Хто житиме в Україні після війни: які перспективи демографічної ситуації в країні

Кого буде більше: чоловіків чи жінок? Демограф ошелешив прогнозом. Вчений розповів про перспективи демографічної ситуації в Україні та можливі шляхи виходу з кризи. Що буде з народжуваністю, яким може бути співвідношення чоловіків та жінок після закінчення війни та як можливо продовжити тривалість життя українців. Усі деталі — читайте в матеріалі TSN.ua.

 

Протягом минулого року Україну залишили майже 500 тисяч українців, що ще більше поглибило демографічну кризу в країні. Про те, чим це загрожує нашій державі розповів Олександр Гладун, заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ.

 

 

За словами експерта, будь-яке скорочення чисельності населення через природні чинники або ж міграцію негативно позначається на поточній демографічній ситуації в країні. А також негативно впливатиме на подальшу перспективу і демографічний розвиток України в цілому.

 

«Досвід інших воєн показує — чим довше триває війна, тим менше відсоток людей повертається. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців дає цифру у 6,9 мільйона українців, які виїхали за кордон. За нашими оцінками, ця цифра на пару мільйонів менша, десь близько 5 мільйонів. Але однаково — це надто шалене число», — наголосив Гладун.

 

За результатами різних торішніх опитувань, якщо узагальнити всі дослідження, 25% наших співвітчизників сказали, що точно не повернуться до України, 25% запевнили, що обов’язково повернуться, коли закінчиться війна, а 50% — ще вагаються.

 

 

«Ми припускаємо, якщо повернеться 50%, то це буде дуже непогано для України. Це приблизно 2,5-3 мільйони наших громадян. Можливо, їх більше повернеться, а можливо, навпаки, менше. Зараз цю цифру ніхто не може назвати. Тим більше, що методи досліджень викликають чимало запитань. Адже люди висловлюють емоційну думку, яка у них склалася на момент опитування. А от на момент прийняття кінцевого рішення, коли почнуть змінюватися обставини в Україні і в країнах перебування, ця думка може кардинально змінитися. Тому сподіваємося на повернення 50%, але будь-яка втрата — це погано», — пояснив демограф.

 

Гладун зазначив, що в Україні до повномасштабного вторгнення жінок було більше, ніж чоловіків — на 100 жінок припадало 86 чоловіків. Під час війни на фронті гине більше чоловіків. А у містах, які віддалені від фронту, — це співвідношення приблизно один до одного. Що стосується виїзду за кордон, то за даними Євростату на території ЄС перебуває приблизно 4 мільйони українців. З них жінки складають 60%, а 40% — чоловіки.

 

«Тож маємо таке: загибель чоловіків на фронті призводить до того, що диспропорція знову збільшується на користь жінок, а те, що жінки виїхали з країни, змінює цю диспропорцію на користь чоловіків. Тобто відбувається постійне коливання показників, і як все складеться на початок цього року, будемо оцінювати у найближчі місяці», — пояснив експерт.

 

 

2024 року розроблялось три варіанти прогнозів: оптимістичний, за умови, що війна закінчиться 2025 року, середній — 2026-го та песимістичний — 2028-го. Залежно від цих сценаріїв, кількість у співвідношенні чоловіків та жінок різна.

 

За оптимістичним прогнозом, на початок 2025 року, було приблизно однакове число у співвідношенні чоловіків і жінок, але маємо трохи більше жінок. По середньому варіанту прогнозу — 51% жінок і 49% чоловіків. Приблизно такі ж цифри у песимістичному прогнозі. Тут варто зазначити, якщо за підрахунком населення України ми даємо похибку у мільйон осіб, то у співвідношенні чоловіків і жінок, відносна похибка буде більшою. Все залежить від інтенсивності бойових дій, які ми прогнозувати не можемо.

 

«До речі, цей прогноз ми робили по всій території України, тобто включно з окупованими територіями та Кримом. Але ж ми не знаємо напевно, якою буде подальша ситуація. Підконтрольна Україні територія на цей момент на 20% менша. І оцінити зараз статево-вікову структуру на підконтрольній території значно важче, ніж по всій території України. Тому це доволі умовні цифри», — підкреслив Гладун.

