Лента новостей

События

«Дзвонила у швидку разів п’ять, але вони так і не приїхали»: про медицину в окупованій Каховці

19 февраля 02:01

152

«Дзвонила у швидку разів п’ять, але вони так і не приїхали»: про медицину в окупованій Каховці

Медицина на ТОТ Херсонщини зруйнована або працює з критичними перебоями. Швидка допомога часто стає недосяжною мрією, а не рятівною службою. Як приклад – історія з Каховки.

Система охорони здоров’яна окупованих територіях України сьогодні – критична: немає ні дієвих медикаментів, ні кваліфікованих кадрів. На дві окуповані частини областей – Херсонську та Запорізьку – працює всього один рентген-апарат, а про МРТ або КТ – годі й мріяти, повідомляє видання «Почуті».

Про ситуацію з медичним обслуговуванням населення в окупованому місті Каховка виданню розповіла 46-річна Тамара (ім’я та вік змінені з міркувань безпеки), яка вимушена залишатися в окупації через хвору матір.

За словами жінки, лікарів у поліклініці – обмаль. Щоб потрапити на прийом, потрібно отримати талон у живій черзі. І те – якщо пощастить: люди займають чергу з 5-6 години ранку, проте багатьом зрештою так і не вдається отримати допомогу.

Зі швидкою допомогою ситуація не краща, часто її бездіяльність призводить до жертв серед жителів Каховки. Тамара розповіла історію своєї знайомої, мати якої померла, бо швидка не приїхала. Жінка намагалася викликати медиків п’ять разів, проте допомога так і не прибула.

Далі – пряма мова Тамари.

«Нас просто залишили помирати»

Я сьогодні зустріла знайому, вона була в чорній хустині. У мене одразу промайнуло в голові: мабуть, її мама… Мені стало ніяково, бо в такі хвилини неможливо підібрати слова підтримки. Це горе не забувається, лише притуплюється біль із роками. Але я мусила спитати: «Як ти? Що сталося?» Сльози текли по її щоках, але вона все ж змогла поділитися своїм горем:

«Мама померла. У п’ятницю вранці вона впала, ледве-ледве доповзла до дивана й подзвонила мені. Поки я добиралася на Світлово, почала дзвонити в швидку допомогу. А вони мені кажуть: “У неї всі показники в нормі”. Мама лежить, відкриє очі, покличе мене. А я поруч, і вона знову заплющує очі. Я дзвонила в швидку разів п’ять, але вони так і не приїхали! Вони мені: “У неї оніміла ліва частина тіла? Вам треба до невропатолога”. Вранці викликала лікаря. Поки він доїхав, мама померла…»

І знаєте, я подумала: нікому ми тут не потрібні. Якби швидка приїхала, у неї був би шанс, була б надія! А так… Дивитися, як рідна людина вмирає, і ти нічого не можеш зробити, лише тримати її за руку і промовляти: «Я поруч», ховаючи сльози від неї, щоб потім гучно ридати на кухні…

Я справді думаю, що окупанти зацікавлені, щоб місцевого населення ставало менше. Нас просто залишили помирати. Це – не просто життя. Це – виживання в окупації, де кожен день – це боротьба за базові права: на безпеку, на гідність, на медичну допомогу. Каховка перетворилася на край, де людське життя, схоже, втратило свою справжню цінність для тих, хто має його захищати.

Система охорони здоров’я зруйнована або працює з критичними перебоями. Швидка допомога часто стає лише недосяжною мрією, а не рятівною службою. Як у цьому випадку: людину кидають напризволяще, ігноруючи кричущі симптоми. Вони можуть годинами «консультувати» по телефону, вимагати «їхати до невропатолога», а фактично – давати померти. Це не просто недбалість, це – злочинна байдужість.