«Не міг сидіти, склавши руки». Касаційний суд в Росії залишив чинним 12 років ув’язнення для ветерана з Херсона Павла Запорожця

Юрист із Херсона, колишній правоохоронець та ветеран Павло Запорожець вже третій рік перебуває у свавільному ув’язненні росіян, затриманий в окупації на 9 травня 2022-го і звинувачений у нібито підготовці вибухів у місті. Сьогодні в чоловіка — день народження, йому — 35, і це вже третій рік, як він не може провести його з родиною. 15 травня справу Запорожця розглянула Судова колегія у справах військовослужбовців Верховного суду Росії, залишивши чинним його вирок — 12 років ув’язнення. Зараз рідні Павла Запорожця мають намір подавати ще одну скаргу до Верховного суду, аби йому хоча б зарахували той час, який він уже провів у неволі, а сам він сподівається на звільнення в рамках обмінів. Росія, однак, дуже рідко погоджується відпустити цивільних. 

«Ґрати» дослідили доступні матеріали і розповідають історію Павла Запорожця від катівні в окупованому Херсоні до Владимирського централу. 
 

«Він розумів, що не пройде фільтрацію»

На війні херсонець Павло Запорожець безпосередньо опинився ще у 2014-му, каже його сестра Лідія. Восени Павло підписав контракт і пішов добровольцем до українського війська. Служив в артилерії. 

«Він не зміг сидіти, склавши руки. Він бачив, що відбувається на початку 2014 року. У нього був такий аргумент для батьків, що сьогодні Росія зайшла в Крим і Донбас, а наш рідний дім — буквально в шістдесяти кілометрах від Криму», — розповідає Лідія. 

За три роки, у 2017-му, Павло демобілізувався, кілька років працював юристом на підприємствах. Одружився. Як розповідає сестра, він вчився на слідчого і спочатку після закінчення університету був в органах правопорядку, але потім зрозумів, що йому ближча цивільна робота. На думку Лідії, це все стало причиною того, що з початком російської окупації Херсона 2022-го її братом одразу зацікавились російські спецслужби. 

«Коли почалося повномасштабне вторгнення і сталася окупація Херсона, він не встиг зорієнтуватися, що йому треба виїхати. Буквально було три-чотири дні, коли вільно можна було пересуватися, і ще можна було вискочити з міста. Але через те, що вся родина була розкидана по окупованій на той момент області, він не зорієнтувався, що треба тікати. А потім він зрозумів, що йому немає шляху до виїзду, тому що всі переліки колишніх правоохоронців та військовослужбовців були на руках у росіян. Він розумів, що не пройде фільтрацію», — говорить Лідія. 

Павла Запорожця затримали 9 травня 2022 року у Херсоні. Родина занепокоїлась, коли він зранку перестав відповідати на дзвінки: гудки йшли, але відповіді не було. Спочатку, за словами Лідії, лишалась надія, що брат таки наважився на виїзд з окупованого міста, але вже по обіді до його квартири увірвалися російські військові, обшукали помешкання і машину. Шукали докази співпраці з українськими Збройними силами. 

«Три місяці він перебував у катівні у Херсоні, був, так би мовити, неофіційно затриманий. Були тортури і таке інше. Про це ми вже дізнались із матеріалів кримінальної справи російської. Потім його перевезли у Сімферополь, де арештували офіційно. Слідчий завів кримінальну справу. У СІЗО-1 і СІЗО-2 Сімферополя Павло перебував, поки слідчий формував справу. А для безпосередньо суду етапували до Ростова», — зазначає Лідія. 

Запорожця звинуватили у міжнародному тероризмі міжнародному тероризмі  частина 1 статті 361 Кримінального кодексу РФ. За версією російського слідства, він начебто дістав за невстановлених обставин дві гранати, запали до гранат, риболовну волосінь та дві пластикові пляшки, тримав їх у невстановленому місці, і мав намір під час заходів в окупованому Херсоні до 9 травня виготовити з них вибуховий пристрій, а саме: поставити гранати на «розтяжку» на ділянці дороги, де нібито планувалось масове скупчення громадян РФ. Про це йдеться у тексті документа про підозру, який є у розпорядженні видання «Ґрати».
У першій інстанції процес тривав у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону до листопада 2023 року. Запорожця засудили до 12 років ув’язнення, а потім влітку 2024-го вирок залишила чинним апеляційна інстанція. Адвокат українця Олексій Ладін наполягав на тому, що його підзахисний є військовополоненим, а отже, не може бути переслідуваним за участь у війні, відповідно до міжнародного гуманітарного права. 

