Чого херсонці не знають про рідне місто?
Коли ви чуєте, назву мого міста – Херсон, що найперше спадає на думку? Так, звичайно, кавуни! Херсонські кавуни! А ще десь поряд там є море…
Якщо спитати у самих херсонців , що вони знають про своє місто, то можна почути: «Ну, його заснував Потьомкін, десь у 1878 році, а до цього це була фортеця…». Все! На цьому інформація вичерпується .
Це ж не Львів, який є культурно-етнічним центром нашої Батьківщини. І не Київ, бо то столиця і про нього вивчають ледве не з першого класу. Та якщо зазирнути глибше в історію Херсону, можна відкрити такий таємничий та захоплюючий внутрішній світ такого звичайного, на перший погляд, маленького провінційного міста.
Спробую трішки підняти завісу над деякими нашими таємницями. З чого б почати? Може з Херсонського «Титаніку», чи відомих на весь світ «Червоних вітрил» О. Гріна, або з вуличних плит, які чомусь цілують італійці? Для того щоб розказати всі цікавинки, треба писати книгу, тому розповім лише декілька.
В Херсоні, виявляється, був власний «Титанік». Саме так стали називати пароплав «Князь Потьомкін» після зіткнення з вантажним пароплавом «Аскольд». А сталося ця подія 13 липня 1912. Пароплав «Князь Потьомкін» слідував за маршрутом Херсон - Миколаїв - Одеса і зіткнувся з вантажним судном. У той час на борту було 278 чоловік. Частину пасажирів вдалося врятувати, але далеко не всіх. Незабаром затонулий корабель підняли з морської пучини, відремонтували і навіть пустили за маршрутом. Але в народі за пароплавом міцно закріпилося прізвисько «Титанік» і пасажири воліли обходити його стороною.
Весь світ захоплюється історією романтичного кохання Ассоль і Грея. Та мало хто знає, що ця історія зародилася у автора саме на херсонській набережній. Він очікував вечірнього парому (або баржі, як його часто називали місцеві), щоб відправитися на інший берег, до Цюрупинська. Вразливого юнака зачарували промені сідаючого південного сонця, які перефарбували білі вітрила суден. Ось, що він записав у своєму щоденнику: «...все стало розовым: облака, камыш, вода. Я не видел берега, а если и видел, то принимал его за остров, возле которого теснились розовые парусные суда. Впечатление чудесное!» Саме це явище так сподобалося і вразило письменника, що у нього в голові народилася ідея, а пізніше і сюжет про романтичну історію під назвою «Червоні вітрила».
Біля одного з найкрасивіших соборів Херсону - Катерининського , є невеличкий майданчик, викладений чорними плитами. Херсонці не звертають на них жодної уваги і навіть не підозрюють, що ступають вони по застиглій лаві Везувія. Коли наші судна поверталися порожніми з торгівельних подорожей до Італії, то замість баласту вони брали дуже привабливе і міцне каміння – застиглу лаву, з якої місцеві умільці виготовляли плити, якими і було вкрита давня частина фортеці Херсон. На жаль, залишилася вона лише біля Собору, все інше закатали під асфальт. Тому, коли приїзжають італійці і їм розповідають цю історію, вони падають навколішки і цілують бруківку.
Також неподалік від Херсону у лимані знаходиться один з найстаріших маяків, який занесений до переліку об’єктів ЮНЕСКО. 70-метровий маяк є найвищим в Україні і на 16 місці за висотою в світі. Цей маяк - одна з найвдаліших робіт відомого інженера Володимира Шухова - між іншим творця великої московської телевежі. Цінність цого маяка в його унікальній структурі – Гіперболоїдна Металічна Конструкція, так запатентував її автор. Побудову світлової вишки завершили в 1911 році, але маяк до цього часу справно вказує фарватер суховантажу, що прямує з Чорного моря в напрямку Херсона. Для Дніпро-Бузького лиману він незамінний, оскільки тут неглибоко і легко можна сісти на мілину. Щоб побачити це диво, люди приїзжають здалеку.
Ще один з наших рекордсменів – це Антонівський міст від Херсона до Цюрупинська, він дорівнює 9,5 кілометрів. Вся ця дорога і є міст, побудований на сваях над болотом та комишами і присипана землею. На сьогодні це найдовший міст України, і один з найдовших Європи!!!
А ще Херсон - це справжнє місто кохання. Ні Париж, ні Львів, ні ... хоча впевнені, що і в тих містах було багато романтичних історій, пристрасних поцілунків тощо.
Історії про справжні романтичні вчинки жителів Херсону можна перераховувати дуже довго. Починаючи з великого кохання Катерини ІІ та Потьомкіна, завдяки якій власне і народилося наше місто.
Найяскравіші з них – це Будинок Кохання, побудований люблячим батьком для своєї єдиної доньки, яка закохалася всупереч волі батьків в бідного художника. Можна було заборонити, відправити непокірну дочку до монастиря, але любити – це означає розуміти і піклуватися. І тому батько збудував для них величний будинок, який і до цього часу прикрашають чудова ліпнина, янголятка та лебеді та чекає нових закоханих пар, які її трохи підремонтують…
Або романтична історія Центрального ЗАГСу: Відомий меценат, міський голова Михайло Беккер без тями закохався у чарівну та яскраву Віру Шейнфинкель. Але в неї було своє захоплення – підпільна революційна діяльність. Щоб у підпільників з’ явилося безпечне місце для зустрічей, Віра розповіла закоханому чоловіку про свою мрію – бібліотеку, дуже потрібну місту, в якій вона б працювала. В рекордний термін було збудований чудовий палац з білосніжними колонами. Бібліотека почала працювати на радість херсонцям, вірної революціонерки Віри і підпільного штабу. Зараз, за іронією долі, тут поєднують люблячі серця.
Ось так, дорогі друзі! Зараз я провів вас історичною стежкою мого міста і показав лише кілька цікавинок. Можливо, під впливом моєї статті, ви почнете шукати щось цікавеньке про своє місто. Та я дуже волів, щоб хоч один херсонець, прочитавши мою статтю, відчув почуття гордості і хвилю любові до свого міста. Яке він, можливо , раніше вважав Богом забутим місцем. Та навіть у таких місцях під шаром асфальту й часу криється надзвичайно багата і цікава історія. Яку, можливо, саме ти повідаєш усьому світу.
Джерело: "Оgo.ua"