 

 

Також експерт зазначає, що після війни прогнозується підвищення рівня народжуваності. Це пов’язано з тим, що буде відбуватися реалізація відкладених народжень –"компенсаційне підвищення«. Тобто ті народження, які люди відклали до закінчення війни.

 

Але чим довше триватиме війна, тим меншим буде ефект від компенсаційного підвищення народжуваності. Це відбувається тому, що з часом реалізація певних настанов у людей змінюється, а також змінюються обставини. Частина людей, ті що планували народити, старішають, а молодих пар, які входять у шлюбний вік, в абсолютному числі стає менше. Тому можна сказати, що після війни підвищення народжуваності відбудеться, але буде не дуже великим.

 

Для того щоб чисельність населення не скорочувалася через природний чинник, треба, щоб 100 жінок народжували приблизно 220 дітей. Звісно, це залежить від країни та рівня смертності у дитячих вікових групах. За оптимістичним сценарієм прогнозуємо, що 2030 року в Україні буде 140 дітей на 100 жінок, за середнім варіантом –120, а за песимістичним — 105. У будь-якому разі це менше, ніж потрібно для того, щоб чисельність населення не скорочувалася за рахунок природного чинника.

 

Дуже важливо, щоб працювали ухвалені державою заходи спрямовані на підвищення народжуваності, створювалися певні умови в економіці та з розвитку соціальної інфраструктури. Якщо все це буде, то можна очікувати, що ці показники будуть більшими. А наскільки більшими, це вже напряму залежить від спроможності держави економічно реалізовувати Стратегію демографічного розвитку до 2040 року.

 

Своєю чергою Гладун зазначає, що чисельність населення буде поступово скорочуватися. Скорочення почалось після 1993 року. Приблизно така ж ситуація буде спостерігатися й після закінчення війни.

»Державі та усім громадянам треба намагатися зробити так, щоб стабілізувати чисельність населення на якомусь прийнятному рівні, наприклад, 30 мільйонів. Для цього треба вживати заходів щодо підвищення народжуваності і збільшення тривалості життя в Україні, щоб смертність у нас не була такою великою. Бажано, щоб тривалість життя була приблизно такою, як у країнах ЄС, а вона там у жінок на 10 років більша ніж у нас, а чоловіки там живуть більше на 15-17 років. Треба створювати в країні такі умови, щоб населення не виїжджало на постійне місце проживання до інших країн. По усіх цих напрямках потрібно проводити активну демографічну політику«, — вважає демограф.

 

Примітно, що якогось чіткого критерію, якою повинна бути чисельність населення країни для нормального розвитку — немає. Є чимало країн зі значно меншою чисельністю населення, ніж в Україні, але рівень життя там значно вищий. Багато що залежить від того, як організоване життя в країні. Якщо з цим все буде нормально, то нам може вистачити й 30 мільйонів.

 

Але у нашому випадку все буде залежати від того, коли та на яких умовах закінчиться війна з Росією і наскільки РФ буде в подальшому загрожувати Україні. Тобто тут найважливіший саме безпековий чинник, запевняє експерт.

 

»Для нас найкращий варіант, коли Росія розсиплеться на дрібні держави, але поки що цього не спостерігається. Або ж це вступ до НАТО, де нас поки що теж не дуже хочуть бачити. Тому у нас чисельність населення треба розглядати з погляду безпекового чинника. І дійсно, потрібно постійно готувати все населення до війни. Треба озброюватися, а передусім розвивати сучасні засоби ураження противника, які не потребують присутності людини на лінії вогню — безпілотники, морські дрони тощо. Нам потрібна висока військова технічна спроможність, що дозволить частково компенсувати програш в чисельності населення Росії. Адже мобілізувати усіх українців до війська неможливо, економіка просто цього не витримає«, — зауважив Гладун.

 

Він додав, що ми маємо зрозуміти, які чинники та фактори гальмують наш розвиток — бо у державі все взаємопов’язано. Якщо у нас буде економічне зростання, то можна очікувати і зростання народжуваності.

 

Багато українських сімей зазначають, що одна з причин, чому вони не мають бажану кількість дітей — це низький рівень заробітної плати, а ще проблеми з житлом. Якщо у людей є власне житло, то рівень народжуваності трохи більший, ніж якщо вони орендують помешкання. Також коли соціальна інфраструктура більш розвинута — теж більша народжуваність.

