«Допоки ви тут стоїте». Волонтер «Дядя Гриша» допомагає військовим з 2014 року

Сьогодні волонтер, який зібрав уже майже 12 млн грн на потреби ЗСУ, святкує свій 78-й день народження. Каже, що втомився, але військові втомилися значно більше. Тож збиратиме донати для них і далі

«У мені змішалися три крові: українська, бандерівська та хохляцька. В результаті цього ми отримали того індивідуума, який зараз перед вами. Коли мене називають "бендерівець", то я кажу: "Боже, дякую за таку похвалу". Бандерівець – це націоналіст, який захищає інтереси країни, держави. Якщо мене так називають, то я дякую. Але якщо говорити серйозно, то колись підраховував, що я українець у п’ятому поколінні. Не можу своїх предків підвести, і це зобов’язує мене працювати. Колись у 2014–2015 роках, тоді мені було 67–68 років, бійці питали: "Дєд (тоді у мене не було ще мого позивного), скільки будеш кататься?". Я сказав їм: "Допоки ви тут стоїте"».

Так каже про себе волонтер Григорій Янченко, відомий як «Дядя Гриша». Сьогодні, 3 липня, йому виповнилося 78 років.

«ВОЛОНТЕР-МІЛЬЙОНЕР»

День народження «Дядя Гриша» святкує в дорозі – вирушив на передову, аби відвезти військовим чергову партію допомоги, яку купив на зібрані донати.

- Їду на Покровський напрямок. Під моєю опікою в останні роки повномасштабного вторгнення два підрозділи – 25 дніпровська бригада (25 окрема повітрянодесантна Січеславська бригада, – ред.) і батальйон «Вовки Да Вінчі» – це 108 окремий штурмовий батальйон Збройних сил України, який входить до складу 59  окремої мотопіхотної бригади. Зараз військові кажуть, що чекають від мене дрони. Минулого разу я возив 25 дронів, тепер назбирав на 20, і ще один мені виробник на честь дня народження подарував. Тож повезу 21. Це великі БпЛА, які здатні нести 6 кг вибухівки, – розповідає волонтер.

На початку кожного місяця Григорій Миколайович вирушає в різні області України, там збирає донати, наприкінці місяця повертається до Запоріжжя, закуповує все необхідне для військових і їде на фронт. Він вже двічі об’їздив усі області, зараз вийшов на «третє коло».

- Військовим кажу, що я приїду, вони мене зустрічають. Якось запитав у них, мовляв, ви витрачаєте гроші, аби мене зустріти і відвезти, то, можливо, немає сенсу мене возити? Вони мені відповіли: ти розумієш, ми витратимо на пальне нехай навіть 5 тис. грн, а ти привозиш нам допомоги на 250 тисяч, – говорить Григорій Миколайович.

Волонтери ніколи не їдуть на фронт просто з грошима, бо там чекають від них конкретних речей. Зараз це дрони, РЕБ, будівельні розхідники. Проте, за словами Дяді Гриші, безпілотники – це також розхідники, якщо казати військовою лексикою.

- Кожен такий розхідник коштує від 15 до 25 тисяч. Тобто мені треба напрацювати не менше ніж 20 тисяч на один дрон. Я кожного місяця їжджу. Не буду казати суму, на яку, наприклад, зараз везтиму допомогу, але коли повернуся, то напишу звіт, що відвіз, – говорить.
- Ну, ви вже давно «волонтер-мільйонер». На яку загальну суму допомоги передали? – питаю.
- На цей час наближається до 12 млн гривень, – каже.
- Скажіть, ви втомилися?
- Чи втомився? Я вже сам собі це питання ставив не раз. Але завжди порівнюю себе з бійцями, які на передку 24 на 7. Вони втомлюються, і я так само, але, незважаючи на це, і вони, і я продовжуємо працювати на нашу перемогу. Іноді сил немає мотатися, втома розбирає, але ті, хто на передку, – без вихідних і прохідних. І ти думаєш «ну, сьогодні відпочину», а зранку встаєш, згадуєш і розумієш, що ти можеш фізично відпочити, але не розумово. В голові постійно крутиться тема, скільки чого не вистачає, скільки грошей треба дозбирати, що і де докупити. Головне – повезти максимально багато, – відповідає.

Що до донатів, то, звичайно, їх збирати не легко. Проте волонтер пояснює: все залежить не від місця, де він стоїть, а від людей.

- Іноді люди на джипах приїжджають до того торгового центру, де я стою, проходять повз і зовсім нічого не донатять. А йде пенсіонерка – і кидає 200 грн. І тут тебе пробивають сльози, бо людина пенсію отримує 2500 і кидає 200 гривень. Я кажу їм: може, не треба мені віддавати, може, вони вам потрібніші? А люди кажуть: «Ні, передайте хлопчикам нашим».

ПОДОРОЖІ Й ВІДКРИТТЯ

У свої турне по областях «Дядя Гриша» їздить потягом сам, за свої гроші. Зізнається, дорога обходиться йому в копієчку. Тим більше, що 50-відсоткова знижка на квитки діє тільки з 15 жовтня до 1 травня, а в інший час він платить за квитки 100%.

