Чому українці рідше телефонують близьким після обстрілів — пояснення психологині

За роки повномасштабної війни українці стали значно рідше телефонувати близьким після російських обстрілів, однак психологиня Світлана Чуніхіна пояснює, чому така зміна поведінки не обов'язково свідчить про байдужість.

На початку повномасштабної війни після кожного російського удару по місту, де жили наші рідні чи друзі, ми поспішали їм зателефонувати. Питали, чи всі живі, чи не постраждали, чи далеко було від вибухів. Тепер навіть після потужних атак таких дзвінків значно менше. Чи означає це, що за роки війни ми стали байдужішими одне до одного?

На це запитання в ексклюзивному інтерв'ю Today.ua відповіла віцепрезидентка Асоціації політичних психологів України, кандидатка психологічних наук Світлана Чуніхіна.

Чому ми перестали телефонувати близьким після обстрілів

У перші місяці великої війни дзвінки зі словами "Ти як? Усе нормально? Дуже гучно було?" стали майже щоденним ритуалом для багатьох українців. Якщо росіяни атакували Київ, Харків, Одесу чи інше місто, люди насамперед намагалися переконатися, що їхні близькі в безпеці.

Проте за роки війни ця звичка поступово змінилася. Ми можемо дізнатися про чергову атаку на місто, де живуть друзі або родичі, але вже не завжди беремо телефон, щоб запитати, як вони.

Психологи називають притуплення емоційних реакцій на тривалий стрес емоційним онімінням. Однак, за словами Чуніхіної, це не обов'язково свідчить про те, що люди стали черствішими.

Напевно, гострота реакцій притупилася, бо інтенсивність страждань надзвичайно висока, і ми не можемо реагувати на кожне так, як раніше, бо інакше не зможемо витримати це", — пояснила вона.

Справа не обов'язково у втраті співчуття. Коли небезпека триває роками, людина вже не може щоразу переживати її з тією самою гостротою, що на початку.

Чи стали українці байдужішими одне до одного

На думку Чуніхіної, відповідь варто шукати не лише в тому, наскільки емоційно ми реагуємо на чужу біду. Значно важливіше, чи зберегли ми готовність підтримувати інших та діяти разом, коли це потрібно.

Психологиня визнає, що колишнє відчуття загальної єдності змінилося. У суспільстві стали відчутнішими суперечки щодо мобілізації, можливих переговорів із Росією, мовного питання та інших тем. Але це не означає, що зв'язки між українцями зруйнувалися.

"Але менше з тим є колективна відповідь на загрозу, і ця відповідь – спротив. Ми все одно сприймаємо цю війну як наш спільний виклик", — наголосила Чуніхіна.

За її словами, попри втому та розбіжності, українці зберігають здатність співпрацювати, підтримувати суспільне життя та об'єднуватися перед загрозою.

Тому те, що ми вже не телефонуємо близьким після кожної атаки, не варто автоматично вважати ознакою байдужості. Змінилася гострота емоційної реакції на небезпеку, яка стала вже частиною повсякденного життя.

І хоча сьогодні ми можемо рідше запитувати одне одного "Ти як?", це ще не свідчить про те, що ми перестали переживати за тих, хто нам дорогий.