передаючи посилки в ймовірні місця утримання (якщо її приймали, то людина, ймовірно, там. – Ред.). Родичі могли дізнатися про офіційні звинувачення неофіційно – через знайомих або родичів інших підсудних. Іноді затримані самі повідомляли про це рідних.

Про офіційні звинувачення родину могли повідомити адвокати, призначені Російською Федерацією нібито для захисту прав підозрюваного.
“У вересні мені зателефонувала адвокатка. І вона повідомила, що син перебуває в Ростові, його судять за “тероризм”, за підрив колаборанта, за співпрацю з ЗСУ… Загалом вона мені сказала, що на нього заведено 16 томів справи“, – зазначає мати потерпілого.
На початку повномасштабного вторгнення період утримання інкомунікадо до офіційного висунення звинувачень міг бути дуже тривалим. У 2023–2024 роках термін тримання бранців інкомунікадо поступово скорочувався і наразі може становити від декількох тижнів до декількох місяців.

На тимчасово окупованих територіях України люди, яких утримують за політичними статтями, стикаються з серйозними проблемами в отриманні правового захисту. Адвокати за призначенням часто діють спільно зі слідством, а незалежні адвокати піддаються тиску та переслідуванням. Суди ігнорують клопотання та виносять формальні вироки.

ФСБ та російські силовики фабрикують справи за статтями “тероризм”, “шпигунство”, “державна зрада” та “диверсія”, використовуючи ці статті для політичних репресій. Кількість кримінальних справ зростає: 129 – у 2022-му, 139 – у 2023-му та 214 – у 2024 році.

У окупованому Мелітополі зафіксовано найбільше випадків політично мотивованих переслідувань. З 2022 року тут було зафіксовано 82 випадки затримань, що закінчилися кримінальними обвинуваченнями. Це становить близько 14% від загальної кількості задокументованих випадків затримання.

Росіяни розглядають такі справи як у своїх судах (зокрема в Ростові-на-Дону), так і “судових органах”, створених на ТОТ. Також спостерігається поступове зростання кількості справ, які передають новоствореним “судам” на окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей. Однак вони не інтегровані до російських електронних систем, що ускладнює роботу адвокатів та обмежує доступ до документів.

ФСБ також систематично використовує сфальсифіковані відео із “зізнаннями”, отриманими під тиском або погрозами тортур. Ці відео нерідко записуються за заздалегідь підготовленим сценарієм, а не в момент затримання.

“Вони зробили таку зйомку, що і сина, і його друга “взяли” разом в одному будинку. Насправді – ні. Син жив у районі колонії, це далеко, а друг – на початку міста. […] Тобто це зовсім різні місця. І я знаю точно, що його “взяли” увечері, а зйомка була вдень”, – стверджує мама бранця Кремля.

Для “обґрунтування” звинувачень ФСБ активно використовує пропаганду, знімаючи постановочні відео з “зізнаннями”, отриманими під тиском або погрозами. Докази також фальсифікуються за допомогою підставних свідків, зокрема нелегальних мігрантів.

Окремий інструмент тиску ­– залякування родичів затриманих. ФСБ допитує їх, з’ясовуючи проукраїнські погляди, і погрожує фізичним насильством. У кількох випадках ФСБ навіть намагалося нав’язати родичам за кордоном роль “іноземних кураторів”, щоб додатково виправдати звинувачення проти їхніх близьких.

Для тиску на обвинувачених їх без попередження переміщують у віддалені місця утримання на території РФ. Це ускладнює роботу адвокатів та створює додаткові ризики неналежного поводження.

У червні 2025 року стало відомо, що РФ готує зміни до законодавства, які дозволять ФСБ мати власні слідчі ізолятори. Це означає, що цивільні особи, засуджені за статтями, які належать до компетенції ФСБ, будуть утримуватися окремо від інших в’язнів. Експерти вважають, що це відновлення радянської практики сепарації в’язнів. Такий крок значно посилить ризики застосування насильства та інших порушень прав людини.

Висновки

Російська Федерація створила правову базу, яка фактично узаконила злочини проти цивільного населення на окупованих територіях України. Як зазначається у звіті, Росія порушила норми міжнародного гуманітарного права, закріпивши у федеральних законах і Конституції спробу анексії українських регіонів.

Автори звіту “Як змінилася практика свавільних затримань і насильницьких зникнень в окупації” визначають, що ключову роль у цьому процесі відіграє ФСБ. Сфабриковані кримінальні справи за звинуваченнями у “тероризмі”, “шпигунстві” та “державній зраді” стали інструментом політичного контролю. Якщо раніше ФСБ “фільтрувала” ветеранів та активістів, то тепер достатньою підставою для переслідування є лише демонстрація української ідентичності чи незгода з окупацією.

Росія побудувала багаторівневу систему контролю над населенням, що включає моніторинг соціальних мереж та вимогу мати російський паспорт. Це створює атмосферу страху та ізоляції, а також руйнує соціальні зв’язки.

Навіть зменшення кількості затримань у 2023–2024 роках не свідчить про пом’якшення політики, а навпаки, про перехід до нового етапу. Тепер лояльність контролюється не лише залякуванням, а й через адміністративний примус. Метою цієї політики є системне знищення української громадянської присутності на окупованих територіях.

Також правозахисники закликають міжнародну спільноту та Україну активніше документувати злочини РФ на окупованих територіях, зокрема незаконні затримання, зникнення, тортури та фальшиві суди. Якщо це є державною політикою Росії, то її дії слід кваліфікувати як злочини проти людяності.

Пріоритетом є встановлення місця перебування бранців, надання їм правової допомоги та інформування родин про можливості пошуку, звільнення й реабілітації.

Також правозахисники закликають міжнародну спільноту посилити тиск на Росію та розслідувати злочини (незаконні затримання, зникнення, тортури та порушення прав людини. – Ред.), які вона вчиняє на окупованих територіях.
 
Також необхідно наполягати на звільненні бранців, вимагати від РФ інформацію про їхній стан, забезпечити доступ Червоного Хреста до місць утримання та поширювати правдиву інформацію про злочини. Важливо продовжувати підтримувати політику невизнання спроб РФ анексувати українські території. Задля цього важливо підтримувати діяльність міжнародних моніторингових місій, зокрема ООН.