- Зараз третє коло вже. В Україні 24 обласні центри, з урахуванням окупованих Донецька і Луганська. Я їх вже двічі обʼїздив: це 44 міста, плюс 6 районних центрів (Ніжин, Свалява тощо) і три закордонних міста. Тож понад 50 міст об’їздив. Буває тяжко, буває дуже складно, але є поїздки, які дуже легко проходять, і при цьому жодна не схожа іншу. Вже у мене є знайомі в цих містах. От, наприклад, збираюсь в Ужгород, і там є знайомі волонтери, я їх сповіщаю, вони мене зустрічають. У Хмельницькому мене зустріли і возили по всіх «значних» містах. Ми були і в театрі, і в філармонії. Їхній співак місцевий подарував мені 20 своїх дисків, аби ми на аукціоні їх продали і гроші на допомогу спрямували. Таких історій дуже багато, і розповідати можна пів дня точно. От зараз був маршрут Дніпро – Кременчук – Горішні Плавні – Полтава. Наступна поїздка – Ужгород – Мукачеве – Чернівці – Свалява, – розповідає.

«Дядя Гриша» згадує, що раніше не було можливості мандрувати країною. Родина Янченків жила, як і більшість українців: влітку на море, є вихідні – відвідали родичів. Коли волонтер вперше побачив в одному з міст магнолії та сакури, то був у шоці.

- Я думав, що магнолія – це кущ, ну як піон чи щось таке, а це дерево з квітами розмірами з мій берет. Всі кажуть, що сакура – це японська вишня. От я дивлюсь – квіти опали з неї, і питаю місцевих, коли ж вишня вже буде. А вони сміються і пояснюють, що вишня – то образно, що сакура – це квіти, – ділиться.

БУТИ ПОТРІБНИМ

З кожного обласного центру він привозить прапор. І так вийшло, що волонтер назбирав прапори всіх обласних центрів країни, окрім… Запоріжжя. І це при тому, що він живе тут з вересня 2022 року.

Учора, напередодні дня народження, секретар Запорізької міської ради Регіна Харченко подарувала волонтеру прапор Запоріжжя. Він каже, що після закінчення війни всі прапори та речі, які йому дарували в тих чи інших містах, могли б стати експонатами музею.

- Коли приїжджаю в різні міста і зустрічаюсь з міськими головами, мені дарують іноді різні подарунки. Я жартома кажу, що коли звільнять Херсонщину і я зможу повернутися додому, то мені треба бус, щоб відвезти всі речі, – усміхається.

Він виїжджав з рідного Херсону, коли місто було окуповане. Проїхав 14 ворожих блокпостів. Аби не причепилися російські військові, не брав із собою геть нічого.

- Мені сказали: тільняшку не бери, берет не бери, телефон розбери. Колонку витягли, щоб пісні українські не лунали. Ось так виїхав. У Запоріжжі була знайома волонтерка Галина Гончаренко, яка керує «Солдатським привалом». Мені надали житло, харчування, речі. Перші два роки я нікуди зі Запоріжжя не виїжджав. А тепер коли їду, то знаю, що все буде добре, що кімната моя є і всі речі мої там. Раніше, коли їхав додому, то це було про Херсон, а зараз – вже і про Запоріжжя, – говорить.

Після звільнення Херсону він був там сім разів. Приїжджає на 2–3 дні максимум. Говорить, що з 350 тисяч населення, яке було там до війни, в місті залишилось 40–50 тис. людей. Але ці люди продовжують донатити і вірити в перемогу.

Питаю у нього, чи сильно змінилося місто за цей час. Каже із сумом, що зараз окупанти роблять з Херсоном те саме, що й з Бахмутом, Волновахою, Мар’їнкою.

- Знищується майже вся інфраструктура. Влучання КАБів нещодавно було в будівлю облради, до цього чотири КАБи потрапили в спорткомплекс, де тренувалась спортивна команда. Раніше діставали до околиць, а тепер відстань до орків – всього кілометр. Через Дніпро – вже орки. Звідти прямою наводкою б’ють, дивляться просто очима, не треба дронів-розвідників навіть. Їм видно Херсон, і якщо люди йдуть по вулицях, то дрони полюють просто за перехожими, звичайними цивільним. До того ж там, на лівому березі, орки організували курси пілотів-дронщиків. Як мені казали, вони складають екзамени так: дають дрон, і якщо знищив людину, то видають диплом, – розповідає співрозмовник.

«Дядя Гриша» каже, що на свій день народження вже отримав подарунок – прапор Запоріжжя, якого бракувало в його колекції. Проте його посестра, волонтерка Галина Гончаренко каже, що мріє він, як і всі українці, про перемогу.

- Уже більше ніж 10 років свого життя він присвятив допомозі нашим військовим. Перемога – це мрія всіх українців, і це буде найкращим подарунком для кожного, – говорить Галина.

Вона щиро бажає Григорію Миколайовичу здоров’я, і ще – аби він завжди відчував себе потрібним. Говорить, що він, як ніхто, заслуговує на повагу і це відчуття потрібності. Завдяки своїй силі волі «Дядя Гриша» є неофіційним символом волонтерства, відомим як в Україні, так і за її межами.

Ольга Звонарьова, Укрінформ
Фото Дмитра Смольєнка