«У Херсоні дійсно стався злочин. Тільки він був скоєний не мною, громадянином України, який захищає свою країну, а був злочин з боку російських військовослужбовців, які викрали мене, катували і перемістили на територію Автономної республіки Крим», — процитувала репліку з виступу Павла Запорожця у суді правозахисна організація «Кримський процес» 30 листопада 2023 року. 

Попри те, що в Росії Павла судив військовий суд, офіційно в Україні чоловік має статус цивільної особи, зауважує Лідія. 

«Офіційно документів про вступ до лав ЗСУ вже у 2022-му році не було, тому наша держава вважає його цивільним. Цивільною особою, затриманою за захист своєї держави в окупації, отак от», — пояснює вона.

 

«Розумів, що це військові, бо на них були формені штани і берці»

Під час одного з засідань 27 вересня 2023 року у Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону Павла Запорожця допитали («Ґрати» ознайомились із фрагментами протоколу цього допиту), і той детально розповів про свавільне затримання і тортури, яких зазнав. 
За словами Запорожця, коли його затримали, то одразу привезли в приміщення військової окупаційної адміністрації на вулиці Кірова у Херсоні і помістили в кімнату, куди кожні 20-30 хвилин приходили троє невідомих у російських військових одностроях і били його ґумовими кийками, руками і ногами, вимагаючи, аби розповів, що він робив і хто з ним був. Тортури тривали десь тиждень і продовжувались, навіть коли від чоловіка отримали зізнання та перевезли до будівлі ізолятора тимчасового тримання у Херсоні. Як пригадав Запорожець, ті, хто його бив, носили пов’язки, що закривали обличчя, і не називали одне одно на ім’я, але користувались позивними: Камиш  (камыш - рос. очерет), Злой і Медведь.

«Облич я не бачив, але розумів, що це військові, бо на них були формені штани і берці. Під час побиттів я перебував на підлозі, тож облич чи якихось знаків розрізнення не роздивився. Мене систематично били в приміщенні ІТТ протягом тижня, застосовували до мене засоби катувань електричним струмом. Струм підключали до рук, губ, вух, все це носило систематичний характер», — зазначив він під час засідання. 

Через тиждень, за словами чоловіка, йому сказали, що прийде слідчий і щоб він все йому повторив, бо «інакше все буде по-іншому». 

«В процесі спілкування зі слідчим — принаймні, так цей чоловік назвався — він почав додавати до того, що сталося, свої літературні домисли, вимисли про «фашистських молодчиків», про непереборне бажання вбити якомога більше людей, як росіян, так і українців, спровокувати міжнаціональну ворожнечу. Я прекрасно розумів, що це робиться з метою штучно підігнати кваліфікацію під кримінальну справу і слідчий виконує поставлену задачу. Оскільки я перебував у пригніченому стані, як фізичному, так і моральному, і не бачив сенсу продовжувати ці фізичні випробування, то погоджувався зі всім, що казав слідчий», — розповів він. 

В результаті йому дали на підпис якісь папери, не дозволивши їх прочитати, і відвели назад в камеру. Згодом, за словами Павла Запорожця, його перевезли в Крим із мішком на голові, де його знову допитували — на цей раз представники ФСБ у цивільному, змусивши ще раз повторити попередні зізнання. 

«Очні ставки відбувались наступного дня, але при цьому я ночував у будівлі ФСБ у так званому «стакані», тобто в маленькому приміщенні без необхідних умов утримання, в тому числі, без туалету і місця для відпочинку», — сказав він. 

Як стало відомо сестрі Павла Лідії, суддя першої інстанції формально звернувся тоді до прокуратури, аби та провела перевірку щодо заяви про катування. 

«Через підготовку цих документів навіть призначали окреме судове засідання. Проте прокуратура сказала, що було проведено службові перевірки вказаних фактів побиття, винних осіб не встановлено», — зауважила жінка. 

 

«Дуже складно — розуміти, що ти насправді не знаєш, що з твоєю рідною людиною»

Зараз, наскільки відомо Лідії, Павло Запорожець утримується у  Владимирському централі  . За її словами, часом є можливість написати йому через російську систему «Зонателеком», але вже десь місяць зв’язок з братом був повністю відсутній.

«Нам повідомляли, що немає просто цензора, який веде контроль листування і в один, і в інший бік — і через це немає зв’язку. Але це дуже складно — розуміти, що ти насправді не знаєш, що з твоєю рідною людиною», — говорить жінка. 

Лідія каже, що брат ніколи не скаржився рідним і не розповідав про тортури, це все їй відомо із протоколів допитів і клопотань, якими його адвокат намагався фіксувати випадки побиття і жорстокого поводження. 

