Чотири роки окупації: як живе Великолепетиська територіальна громада 

Нині російська окупаційна влада перенесла центр Великолепетиської громади до сусідньої Рубанівки. Велика Лепетиха, розташована на березі Дніпра, стала прифронтовою зоною — російські військові активно використовують її для розміщення особового складу та техніки, тож окупаційна адміністрація вирішила перебратися далі від лінії вогню.

До реформи децентралізації Рубанівка входила до Великолепетиського району, а згодом стала центром окремої територіальної громади. З початку повномасштабного вторгнення обидва населені пункти опинилися в окупації та фактично почали діяти як єдине ціле. Нині Великолепетиську селищну військову адміністрацію очолює колишній заступник Рубанівського сільського голови Олександр Лозіцький.

МОСТ поговорив із ним про перші дні великої війни, роботу релокованої СВА та виклики, які постануть перед громадою після деокупації.

“Вже о 9-й ранку 24 лютого через нашу громаду пройшли перші колони військової техніки. Це були наші військові — вони відступали з Генічеська”, — говорить Олександр Лозіцький. 

Перші російські військові зʼявилися в селах Великолепетиської та Рубанівської громад за кілька днів. Місцеві констатували, що вони були дещо розгублені, блукали околицями громади, йшли навпростець через поля, посіви озимих культур, через деякі села, однак не зупинялися. 

“Як ми зрозуміли, вони прямували в напрямку Рогачика, пізніше ми зідзвонювалися з колегами звідти, то нам розповідали, що там вони концентрувалися, а далі вже направляли свої сили в бік Запорізької області”, — відзначає пан Олександр. 

Перед керівництвом громад на той час стояло найважливіше завдання — забезпечення мешканців громади продуктами харчування та медикаментами, підтримка роботи критичної інфраструктури та безпеки. 

У перший день повномасштабного вторгнення припинили роботу всіх освітніх закладів — працювати залишилися тільки селищна рада та критично важливі підприємства. Паніки уникнути не вдалося — в перший день були спустошені банкомати, полиці магазинів, в аптеках закінчувалися ліки. За словами Олександра Лозіцького, найгострішою була проблема забезпечення медикаментами інсулінозалежних, онкохворих та людей з проблемами щитоподібної залози. Також заблокованими лишилися учні та студенти, які навчалися в освітніх закладах Херсона. Тому вже за кілька днів керівництво громади вирішило здійснити виїзд в Херсон. 

“Ми були шоковані кількістю блокпостів, розбитої техніки на дорогах — і нашої, і російської. Звичайно, дуже панікували. Однак нам все ж вдалося і ми змогли евакуювати з Херсона дітей, а також налагодити роботу з лікарнею ім. Карабелеша, яку на той час очолювала Алла Малицька. Робили виїзди раз-два на тиждень, возили в лікарню продукти харчування — нам вдалося відновити крупорушки (своєрідні млини для отримання круп — МОСТ), тому була можливість ділитися борошном, крупами, а натомість отримувати ліки, які лікарні привозили волонтери”, — розповідає Олександр Лозіцький. 

Рубанівка та Велика Лепетиха на лівобережжі Херсонщини відомі своїми пекарнями, хлібзаводами та крупорушками. І в перші місяці повномасштабного вторгнення саме ці населені пункти рятували майже всю окуповану Херсонщину, яка залишилася без хліба. Місцеві сільгоспвиробники збільшили обсяги випікання хліба, працювали три пекарні та крупорушка в СТОВ «Південне». У селі Демидівка вже під час великої війни вдалося відновити роботу пекарні, яка була законсервована ще за часів радянського союзу. 

“Поки були дріжджі, то випікали хліб традиційним способом. Потім їх вже неможливо було знайти, і наші виробники перейшли на технологію бездріжджових заквасок. Дуже нам допомагали наші місцеві підприємства. Вони також безкоштовно надавали борошно мешканцям як гуманітарну допомогу. За нашим хлібом приїздили інші громади. Так підтримували одне одного в складні часи”, — згадує Олександр Лозіцький. 

Місцеві підприємці також допомагали організувати пункти гуманітарної допомоги — вразливі верстви населення громада намагалася забезпечити продуктами харчування, овочами, борошном, крупами, предметами особистої гігієни. 

