"Мені написали: «війна», я не одразу зрозуміла": історія переселенок з Херсона

Анастасія та Марія Бєлєнькі — переселенки з Херсона. Мати з донькою опинилися в окупації та, коли стало зовсім небезпечно, скористалися запрошенням тенісної академії в Іспанії та виїхали за кордон. Наразі повернулися жити в Україну — все заново починають в Одесі. Історія родини — у матеріалі Суспільного.

До повномасштабного вторгнення Анастасія працювала фітнес-тренером, мала власну студію в мікрорайоні Шуменський, а Марія навчалася в школі №55 та займалася великим тенісом.

Звістка про початок війни надійшла несподівано, о четвертій ранку. Для родини це було шоком, який миттєво змінив усе життя. Анастасія досі пам'ятає деталі того ранку:

"Мені написали смс «війна», я одразу не зрозуміла. Думаю, о четвертій ранку таке смс писати. Ну, ми дуже якось здивувалися, потім подзвонив наш друг, товариш, і ми зрозуміли, що потрібно збиратися".

Реакцією родини на початок вторгнення стало перетворення підвального приміщення фітнес-студії на тимчасове сховище для місцевих жителів. Вони приймали всіх, хто потребував захисту — людей з дітьми, тваринами.

"Найстрашніше було, коли ти йдеш вулицею, і прямо у тебе на очах надівають пакети людям на голову і забирають. А ти нічого не можеш зробити. Тим паче з дитиною поряд. І ти не знаєш, яка доля цих людей. Це дуже було важко і страшно", — згадує окупацію Херсона Анастасія.

Порятунком стало несподіване запрошення від тенісної академії "Міліан Санчес" в Іспанії. Родина прийняла рішення спробувати виїхати з окупованого міста:

"Ми так виїжджали довго, тяжко, але виїхали, слава Богу. Нас запросили до тенісної академії. Велике їм дякую, вони нас дуже зустріли, нам дуже допомагали. Дуже багато друзів зустріла донька. І тренерів. Вони нас теж досі чекають. Ми переписуємося з ними, дуже-дуже нам допомогли".

Перебування в Іспанії спочатку здавалося тимчасовим рішенням. Анастасія сподівалася, що невдовзі вона з дочкою зможуть повернутися додому, у рідний Херсон:

"Я думала, десь рік — і ми вже повернемося до Херсону, але ні... Ми вже сумували за Україною, за нашою ненькою, за нашими батьками й за чоловіком. І ми вже вирішили повернутися. Страшно було, страшно, але ми хотіли побачити своїх".

Два роки тому родина повернулась до України. Спочатку перебували у Миколаєві спочатку, потім — у Кропивницькому.

"Куди нас теніс запрошував, там ми і були. А потім нам запросили до Одеси, дуже гарні умови. Нам теж дуже допомагали і допомагають. Тому що ми ж знаємо, що великий теніс – це затратний вид спорту. І в наших зараз умовах це дуже важко", — розповіла Анастасія.

Наразі жінка працює фітнес-тренером у Naumov Club, а її донька Марія продовжує займатися тенісом та навчатися онлайн:

"Я підтримую свою форму. Іноді мені зранку не хочеться на тренування, я хочу виспатися. Але ввечері я радісно йду на тренування. Спочатку, коли мені тільки віддали на теніс, я була дуже маленькою, 5 років. Я взагалі не розуміла, чому мене віддали, куди мене віддали, навіщо мене віддали. Але потім мені сподобався цей спорт, і зараз я їжджу по змаганнях", — поділилась дівчинка.

Анастасія підтримує свою доньку та сподівається відбувати все, що зруйновано у рідному Херсоні:

"Це моє життя. Я допомагаю людям лікувальною фізкультурою. Також працюю з дітками. Я б хотіла, щоб моя донька все-таки продовжила займатися тенісом. Вона дуже старається, працює, це дуже тяжко. Також я б хотіла відбудувати те, що в нас зруйноване. Це життя нашої родини. І я би хотіла це зробити. Навіть якщо ми будемо тут, і там ми зможемо відбудувати. Я б це хотіла зробити".