«Навпаки оці всі три роки він намагався підтримувати хлопців, які були поруч з ним. І морально, і фізично, він був таким, знаєте, стержнем, який тримає навкруги всіх. Але перебування в полоні дається взнаки, і у нього бувають моменти виснаження емоційного. Якщо на початку цього всього, що відбувалося, він вірив у те, що його заберуть через обміни, то зараз минув уже тривалий час, і він розуміє, що один, другий, третій обмін відбувається, а цивільних не забирають, тому це емоційно їм тяжко сприймати там», — зауважує вона. 

За словами Лідії Запорожець, адвокат побачив Павла тільки днями: 15 травня справу Павла розглянула касаційна інстанція — Судова колегія у справах військовослужбовців Верховного суду Росії. Вирок залишили без змін. 

«У нашому випадку Владимирський централ не хоче прямо виконувати вирок і зарахувати термін, що Павло вже перебуває в полоні, в термін відбування покарання в тюрмі. Отримали відповідь, що ними направлено запит до суду для роз’яснення вироку. В інших установах, де перебувають хлопці, це все робиться автоматично, а цим роз’яснення знадобилося. Тому ми будемо подавати позов щодо примусового виконання вироку», — говорить жінка. 

 

«Немає механізму у світі, який би дозволив обмінювати цивільних» 

Українська правозахисна організація Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) задокументувала випадки свавільного позбавлення свободи Росією щонайменше 1925 цивільних громадян України. За цими даними, 198 з них судили в Росії (вже є 149 вироків), і ще 244 судили в російській окупації (є 142 вироки). 

Як розповіла «Ґратам» керівниця департаменту документування МІПЛ Анастасія Пантелєєва, здебільшого викрадених в окупації українських цивільних російські силовики обвинувачують за статтями про тероризм, зберігання справи, шпигунство та екстремістські дії. Дехто із таких людей, за словами правозахисниці, дійсно починає говорити на тому чи іншому етапі про свою участь в українському підпіллі, однак дійсно встановити обставини можна тільки, коли людина опиняється на свободі. 

«Усі вони проходять однакові стадії. Перша — вони утримуються в неофіційних місцях несвободи, фактично — катівнях. Здавалось би, навіщо? Якщо людина дійсно скоїла щось протиправне, чому б її не помістити у відділок поліції і не оформити належним чином, а потім, якщо зібрано достатньо доказів, не передати цю справу до суду, наприклад? Чому всі ці люди проходять через підвали, в яких вони маринуються місяцями? Якраз для того, щоб люди визнавали все це. І незрозуміло, людина зізналась, бо її лякали утриманням в умовному  Таганрозі  СІЗО №2 Таганрога, де у нелюдських умовах утримують полонених українських військових, а також свавільно затриманих цивільних, серед яких була й загибла журналістка Вікторія Рощина, де людей ламають, яких не змогли зламати в окупації. І це дуже важливо. Часто, коли говорять про засуджених українців, випускають цей період безкінечних тортур, щоб людина все підписала, і тільки потім заднім числом оформлюють її затримання», — каже вона. 


В умовах окупації сфальсифікувати справу проти цивільного — дуже легко, погоджується Ігор Котелянець, голова Об’єднання родичів політв’язнів Кремля. За його спостереженнями, у подібних справах часто майже або повністю відсутні докази і не проходило адекватного слідства. 

«У деяких випадках адвокати почали застосовувати стратегію, що заарештованих вмовляють визнати, що їм інкримінує Росія, аби ті отримали статус військовополоненого. І щоб це визнала не лише Росія, бо Росія і так вважає їх ув’язненими за протидію  СВО  Росія називає свою воєнну агресію проти України «спеціальною військовою операцією», але щоб і Україна це визнала, і сподіваються на звільнення в рамках так званих обмінів. Через те, що ми знаємо, що 95% людей звільнених в рамках обмінів є військовими, адвокати бачать сенс погоджуватись із обвинуваченнями Росії і визнати себе військовополоненими, і відповідно, людина може бути звільнена. Але насправді ми не знаємо жодного випадку, коли ця стратегія призводила до звільнення», — каже Котелянець. 

Дійсно в контексті звільнення цивільних часто йдеться про якісь індивідуальні випадки. Проте всі цивільні, яких Росія викрала в окупації чи незаконно затримала на своїй території, мають бути звільнені без будь-яких умов, наголошує Анастасія Пантелєєва.

«Немає механізму у світі, який би дозволив [обмінювати цивільних]. На кого їх обміняти? Ми ж не можемо затримувати цивільних росіян, опускатись до безправ’я такого, як відносно наших громадян», — говорить вона. 

Офіс генерального прокурора України у серпні минулого року робив заяву, що на той час правоохоронці, розслідуючи воєнні злочини, встановили факти незаконного позбавлення волі Росією майже 15 тисяч цивільних українців, 229 проваджень щодо цього було скеровано до суду, а щодо 58 російських військових суди винесли обвинувальні вироки.

Анастасія Москвичова