На момент, коли керівник Рубанівської ТГ покинув свій дім, там не було ні окупаційної влади, ні навіть так званих правоохоронних органів — мешканці самостійно патрулювали вулиці вночі, аби уникнути мародерства та слідкувати за безпекою. 

“Я виїхав, коли почалися сигнали від сусідніх громад  про тиск, і розумів, що це лише питання часу. Вже перебуваючи на підконтрольній Україні території, ми отримували інформацію про спроби окупаційної влади схилити керівників громад та працівників місцевого самоврядування до співпраці. Деякі посадовці вимушено погоджувалися, були й ті, хто свідомо підтримував «русский мир». Хтось не скорився і потрапив у полон. Деякі з моїх колег досі в полоні”, — розповідає Олександр Лозіцький. 

Наразі за колабораційну діяльність та держзраду заочно засуджені колишній заступник Великолепетиського селищного голови Вадим Сайдулаєв, староста села Мала Лепетиха, яка очолює окупаційну адміністрацію Ольга Барановська та директорка Великолепетиського опорного ліцею Світлана Недбайло, яка очолила освітній заклад, що його окупанти відкрили в Рубанівці. Про підозру у колабораційній діяльності заочно також повідомили директорці КЗ “Територіальний центр соціального обслуговування” Галині Зінченко. 

Нині Великолепетиська селищна військова адміністрація релокована та працює на підконтрольній Україні території. Олександр Лозіцький очолив її у вересні 2022 року. Роботу доводилося відновлювати фактично з нуля, оскільки усе майно, транспорт, оргтехніка, документація, архіви лишилися в окупації. В СВА працює лише три співробітники, які надають інформаційну, консультаційну та соціальну підтримку, допомогу в оформленні документів, сприяння в отриманні гуманітарної допомоги тощо. 

Вдалося відновити роботу ЦНАПу та державного реєстратора речових прав на нерухоме майно. Великолепетиська громада також є одним із засновників Херсонського гуманітарного центру «Вільні разом» у місті Хмельницькому, в якому мешканці Херсонщини можуть отримати юридичні, медичні консультації, психологічну та гуманітарну допомогу, допомогу з працевлаштуванням. 

Основними напрямками роботи залишаються підтримка переселенців, евакуація людей на підконтрольну територію України, надання їм соціальної, правової та консультаційної допомоги, а також підтримка військових частин і бійців із громади.

Попри постійні перебої зі звʼязком, електропостачанням, начальник СВА намагається тримати звʼязок з окупованою громадою. Пан Олександр відзначає — суттєвих втрат зазнав економічний потенціал громади, і відновлення повноцінного життя потребуватиме значного часу та ресурсів. Окупанти розграбували Великолепетиський елеватор — звідти вивезене все обладнання, на території базувалися російські війська, будівлі, склади, резервуари для зберігання палива пошкоджені.  Славетний Рубанівський елеватор — ТОВ «Град К Агро» — майже зруйнований внаслідок прильотів. 

Проте найважчим, що чекає Великолепетиську громаду після деокупації, на думку Олександра, буде повернення людей. 

“Із майже 12 тисяч людей, за нашими підрахунками, приблизно половина покинула ці території. І процес триває. Тому найголовнішим після деокупації буде створити такі умови, аби люди поверталися додому. Багато полів в нашому аграрному краї заміновані, наш берег понівечений окопами. Поля та лісосмуги, які знаходяться поблизу берегової зони, також потребуватимуть значних ресурсів та часу для розмінування”, — відзначає Олександр Лозіцький. 

Найбільше зараз страждають три населені пункти — Мала Лепетиха, Велика Лепетиха та Козацька Слобода (колишня Князе-Григорівка) — розташовані вздовж берегової лінії колишнього Каховського водосховища, фактично на лінії бойових дій. Через підрив Каховської ГЕС та постійні перебої з електропостачанням і зв’язком обміліли артезіанські свердловини. Частина населених пунктів фактично залишилася без належного питного та технічного водопостачання. 

Тому своїх земляків, які досі знаходяться в окупації, пан Олександр закликає за можливості покинути зони ризику. 

“В першу чергу я б закликав мешканців окупованої нашої громади берегти себе і за можливості виїхати на підконтрольні Україні території. За потреби та в межах наявних можливостей ми допоможемо, чим зможемо. Хто не може зробити це за різних обставин, прошу виїхати хоча би подалі від лінії розмежування”, — підсумовує він.