Один день з магами під обстрілами

“Каже, думала, вас повбивало – забрала драбину”, – сміючись розповідає історію Богдан – монтажник однієї із херсонських інтернет-компаній. Хоч, направду, смішного в ній не дуже багато – а  то й зовсім немає. 

Кожного дня – в холод, як сьогодні, і в спеку, – працівники цієї компанії лагодять лінії після російських обстрілів чи негоди, когось підключають та перепідключають  – в  загальному дбають, аби у херсонців та жителів області була можливість зв’язуватися із навколишнім світом. 

Один із таких днів із ними провели і ми. 

Олег і Богдан – монтажники. Сьогодні вони покажуть і розкажуть про свій звичний день – привідкриють завісу магії інтернету. 

“Уявіть – сигнал іде по дротах-лініях і тут – хоп! – у людини відкривається Ютуб!”, – каже із захопленням Олег, викруючи кермо то вправо, то вліво. 

“Так ви херсонські маги?”, – питаю.

 “Виходить”, – скромно відповідає мені співрозмовник.

Попутно розказує, що встиг попрацювати на Новій пошті, СТО і в театрі Куліша – монтажником сцени. 

Перша адреса – переведення абонента з “витої пари” на “оптику”. Це популярна нині опція, адже людина отримує швидший інтернет, який працюватиме навіть якщо немає світла. 

“Найгірше в нашій роботі – очікувати”, – каже Богдан, поки ми пританцьовуємо на незвичному для Херсона морозі. Зранку градусник показував -6, iPhone каже, що відчувається як -12.

Хлопці травлять байки та вивчають свої завдання на день. Почувши, що внаслідок прильоту або просто падіння дерева в центрі Херсона обірвані проводи, починаю вмовляти поїхати попрацювати на ту локацію. Бо екшн. 

Олег з радістю домовляється про це з керівником, бо, каже, йому теж більше подобається працювати на вулиці, ніж тягнути кабелі по підʼїздах. Але до цього треба зробити два замовлення, де вже чекають люди. 

Нарешті підʼїзджджає клієнт і хлопці дістають жовтий ящик з інструментами, моток кабелю і йдуть на поверх типового “спальника”. 

Крок за кроком міняють дроти – вимірюють необхідну кількість, ловко відкушують плоскогубцями, показують мені саме оптоволокно – те, через що ми зараз тут. Оптоволокно, відзначаю для себе, схоже на риболовну волосінь.

Її Богдан зварює спеціальним прибором, радіючи як дитина моєму захопленню. 

У під’їзді майже все зробили – спускаємося і йдемо на вулицю. Хлопцям ще треба попрацювати в приватному секторі.

Тут абонентка міняє провайдера. Шукаємо невеличкий будинок на засніженій Сухарці. Сонце вже світить на повну, але з Кошової дує прохолодний вітерець. 

Поки Олег тягне драбину до стовпа, Богдан якраз і розповідає ту історію, з якої ми почали: “Хлопці якось працювали нижче Перекопської, десь на Офіцерській – ну і біля них прилетіло; вони побігли ховаться, драбину бросили. Обстріл вщух, виходять – нема драбини. Короче, найшли ту драбину у бабусі – прийшли забирать, а вона каже “Я думала, вас повбивало, то я рішила, хоч драбину заберу”. 

На питання, як монтажникам працюється у “червоній” зоні кажуть “важко”. Не завжди встигають виїхати, а відтак доводиться пересиджувати обстріли і ховатися від російських дронів.

“Холодно – ізолєнта єлі відривається”, – показує на кабель монтажник. 

Біля приватного будинку Богдан меланхолійно розмотує кабель – на фоні чутно далекий вибух, десь гавкають собаки. Канонада артдуелі поступово наростає, але виходи чуються десь далеко, як і “прильоти”. 

Хазяйка будинку, де підключають інтернет виносить хлопцям кави. Кажуть, таке трапляється досить часто – з п’яти клієнтів точно хтось один запропонує.

“І під час обстрілів просять ховатися. Нам дуже приємно, чесно”, – посміхається Олег. 

Богдан згадує, як працював на цій вулиці восени і в автомобіль прилетів FPV-дрон. На щастя, подружжя, яке зранку прямувало на роботу, вціліло.

“Отак розворотило машину, ми почали її відтягати”, – розповідає він, показуючи відео цієї події на телефоні. 

Слухаючи ще кілька історій, які я тут не переповідатиму, йдемо до машини. Їдемо в район колишньої площі Ганібала, нині Незламності. На відміну від площі, дерево поруч вночі зламалося. І впало просто на проводи. 

Дорогою бачимо схожий на наш брендований автомобіль.

“О, батя вже їде”, – каже Олег Богдану.

Коли приїжджаємо, тут уже працюють “Парки Херсона”. І діловито ходить “батя”. Він впізнає мене, бо бачив не раз на місцях прильотів. У розмові  виявляється, що це дійсно батько, але не Олега, а Богдана. Вони часто працюють на обʼєктах разом. 

“Дааа, натворило… – Каже Олег, закурюючи. – Ми на такі ремонти часто виїжджаємо – мало не кожен день. А загалом, за ніч у нас 2-3 аварії через прильоти. Сусіди в нас такі”.

Працівники “Парків” діловито завантажують попиляну на куски тополю у кузов вантажівки і їдуть, а хлопці починають скручувати пошкоджені проводи та розкладати нові у бухти. Батя керує, сам лізе на драбину і натягує проводи. Замінити тут треба добрих пару сотень метрів.

Жінка, яка проходить повз зупиняється і спостерігає за монтажниками. Постоявши хвилини дві йде у своїх справах.

В цей час Богдан, за допомогою свого магічного апарату паяє оптику. Хвилина і магія повертається у квартири херсонців, які з ночі сиділи без інтернету. 

Пора вертатись – робочий день закінчується. 

В офісі інтернет-компанії нам розказують, що зараз у них є 10 бригад – є ті, що працюють по області, і є ті, що суто по Херсону. На кожну таку бригаду приходиться до тисячі абонентів.

До війни кожна з них була закріплена за певним районом у місті – зараз же вони усі взаємозамінні. 

Ми прощаємося. Завтра у хлопців черговий робочий день і мені хочеться, щоб їхні зміни проходили без прильотів та по можливості із кавою. Бо поки вони тягнуть свої лінії, у міста є зв’язок. І хіба це не магія?