Пісня допомагала в окупації. Жителька Херсонщини розповіла, як в селі виживали без світла, води та в повній ізоляції

Співала українські пісні разом з подругою, коли вулицями ходили військові РФ. Лише наступного дня від сусідів дізналась, що ті у відповідь почали стріляти. Жителька одного з населених пунктів Херсонського району Ірина Жомир говорить, що пісня допомагала вижити в окупації: без електрики, водопостачання, в повній ізоляції.

Російські війська зайшли в село на початку березня 2022 року. Хоча бої тривали від початку повномасштабного вторгнення. Через обстріли була пошкоджена лінія електромереж, відтоді село було знеструмлене.

"Був перший "приліт" в селі, коли постраждала людина. Молодий хлопець встиг заштовхнути усю сім'ю в хату. Сам не встиг, його уламком і вбило. І оце з того дня і не було світла в селі. Одного разу намагались увімкнути, але це було все даремно, тому що обстріли були щодня і по кілька разів. Більше ніхто й не вмикав його", — розповіла Ірина Суспільному.

Не було у селі й централізованого водопостачання. Спочатку жителі брали воду зі свердловин у господарствах.

"До середини літа пили воду зі свердловин і практично ми повипивали все в околицях. Добре, що люди в нас такі добрі. Дозволили користуватись їхніми погребами, то ми пили компоти. Варити їсти на тій воді було неможливо через гіркий присмак. Їси через силу, тому що голодний", — поділилась жінка.

Влітку 2022 року вирішили зібрати гроші й купити помпу до водонапірної башти. Допомогли жителі села, які виїхали, але не залишили односельців у біді.

"Дякувати всім нашим людям, які повиїжджали, але вони підтримували нас. І коли кинули клич, що треба зібрати на мотор, щоб можна було качати воду з башти, то вони скинулися, купили цей мотор менший, щоб міг його і генератор потягнути. Поставили здорову бочку біля башти. І тоді ми вже пили більш-менш нормальну воду", — розповіла Ірина.

З восьми сотень жителів лишилось 175, продовжила жінка. Молодь, родини з дітьми виїхали з окупації. Одного дня, пригадує Ірина, до неї завітала подружка. Вирішили влаштувати посиденьки, включили портативну колонку і почали співати.

"Без пісні не сидиться. Доспівалися до того, що ми навіть не чули, коли вони (російські військові – ред.) проходили повз. І що вони стріляли, нам уже сказали на другий день. А я кажу: "Та ми співали, ми не чули". А нам відповідають: "Так, ви співали й не чули, а вони проходили повз вікон і стріляли", — розповіла Ірина.

У господарстві є корова, каже жінка, потрібно було віяти молоко. Діти передавали бензин, і від генератора можна було зарядити телефон та павербанки.

"В окупації ми співали українські народні пісні, які ми знали, тому що телефон не сильно хотілося садити, треба заряджати. Тільки молоко віється, генератор працює, тоді заряджаються телефони. Для мене це отак: я як поспіваю, мені наче і на душі легше. У мене друге дихання відкривається", — поділилась Ірина.

До червня 2022-го село жило в повній ізоляції. Російські військові не дозволяли жителям виходити за межі населеного пункту. І лише на початку літа відкрили дорогу до Херсона. Щоб проїхати 30 кілометрів, доводилось проходити перевірки на шести російських блокпостах. Українська пісня рятувала від життя в неволі й задухи в окупації.

"Нам все одно, хоч ви й стріляєте. Так, страшно, і трусились, і ховались. Втім, і на свята, і дні народження збирались і співали. І веселі, і сумні. Але лише українські. Треба було себе підтримувати", — сказала Ірина.