"Ніколи не потрібно припиняти боротьбу – ні з хворобою, ні з ворогами". Історія Херсонця, який переїхав у Кропивницький

Під час окупації Херсона, у липні 2022 року, Олександру Кузнєцову вдалося виїхати з міста. Він пройшов обшуки на 32 блокпостах російської армії. Нині живе у Кропивницькому. Тут дізнався, що має онкозахворювання. Чоловіку 71 рік. Він вважає, в житті ніколи не потрібно припиняти боротьбу – ані з хворобою, ані з ворогами.

Про життя в окупації, те, що є підтримкою в житті, розповів Суспільному.

Олександр Кузнєцов нині лікується в онкоцентрі. Сюди потрапив у серпні 2022 року.

"Від операції до операції, від лікування до лікування, від хімії до хімії. В Херсоні з'явилися перші прояви хвороби, але там нічого не працювало, вже російська армія була на вулицях, все було зачинене. Друзі допомогли, мене вивезли колоною Червоного Хреста".

В Херсоні Олександр прожив майже півстоліття – 47 років. Виїжджати з міста не хотів.

"Якби не російська армія, окупація і це звірство, я б з Херсона не виїхав. Я не хотів покидати місто. До Херсона я приїхав молодим хлопцем, у вересні 1975 року. Полюбив це місто".

Про повномасштабне вторгнення Росії дізнався о п’ятій ранку.

"Дзвінок – "У нас війна", а далі я все зрозумів. Син поїхав одразу, донька. Я не міг в це повірити, мій мозок це не розумів. Там не люди – звірі. Коли я бачу у що перетворюють сьогодні Херсон, його просто знищують. Немає жодної дитячої лікарні, по онкоцентру вже тричі вдарили. І вони кажуть, що не б’ють по містах?"

Згадав день, коли російські війська зайшли у Херсон.

"На початку восьмої російський десант висадився на Антонівському мосту, де пост ДАІ. З 24 по 27, 28 лютого – п'ять днів херсонські хлопці, Збройні сили України тримали Антонівський міст. І тримали місто. Поки російська армія не обійшла. Вона увійшли в місто 1 березня".

Далі херсонці почали виходити на протести, розповів Олександр.

"А потім російські військові почали стріляти. Я майстер спорту по самбо, по дзюдо, полковник, міг себе поставити в будь-якій ситуації, якось вже навчений, життєвий досвід, але коли у твого сусіда виносять мікрохвильовку, телевізор, речі, а ти нічого зробити не можеш. Тому що їх п’ятеро з автоматами, а внизу літери "Z" наклеєні. Це принижує, це тисне. Все одно Україна єдина і непереможна".

Про життя в окупації залишились спогади.

"У готель "Аквамарин" заїхала російська армія. А поряд аквапарк, гірки, квіти. Ці російські військові повикликали своїх дружин, деякі приїхали з дітьми. Там є дитячий майданчик і коли російський хлопчик каже: "Мамо, я піду з хлопчиком пограюсь" а вона: "Ні, це хохол і бандерівець, шукай іншого". Ось на такому рівні, на підсвідомості, вона йому вколює цю отруту".

"Інший приклад, у нас люди торгували на землі, під’їхав херсонець, до нього підійшов патруль. Техпаспорт собі у кишеню поклав, водійське посвідчення порвав, на капот приклеїв літеру "Z", забрав ключі – "Пішов вон звідси".

За словами чоловіка, для нього найважче в окупації було не мати зв’язку з дітьми.

"Сім’ї сина і доньки роз’їхались, зараз в чотирьох містах. А ми залазили нагору, щоб зв'язок з’являвся, щоб лише поговорить".

Виїхати з окупованого міста, вдалося не з першої спроби.

"Зупиняли, не випускали, важко було виїхати. А потім вже через Червоний Хрест ми з дружиною виїхали. Проїхали "дорогу пекла" до Василівки, 32 блокпости, це знущання. В тебе все перевіряють, все витягають, в речах риються, що треба, забирають. В нас не забирали, але я бачив інших. Коли їхав через Антонівський міст бачили скільки там спаленої техніки РФ, значить, ми їх там били. Діставали. І це трохи зігрівало".

Про звільнення Херсона від російських військ дізнався вже у Кропивницькому.

"Син сказав: "Скоро я вас порадую»". 12 листопада присилав фотографію – він в центрі Херсона, я не знав, де він, але чекав гарних новин. Ми слідкували, як вони йдуть, за всім цим. Це було велике щастя, велика радість. Коли бачили, як проїжджають Посад-Покровський, це недалеко від Херсона".

Син Олександра нині на фронті. Після повномасштабного вторгнення бачив його п’ять днів у відпустці.

"Син не дозволяє телефонувати. Телефонує лише він, а вранці і ввечері – "плюсики" — це все добре. Так і живемо – від плюсика до плюсика. Я дуже люблю своїх дітей. Для мене головне в житті – моя сім’я, моя країна".

В житті потрібно не припиняти боротися, вважає Олександр. Йому в цьому допомагає підтримка родини і добрих людей.

"Я б сказав, що у Кропивницькому перебір добрих людей. Всі відкриті, душевні. Мені тут затишно, тепло".

Чоловік мріє після перемоги повернутися у Херсон. Сказав, потім обов’язково повернеться у Кропивницький, пройдеться адресами, де винаймав житло, зайде у рибацький магазин, де купував вудки, відвідає Дендропарк, щоб помилуватися тюльпанами.