Лінивий репортаж з розпеченої оази у степу

Високопілля не справляє враження селища, яке завмерло після війни. Воно скоріше схоже на людину, яка перенесла важку операцію і вже повернулася додому. Рухається повільніше, ніж колись. Іноді сідає перепочити. Але живе.

До Високопілля найкраще приїжджати не навесні.

Весна завжди трохи бреше. Вона здатна прикрасити навіть найбільш понівечене місце. Липень чесніший. Сонце не залишає нічого в тіні. Херсонський степовий пил видно таким, яким він є. Штукатурку теж.

У центрі спекотно. Асфальт ніби плавиться. Під деревами густий холодок, у якому люди намагаються перечекати полудень. Перше, що впадає в око, — клумби.

Вони доглянуті. Каміння акуратно розкладене, лаванда вже відцвітає, молоді туї тільки починають рости. І все це — під будівлею “Укртелекому”, чий фасад густо посічений уламками. Частину понівечених стін партійні ділки прикрили якоюсь дурнуватою цитатою нардепа Сергія Козиря. Розглядаючи цей трошки сюрреалістичний перфоманс, подумки дякую команді нардепа за те, що не розмістили на недолугому банері сумне обличчя нардепа. Суму у Високопіллі вистачає.

Партійний офіс “Слуги народу” закритий, хоча, що б я питав у його працівників? Хіба що про імплементацію результатів опитування “5 питань до Президента”.

На другому поверсі немає вікон. Так, дійсно, я б спитав, який дурень вписав цитату державника Козиря в ці декорації? Спитати щось ми б могли і у нової партії Сергія, яка носить романтичну назву ВПО. Але і її офіс, який розміщується між автомийкою і магазином Аврора, виявляється зачиненим.

На центральній площі сонце пече ще сильніше, а пилюка в’їдається в обличчя ще швидше і глибше. Кілька жінок прибирають узбіччя. Вони закінчили вручну прочищати від трави шви між старими сірими радянськими плитами. Одна підгрібає траву, інша тягне великий мішок, третя поправляє рукавички. Вони працюють мовчки, ніби робили це завжди. Можливо, так і є, хоча у середині вересня 2022 року, коли ще димилися руїни Високопілля, їх тут не було. На цьому місці лежав розбитий трактор, а отам – понівечені “жигулі”. Тоді ми пролітали цю площу на великій швидкості, бо в небі висів російський “орлан”, а артилерія інколи змушувала землю трошки хитатися під ногами.

Через площу повільно проїжджає жінка на старому велосипеді. Позаду — напис «Я люблю Високопілля». Фотографія майже листівкова. За останні три роки я зробив їх десятки і роблю ще одну. Хай буде.

Під деревами стоїть старий синій ларьок. Такі стояли у ваших містах біля зупинок та біля вашої школи. В них ще продавали поштучно цигарки Danhill у пачках, що були схожі на портсигари в емалях, жуйку Turbo та горілку Stopka у жерстяній банці.

Фарба давно облізла, метал поржавів. Поряд працює інший кіоск, новий. Біля нього лежить собака, ніби саме він тут головний. Чоловіки поруч сперечаються про щось буденне.

Через дорогу чоловік сидить на ґанку. Він не дивиться на перехожих. Не дивиться на фотографа. Лише курить, сховавшись у вузькій смузі тіні. За його спиною — облуплена стіна. Попереду — сонце. І між ними — звичайний літній день.

У модній кавʼярні, яка зʼявилася тут вже після звільнення, не наливають лимонад або квас.

“Мущінааа, дивіться меню, у нас немає лимонадууу”, – тягне з легким роздратуванням бариста.

За її словами, у закладі “з холодного” тільки безалкогольні коктейлі. І пиво, додаю я, побачивши установку для розливу пінного.

“Воно поки не холодне”, – парує бариста-бармен.

Круасан, явно з дріжджового тіста, виглядає не дуже по-французьки. Що логічно, адже Високопілля — це німецька колонія, і круасани є нащадками канонічних брецлів, якими ласували трушні мешканці Кронау. Круасан-брецель вирішуємо не дегустувати.

Лимонад виявляється сумішшю трьох сиропів однакового ступеню “хімозності”. Лід швидко тане у стакані, перетворюючи хімічний і дуже солодкий концентрат на коктейль нашого дитинства Yupi. Легендарний розчинний порошковий напій з яскравим смаком, який був надзвичайно популярним у 1990-х роках, теж продавали у таких ларьках, як і той, що іржавіє у ста метрах від високопільської кавʼярні третьої хвилі і слухає важливу розмову мужиків.

Роздивляючись помаранчеві язики один одного, йдемо далі, розмірковуючи, що ж було смачніше: Yupi, Zuko чи Invitе? Здається, Zuko.

Зруйновану хаймарсами будівлю адміністрації вже майже перебудували у лікарню. Вона позбавилася двох поверхів, зате отримала нові вікна і ось-ось тут буде новий фасад. Поряд квітнуть троянди.

Трактор повільно переїжджає центральне перехрестя. Двоє хлопців ідуть затіненим тротуаром. Жінка підпирає велосипед біля магазину. У салоні краси над входом тріснув козирьок, але біля дверей хтось посадив білу троянду.