“Імпульс” підтримки. Як херсонські підлітки вчаться говорити про складне і допомагають іншим не мовчати

У реальності, де підліткове життя дедалі частіше проходить між сигналами повітряної тривоги, дистанційними уроками та вимушеною ізоляцією, розмови про ментальне здоров’я перестають бути абстрактними. Ця тема стає щоденною необхідністю, такою ж базовою, як безпека чи доступ до освіти. Саме в цьому контексті з’явилася програма молодіжних амбасадорів ментального здоров’я “Імпульс”, яку реалізує громадська організація “Навчай для України” у межах багаторічної програми стійкості 2024-2026 (MYRP), фінансується Education Cannot Wait (ECW) та впроваджується за підтримки Міністерства освіти і науки України.

Для херсонської команди ця участь – не просто освітній проєкт, а спроба втримати зв’язок, створити простір підтримки і навчитися бути опорою одне для одного в умовах, коли зовнішній світ часто цієї опори не дає.

Простір, де підлітки говорять із підлітками

“Імпульс” – це програма, побудована за принципом “рівний рівному”. Її ідея полягає у тому, що саме підлітки можуть найкраще підтримати своїх однолітків, адже говорять однією мовою, переживають схожі емоції і проходять через подібний досвід.

Як пояснюють учасники, це не звичайні лекції чи формальні заняття, а жива взаємодія, де є місце і для розмов про вигорання, і для обговорення тривоги, і для пошуку простих, але дієвих способів відновлення.

Програма стартувала у вересні 2025 року і одразу охопила кілька регіонів, передусім прифронтові області. Херсонська команда стала частиною цієї ініціативи з перших місяців її реалізації.

Чотири дні офлайну, які дали відчуття спільності

Попри те, що основна робота відбувається онлайн, на старті учасники мали можливість зустрітися офлайн – під час чотириденного тренінгу у вересні. 

Координаторка херсонської команди Ганна згадує, що цей досвід був особливо цінним саме через можливість живого контакту.

“Ми звикли до того, що навчання проходить дистанційно, що всі розкидані по різних містах і навіть областях. А тут з’явилася можливість зібратися разом, познайомитися, побачити одне одного наживо. Діти багато спілкувалися, обговорювали ідеї, виконували спільні завдання, вчилися домовлятися і слухати. І це був дуже важливий досвід, який складно замінити онлайн-форматом”, – розповідає вона.

За її словами, після повернення з табору відчуття змінилося. З’явилося розуміння, що вони можуть не просто брати участь у програмі, а реально впливати на середовище навколо себе.

“Мені здається, що ми повернулися з відчуттям, що маємо інструменти і можемо щось змінювати. Що ми не просто учасники, а люди, які можуть ініціювати, пропонувати і робити”, – додає координаторка.

Робота в умовах, де складно навіть зосередитися

Херсонська команда працює в інших умовах, ніж більшість учасників програми – повністю онлайн. 

“Те, що місто під постійними обстрілами, дуже відчутно позначається на дітях. Це і про відчуття безпеки, і про концентрацію, і про загальний стан. У таких умовах навчання дистанційне, і найскладніше – не втратити зв’язок одне з одним”, – говорить Ганна.

Тому одним із головних завдань команди стало свідоме підтримання цього зв’язку. Не формального, а живого – з розумінням, що за кожним повідомленням стоїть людина зі своїми переживаннями.

“У таких умовах дуже важливо знаходити точку опори. Не лише для себе, а й для інших. Бо іноді навіть проста розмова може стати підтримкою”, – додає вона.

Після навчання команда не почала одразу проводити зустрічі. Спершу вирішили зрозуміти, що саме хвилює їхніх однолітків.

Дослідження ГО “Навчай для України” про вплив самопочуття підлітків на їхнє навчання показало, що 41% підлітків мають труднощі з концентрацією уваги, 40% — із пам’яттю, а 34% — з мисленням. Водночас 44% опитаних мають високий рівень внутрішньої мотивації до навчання. 

Амбасадори самостійно розробили анкету для учнів 5–11 класів. У ній запитували про речі, які часто залишаються поза увагою: що виснажує, що турбує, що допомагає відновлюватися, про що хочеться поговорити.

“Ми отримали відповіді, опрацювали їх, зробили діаграми, обговорили разом. І вже з цього почали формувати ідеї. Було видно, що комусь важливо поговорити про вигорання, комусь – про емоції, комусь – про мотивацію. І ми почали від цього відштовхуватися”, – розповідає координаторка.

Такий підхід дозволив зробити активності не абстрактними, а максимально близькими до реальних потреб.

Челенджі, дискусії і навіть кіноперегляди

Формати роботи команда обирала різні – від дискусійних клубів до інтерактивних зустрічей і челенджів у Telegram.

Одним із найпомітніших став челендж “Моє джерело енергії”. Учасники ділилися тим, що допомагає їм відновлюватися: хобі, звичками, простими радощами.

