Чи житиме херсонське суднобудування?

Херсон – місто корабелів. Знайома фраза, чи не так? Маючи у своєму розпорядженні вихід відразу до двох морів – Чорного і Азовського, Херсонщина завжди була і залишається суднобудівним краєм.

Однак зараз ця галузь, яка забезпечує роботою близько 15 тис. херсонців, зараз переживає далеко не кращі часи. Так, через анексію Кримського півострова Україна втратила чималу частину берегового кордону. Ці зміни не могли не вплинути на морську індустрію держави, основні потужності якої зосереджені на півдні, зокрема і на теренах нашої області.

Проте слід зазначити, що суднобудівна галузь України знаходиться у безперервному піке ще з часів розвалу Радянського Союзу, а ті нетривалі сплески активності, які випадали на її долю, були лише наслідком вдалих зовнішніх економічних умов, серед яких як тимчасове зростання світового попиту на транспортні та спеціалізовані комерційні судна.

Справа в тому, що, успадкувавши 30% суднобудівних активів Союзу, вітчизняне суднобудування виявилося абсолютно непристосованим до повноцінного конкурентного ринку. Єдиними козирями, якими були (і частково продовжують бути) є дешева робоча сила, висока кваліфікація персоналу та якість матеріалів і комплектуючих, яка втім сильно різниться від підприємства до підприємства. Однак в умовах глобального ринку, коли конкурують не окремі підприємства, а країни, цього виявилося недостатньо.

Час від часу суднобудівники намагалися звернути увагу чиновників на необхідність підтримки галузі, але єдине, чого їм вдалося домогтися, так це прийняття кількох законів, які не мали дієвих інструментів реалізації. Тим часом потужності заводів занепадали, підприємства ледве зводили кінці з кінцями, і зрозуміло що, в такій ситуації ні про яке технічне переоснащення не могло бути й мови. Тож тепер українські корабели в буквальному сенсі перед останньою межею. До хронічних недуг додалися два найпотужніших негативних фактори: істотне зменшення зовнішнього попиту на продукцію галузі та війна. І якщо з першим наші суднобудівники стикалися неодноразово, то другий фактор здатен під корінь знищити суднобудівну галузь України.

Наразі наслідки збройного конфлікту для суднобудівної галузі очевидні. Так, прямим результатом війни на південному сході стало тотальне розірвання діючих та потенційних контрактів. Замовники не впевнені, що збройний конфлікт не вплине на виконання багатомільйонних замовлень. Причому сьогодні від ідеї будувати кораблі у нас відмовляються не тільки російські, а й західні замовники.

За даними компанії Смарт Мерітайм Груп, до якої входять Чорноморський і Херсонський суднобудівний заводи, обсяг замовлень втрачених через громадянський конфлікт, тільки за скромними мірками оцінюється в 200 млн. дол. Втрачають переважно російські контракти, але і європейці, які в один голос волають про зближення з Україною, насправді ж не поспішають розміщувати замовлення на наших заводах, віддаючи перевагу спокійним і безпечним верфям Туреччини та Румунії.

Ще одним чинником, який впливає на стан галузі, є зменшення зовнішнього попиту на продукцію суднобудівників. Так, за даними компанії Кларксон Ресьоч, наразі спостерігається рекордне падіння обсягу замовлень по всіх видах продукції, яка виробляється галуззю. Прогнози на подальший розвиток подій, на жаль, також невтішні. За оцінками експертів, найближчі 2 – 3 роки стануть провальними для всього світового суднобудування, включаючи і його лідерів – Південну Корею та Китай. Згідно з прогнозами, зробленими в «Danish Ship Finance», найближчим часом кількість порожніх малих суднобудівних заводів у світі сягне позначки 78%, середніх заводів пустуватиме дещо менше – 53%. Випуск продукції впаде приблизно в два рази.

Ще один важливим моментом, який зараз українські суднобудівники відчувають особливо гостро – це відсутність адекватного кредитного фінансування. Банки, і не лише українські, взагалі викреслили суднобудування з числа отримувачів кредитів. І справа тут не тільки у фінансовій нестабільності фінустанов, але і в усе тій же війні. Як відомо, банки і гроші люблять тишу.

Як бачимо, українське суднобудування залежить від безлічі факторів, більшість із яких далеко не на користь корабелів. Врятувати галузь, за словами її ж працівників, можна виключно об’єднавши зусилля влади і бізнесу. Підприємства зі свого боку мають гарантувати якість продукції, держава ж повинна знизити бюрократичний тиск, розробити прогресивне законодавство в цій сфері і контролювати його виконання. В іншому випадку, існує велика ймовірність зростання соціальної напруги в регіонах, добробут яких залежить від суднобудівної галузі. А Херсон – це ж місто корабелів, пам’ятаєте?