На лівобережній Херсонщині росіяни до смерті закатували подружжя

У селі Чулаківка Скадовського району росіяни викрали молоде подружжя та закатували чоловіка з дружиною до смерті.

Про це МОСТу розповів читач, який сам родом з Чулаківки, але змушений був виїхати через окупацію частини Херсонщини.

Ми поговорили з іншими мешканцями села та зʼясували обставини чергового воєнного злочину росіян.

За словами людей, подружжя Григорія та Марини Мазур викрали більш ніж два тижні тому з рідного подвірʼя.

Григорія односельці характеризують як дуже порядну людину, яка мала авторитет серед односельців.

“Ми розуміємо, чому так сталося: він ніколи не приховував своє ставлення до рашистів, ніколи не приховував свою позицію. Він людина занадто відверта і смілива, завжди всім в очі висказував свою позицію”, – розповіла співбесідниця МОСТа.

Вона також впевнена, що подружжя забрали через донос когось з місцевих колаборантів. Припускають, що їх могли назвати “навідниками” – тобто людьми, які передавали бійцям ЗСУ координати техніки або місць розташування ворожих військ.

Після викрадення, за словами односельців, чотири дні про них не було нічого відомо, а з дітьми (доньці 12 років, а син ще дошкільнятко) знаходилася бабуся.

Потім в селі з’явилися звістка, що ФСБшники привозили додому дружину Григорія – Марину.

Людей, які привезли Марину і яких бачили сусіди, називають ФСБшниками, хоча вони, очевидно, нікому не представлялися.

“Коли вони її витягнули з машини, вона вже ногами йти не могла. На коліна впала, втратила свідомість. Заволокли вони її в хату. Маму з дітьми вигнали з двору. Робили обшук в будинку. Це вже потім односельці сказали, що вони шукали телефон з якого, можливо, передавалися координати, де там вони стояли. Вони в будинку і поли позривали, і підвіконня позривали. Що вони там знайшли або не знайшли, ми не знаємо. Через пів години вони знову витягли з будинку Марину, погрузили в машину і поїхали”, – переповідають слова очевидців наші співбесідники.

Тим часом рідні шукали Марину з чоловіком. Її мати звернулась до так званої адміністрації, тобто до окупаційного органу влади. В окупаційній адміністрації порекомендували писати заяву про те, що подружжя зникло. Ніхто не признавав, що їх викрали, вивезли з дому.

Ще вісім днів не було жодної звістки ні про Марину, ні про Григорія. Аж тоді повідомили батьку Григорія (це єдина рідна людина, яка в нього була, після того, як мама померла вже під час війни), щоб їхав на впізнання тіла в скадовський морг.

“Батько поїхав на опізнання з Марининою мамою – вони були шоковані тим, що вони там побачили. Це можна тільки представить, які звірства, які тортури до нього були застосовані. З рота, носа, живота стирчали якісь трубки. Руки, ноги були подроблені. Він був так замордований, що на ньому не було живого місця. Звісно, ніхто ніяких пояснень не надав”, – розповіла наша співбесідниця.

Односельці кажуть, що росіяни спеціально привезли тіло Григорія в Чулаківку, хоча рідні збиралися ховати його в Малих Копанях, звідки була родом Марина.

Місцеві мешканці вважають, що таким чином росіяни намагалися залякати тих, хто може співпрацювати із українськими військовими.

Григорія поховали, а про Марину не було жодної звістки. Потім по селу пішли чутки, що Марину засудили на 20 років. У це мало хто вірив, адже розуміли, що так швидко суд не міг відбутися.

Потім почали з’являтись повідомлення від місцевих, що її закатоване тіло знайшли у лісопосадці поблизу села Садове.

“Ще там були сумніви жива-не жива. Одні писали, що то не вона, інші писали, що вона. Але потім все ж таки нам написали, що дійсно знайшли тіло Марини. Вони його підкинули і все. Стосовно цього тиша. В селі ніхто нічого не говорить”, – каже наша співбесідниця, яка просить не називати навіть її імʼя, бо в селі залишилися дальні родичі та друзі, яким можуть мститися.

Жінка каже, що росіяни створили і в цьому, і в сусідніх селах такий режим терору, що люди бояться зайвий раз підняти очі.

“Розумієте, люди настільки залякані, що вони бояться повідомити будь-яку інформацію. Хтось щось сказав, хтось додав – всі перелякані. Всі телефони прослуховуються. Всі бояться. Особливо після цих подій”, – пояснює вона.

Очевидно, що перевірити цю інформацію редакція зможе тільки після звільнення Чулаківки.