«Ми руками натягували лінію електропередачі»: спогади жителя Олешківської громади про порятунок світла на початку окупації

Детальніше про цю історію, а також свої спогади про ситуацію на лівобережжі Херсонщини в перші тижні повномасштабного вторгнення РФ Євген Навроцький опублікував торік у соцмережі. Вийшла ціла оповідь із 9 розділів, викладена в хронологічній послідовності. «Спогади про перші дні війни, виїзд з окупації та інші події, які змінили життя. Твір, який ще не має завершення» – так автор назвав свою історію.

Далі ми публікуємо третій розділ спогадів Євгена, в якому він детально розповідає про ситуацію з порятунком світла в Олешківській громаді на початку російської окупації у 2022 році.

Вибух під лініями електропередачі

Пройшло вже близько тижня з початку повномасштабного російського вторгнення в мою країну. Тиждень жаху, регулярних вибухів і очікування, що це не надовго і скоро все буде, як раніше… Без виїзду з села, без електрики, без інтернету. Згадувати це неприємно і важко, але викреслити з життя також неможливо.

Херсон взяли дуже швидко. Зараз кажуть про те, що вже за 6 годин він був під контролем окупантів. Може й так, ми цього не рахували. Якось навіть не замислювались, бо коли навкруг села літають ракети, чутно вибухи й дрижать вікна, то про час не дуже думаєш. До нас у село ці пройдисвіти завітали десь аж на кінець квітня – початок травня.

Через таке швидке просування орків, багато військовослужбовців наших Збройних сил опинились в оточенні. Єдиним шансом залишитись у живих, було залишати техніку, перевдягатися в цивільну одежу, та будь-яким можливим способом переправлятися на правий берег Дніпра.

У нашому селі переховувались кілька солдатів в очікуванні хоч якоїсь можливості переправи…. Люди розуміли, що за переховування військових можна отримати дуже великі неприємності чи завчасно проститись із життям. Але відмовити їм у допомозі та віддати рідних хлопчиків на розправу москальським виродкам було недопустимо.

Чоловіки з нашого села також не сиділи склавши руки та взялись організувати бійцям переправу на правий берег. Мій гумовий човен та двотактний мотор типу мотокоси зіграв для цього непогану роль. Навіть не думав, що на двомісній «резинці» може переправитись через річку більше 5-ти здорових чоловіків. Ну, перепливли й слава Богу…

Уже не перший день ми сиділи без електроенергії, і це навіювало ще більшого розпачу та смутку.. Хоча частіше стали збиратись із сусідами на вечірнє віче…

Коли наші хлопці кидали техніку та військове спорядження для виходу з оточення, то щоб вона не дісталася ворогу, її просто знищували. І один із таких випадків стався між селами Підстепне та Піщанівка – безпосередньо під лініями електропередачі.

Техніка з провізією та снарядами ворогу не дісталася, але під час вибуху значно пошкодила опори та дроти, по яких ішла напруга в 35000 В.

Окрім Підстепного й Піщанівки, електрика була відсутня в селах Козачі Лагері та Кринки (мальовничі села, одне з яких наразі лишилося лише на картах і в спогадах). Звісно, енергетична компанія відправляти техніку та працівників на ремонт мережі в зону можливих бойових дій відмовилася й запропонувала чекати.

Та не були б ми Українці, якби все чекали на блюдці з блакитним візеруночком чи отримували б «за щучим бажанням», як руський ємелюшка-дурачок. Разом об’єднавшись, організувавши толоку, ми власноруч почали лагодити електролінію 35000 В.

З професійного в нас були електрик із Козачих Лагерів Сергій Гонта (на жаль, нині вже покійний) і вишка для обслуговування міських ЛЕП, яку за домовленістю пригнали з Олешків. Десь дістали дроти, вручну їх змотували, потім силами не одного десятка чоловіків руками натягували лінію. Передати словами це неможливо, уявити важко. Але лише так ми могли щось змінити…

Два дні ми провели під тими стовпами, поруч із купою розірваних та напіврозірваних снарядів на випаленій землі. Спостерігаючи, як на протилежному березі рухаються кілометрові колони військової техніки. Два напружені дні. Але ми досягли результату, енергопостачання було відновлено, життя немовби налагоджувалось…