“Це була телеграм-спільнота, де ми створили окремі гілки під кожен челендж. Наприклад, у “джерелі енергії” ми протягом двох тижнів викладали фотографії і розповідали, що нас підтримує. І це було дуже живо – всі долучалися, коментували, підтримували одне одного”, – розповідає Анастасія.

Не менш популярними стали тематичні зустрічі. Зокрема, дискусійний клуб про мотивацію, воркшопи про емоції та вигорання.

Окремо учасники згадують кіноперегляд – формат, який дав сильний відгук.

“Ми обирали фільм через голосування, потім дивилися його разом онлайн і обговорювали. Це було не просто про перегляд, а про можливість поговорити про сенси, про те, що кожен відчув”, – каже Анастасія.

“Ми краще розуміємо одне одного”

Домінік, учень 10 класу, розповідає, що погодився на участь у програмі від ГО “Навчай для України” без вагань.

“Мені запропонували, розповіли коротко про суть і я одразу зрозумів, що це те, в чому варто спробувати себе. Я навіть не сумнівався, просто знав, що треба рухатися вперед”, – говорить він.

Для нього ця участь – це насамперед про досвід, який виходить за межі програми.

“Я отримав досвід, який допомагає мені не тільки тут. Я почуваюся впевненіше, розумію, як діяти, як підтримати людину, якщо їй складно. І це дуже важливо”, – додає Домінік.

Анастасія зізнається, що спочатку вагалася через навчання і навантаження.

“Це був початок десятого класу, нові теми, і я боялася щось пропустити. Але зрештою вирішила, що цей досвід вартий того. І не пошкодувала”, – каже вона.

Головна причина, чому підлітки долучаються до програми, проста: вони хочуть допомагати.

“Ми краще розуміємо одне одного. І іноді прості слова підтримки від ровесника можуть значити більше, ніж будь-що інше”, – пояснюють учасники.

Маленькі зміни, які стають помітними

За словами амбасадорів, після проведених активностей вони почали помічати зміни серед однолітків.

“Учні стали більш відкритими, більш привітними, частіше йдуть на контакт. І не тільки з вчителями, а й між собою. Це невеликі зміни, але вони помітні”, – говорить Домінік.

Водночас у команді наголошують: важливо дотримуватися довіри. Якщо хтось звертається особисто, такі розмови залишаються між учасниками.

Робота з темами емоцій і стресу неминуче зачіпає самих амбасадорів, але в команді це розуміють і приймають.

“У нас нормально сказати: “я сьогодні не в ресурсі, мені складно”. І це не проблема. Ми можемо відкласти частину задач, підтримати одне одного, а потім повернутися до роботи”, – пояснює координаторка.

Такий підхід стає частиною тієї культури турботи, яку команда намагається поширювати.

Як зрозуміти, що дитині складно

Серед сигналів, на які варто звернути увагу, учасники називають втрату інтересу до звичних речей, постійну втому та байдужість.

“Якщо дитина говорить, що їй нічого не хочеться, що її нічого не радує, якщо це повторюється і триває певний час – це вже сигнал. Тут важливо дивитися не на один випадок, а на системність”, –  пояснює Ганна.

Головна порада для батьків, яка звучить від учасників програми, – не ускладнювати.

“Іноді достатньо просто запитати: “як ти?” Не змушувати говорити, не тиснути, не знецінювати. І дати зрозуміти, що ви поруч”, – каже координаторка.

Навіть якщо підліток не готовий говорити одразу, важливо, щоб він знав, що така можливість є.

Програма “Імпульс” показує, що підлітки здатні брати відповідальність і створювати зміни, якщо їм дати простір.

“Вони не просто слухають, вони пропонують ідеї, підтримують інших, беруть на себе відповідальність. І роблять це дуже щиро”, – підсумовує Ганна.

У цьому сенсі школа постає не лише як місце навчання, а як середовище, де дитина може бути почутою і важливою.

“Пігулка в майбутнє”

Учасники програми говорять про її ефект як про довгостроковий.

“Це ніби інвестиція в майбутнє. Якщо діти зараз вчаться розуміти себе, говорити про емоції, підтримувати інших, то згодом вони будуть будувати таке ж середовище для своїх дітей”, – говорить координаторка.

У світі, де невизначеність і стрес стали нормою, такі навички вже не є додатковими. Вони стають базовими.

І, можливо, саме з таких невеликих ініціатив – розмов, зустрічей, простих “як ти?” – починаються зміни, які згодом визначають ціле покоління.

Програма молодіжних амбасадорів ментального здоров’я “Імпульс”, яку реалізує громадська організація “Навчай для України” у межах багаторічної програми стійкості 2024-2026 (MYRP), фінансується Education Cannot Wait (ECW) та впроваджується за підтримки Міністерства освіти і науки України.