 

Якщо держава впровадить цілеспрямовану підтримку сімей з дітьми до 18 років або 21 року, то це теж збільшує показник — люди не бояться народжувати дітей. Мають впевненість, якщо раптом хтось з батьків отримає статус безробітного, то держава їх підтримає. Комплекс усіх цих чинників впливає на остаточне рішення подружжя щодо народження дитини, а відтак впливає на загальну демографічну ситуацію в країні.

 

Щодо смертності, то під час війни про неї можна говорити лише в теоретичному плані. Всі ми розуміємо, що наші воїни гинуть на фронті, хоча намагаються вберегти своє життя та захистити наше, але тим не менш на війні вони гинуть. Цивільне населення перебуває у постійному стресі, у людей загострюються хронічні хвороби. Все це підвищує смертність, підкреслює демограф.

 

»Після закінчення війни нам слід робити масові огляди чи скринінги населення, можливо, розвивати страхову медицину. А ще запроваджувати активну пропаганду здорового способу життя, доводити людям, що життя як таке має цінність. Адже українці традиційно нехтують здоровим харчуванням, вживають алкоголь, займаються тютюнопалінням. Я вважаю, що нормально поставлена роз’яснювальна робота, може позитивно вплинути на поведінку людей. І в кінцевому підсумку призвести до підвищення тривалості життя українців«, — впевнений Гладун.

 

Але важко сказати, що може допомогти саме Україні. Можливо, нам допоможе й запровадження страхової медицини. Адже на Заході, наприклад, якщо людина палить, вона сплачує за медичне страхування більший внесок, ніж той хто не палить. Ті хто займаються фізкультурою, відвідує фітнес-центри — платить менші внески. Це — працює, і спонукає людей до здорового способу життя.

 

Примітно, що затяжна війна може призвести до того, що кількість розлучень серед українських сімей значно збільшиться. Щодо жінок, то чимала їх частина виїхала за кордон ще неодруженими. Цілком ймовірно, що вони там знайдуть пару. Але, якщо дівчина чи жінка вийде заміж за іноземця, то вона вже навряд чи повернеться до України. Так, вона досягне певних плюсів щодо реалізації частини власних планів — отримає гідну роботу, створить сім’ю. А от для України — це втрата населення, втрата репродуктивного потенціалу. І для держави це величезний мінус, якщо жінки не повернуться додому. З іншого боку жінка може повернутися до України після війни, але вже з чоловіком-іноземцем.

 

»Я вважаю, що навіть, якщо жінки будуть повертатися з іноземцями до України, то відсоток таких повернень буде незначним і це суттєво не вплине на демографічну ситуацію. До речі, 2019 року, ще до пандемії, в Україні 93% новонароджених мали батька та матір українців. А 7% — це коли батько або матір, або обидва мали інше громадянство. Такий відсоток, як на мене, це велике число. І якщо взяти дані Державної міграційної служби, то у минулому році громадянство України за фактом народження на території нашої держави, отримали 6785 дітей«, — розповів демограф.

 

Своєю чергою Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, розповів УНІАН, чи допоможуть нам мігранти з Бангладеш, Індії, Африки подолати демографічну кризу, та які ризики це створює. Наразі в Україні критично не вистачає робочих рук, і після закінчення війни ця проблема буде лише загострюватися.

 

За оцінками експертів, бізнесу бракує понад три мільйони працівників, і у найближчі 5-7 років доведеться залучати мігрантів із Бангладеш, Індії, Африки та Близького Сходу. У Національному банку також не випромінюють оптимізм: згідно з останнім Інфляційним звітом, дефіцит робочої сили в Україні залишатиметься значним на прогнозному горизонті та обмежуватиме відновлення економіки. Кількість мігрантів за кордон, за даними регулятора, впродовж 2024 року зросла на близько 500 тисяч і цьогоріч очікується виїзд ще 200 тисяч людей.

 

»Ще наприкінці 2023 року представники Мінекономіки заявили про те, що нам буде необхідно близько 4,5 мільйона робочих рук додатково до кількості працівників станом на кінець 2021 року. За оцінками Міжнародної організації з міграції, Міжнародної організації праці нам буде потрібно 8,2 мільйони працівників. Тобто це величезна проблема, яка постає перед нашою країною. І насамперед ця проблема базується на тому, що у нас демографічна катастрофа — у нас кожного року кількість померлих перевищує кількість новонароджених на 250-300 тисяч осіб. Умовно кажучи, щороку у нас зникає таке місто, як Житомир. І зрозуміло, що в таких умовах, коли населення старішає, коли з ринку праці іде більше людей, аніж на цей ринок заходить, то потрібно якимось чином це все балансувати. Або запропонувати нашим жінкам народжувати по 5-7 дітей, і десь років за 18-20 у нас сформується якась додаткова кількість людей, які зможуть вийти на ринок праці. Або бути реалістами та шукати можливості залучати трудових мігрантів з інших країн«, — пояснив Воскобойник.

 

Якщо в Україні станом на зараз мінімальна зарплата сягає 8000 гривень, а в сусідній Польщі — вже 47 тисяч гривень, якщо середня зарплата в Україні становить близько 20 тисяч гривень, а в Польщі — 72 000 гривень, то зрозуміло, що навряд чи до нас поїдуть працювати поляки, чехи, угорці або німці. Скоріш за все, ми будемо запрошувати людей з країн, де рівень життя нижче ніж в Україні. Тому, дійсно, потрібно розглядати такі країни, як Бангладеш, Непал, Індія, країни Північної Африки, Центральної Азії, котрі колись входили до складу СРСР.

 

Але те, що ми хочемо завозити звідти людей, не означає, що ці люди обов’язково захочуть поїхати до нас в таких кількостях, аби закрити наші демографічні прогалини, зазначає експерт. Тим не менш, потрібно однаково йти цим шляхом і вже зараз, не чекаючи на закінчення воєнних дій, шукати відповіді на три головні питання. Яким чином ми зможемо повернути тих українців, які виїхали за кордон? Друге питання — яким чином ми зможемо зменшити обсяги трудової міграції з України після закінчення війни і відкриття кордонів. І зрозуміло, що потрібно шукати відповідь на питання, яким чином ми будемо запрошувати до України трудових мігрантів та талановитих мігрантів з усього світу.

 

»Я хотів би, щоб ми дійсно залучали англійців і американців, чехів, угорців та поляків. Але для цього потрібно, аби наша економіка розвивалася, потрібно, щоб наша країна ставала країною свободи — свободи слова, свободи вибору, свободи підприємницької діяльності, свободи пересування. Якщо все це буде, то в нас дійсно з’явиться історичний шанс на стрімкий економічний та соціальний злет«, — вважає експерт

 

Одним з елементів виходу з проблеми нестачі робочих рук, який обговорюється, є залучення жінок на той чи інший вид праці, залучення людей літнього віку — тобто не підвищення пенсійного віку, а пропозиція літнім людям довше працювати. Але все впирається в одну цифру — 250-300 тисяч людей кожного року залишає цей світ, і навіть якщо ми за допомогою власних ресурсів зможемо відтермінувати проблему, ми її відсунемо на 5-7 років, а далі стикнемося з тим, що не буде вистачати робочих рук, платників податків, споживачів товарів та послуг, які виробляються в Україні, каже Василь Воскобойник.

 

»В першу чергу, це буде стосуватися фізичної праці. У нас не буде вистачати будівельників і всього, що пов’язано з будівельною галуззю. У нас не буде вистачати людей, що працюватимуть в сільському господарстві. У нас недостатньо зварювальників — їх не вистачало ніколи і зараз тим більше. У зв’язку з тим, що ставка буде робитися на звичайних фізичних працівників, людей, які не знають мову, не є фахівцями в тій чи іншій сфері, саме вони нам будуть потрібні. Зрозуміло, що нам будуть потрібні і висококваліфіковані кадри. Але навряд чи висококваліфікований айтішник, який розглядатиме роботу, наприклад, в США в Силіконовій долині або в Німеччині, обере для себе Україну«, — пояснив він.

 

Потрібно розуміти, що головним надбанням кожної країни є саме люди, і за людський капітал ми будемо конкурувати. Бізнес буде конкурувати всередині Україні як за українців, так і за іноземців, а на міжнародному ринку праці ми будемо конкурувати вже між країнами. І нашими конкурентами будуть і Польща, і Чехія, і Німеччина — країни, де зарплати в рази вищі, ніж в нас. І з цими країнами ми будемо конкурувати як за українців, так і за іноземних трудових мігрантів.