Арсенал колаборанта, щоденник окупанта, прапор з Антонівського мосту: херсонські артефакти війни у Києві

Українські історичні та краєзнавчі музеї збирають документальні свідчення російської агресії та артефакти нинішньої війни буквально по гарячих слідах. Однак події на Херсонщині цікавлять не лише місцевих істориків і музейників. Деякі артефакти, наприклад, оселилися в Києві. Про те, які експонати з Херсонщини встиг акумулювати Національний музей історії України в Другій світовій війні, Медіаплатформі «Вгору» розповіли його співробітники – завідувачка відділу комплектування та обліку музейних предметів і колекцій Музею Ярослава Пасічко та старший науковий співробітник Роман Кабачій, які, до речі, самі з Херсонщини.

Вражає масштабністю, але обурює змістом

Національний музей історії України в Другій світовій війні проходить зараз процес переозначення хронологічних рамок у 100 років боротьби українців за Незалежність, від Першої світової до теперішньої війни. Збирати сучасні воєнні артефакти розпочали з початком російської агресії у 2014-му. І якщо тоді експонати «прибували» з Донбасу, а після повномасштабного вторгнення, вже в травні 2022 року перша виставка була збудована на артефактах з Київщини та Чернігівщини, то після деокупації Херсона музейники мали непоборну цікавість до звільненого регіону.
Ярослава Пасічко розповіла, що першу частину херсонських артефактів особисто зібрав і задокументував генеральний директор Музею Юрій Савчук:

«Він майже одразу, одним із перших зайшов в деокупований Херсон і привіз десь півтора десятка різних російських банерів».

Частину цих зразків російської пропаганди одразу оформили у виставку «Херсон."Русскій мір". 9 днів. Vідспівування», яка розташувалася просто неба – біля підніжжя скульптури «Батьківщина-мати».
Серед експонатів, привезених з Херсона після деокупації, було багато таких, які стосувалися псевдореферендуму: від моря пропагандистської агітаційної літератури до атрибутики процесу референдуму (таблички з дільниць, урни, пакети для опломбовування, пломби, навіть «фірмові» кепка та футболка).

«Цікавим для нас був електоральний пайок, – розповідає музейниця. – Кілограм борошна, кілограм цукру і кілограм макаронів. Це видавали під час референдуму, під час голосування».
А ще – цілі пачки окупаційних газет «Наддніпрянська правда» і «Точка відліку» (мовою оригіналу – «Точка отсчета»), буклети, брошурки та плакати, присвячені референдуму, російським соціальним програмам, «принадам» російського громадянства; тисячі російських триколорів, жовтенькі прапори з двоголовим орлом «херсонської республіки». А в школі №27 вдалося зібрати багато «шкільних» рашистських експонатів: портфелі з комплектацією всіх канцелярських приладів, абетки, підручники з різних предметів від першого до випускних класів.
Музейницю вразило, наскільки продумано і тривало росіяни готувалися до окупації України, як ретельно налаштовували свою ідеологічну машину до зомбування українців:

«Які величезні треба мати ресурси, аби все це надрукувати, розміщувати, пропонувати. Сотні газет, ці банери... Це вражає  масштабом, але обурює  змістом».

З деокупацією Херсона збиральницька музейна робота не закінчилася, а серед цікавих експонатів є і щоденник, що втрапив до музею за допомогою Медіаплатформи «Вгору».

Історія в щоденниках

Щоденники війни є безцінним скарбом, який вербально характеризує певний стан людини на певний момент, вважає науковий співробітник музею, історик Роман Кабачій. Йому вдалося «вполювати» для музейних фондів два щоденники: щоденник окупанта і щоденник вчительки Ольги Шевченко з Херсонщини, який вона вела під час окупації.

«Щоденники тепер стали моєю фішкою, – каже Роман. – Ми їх повністю розшифровуємо і робимо до них відповідний текст: як щоденник потрапив в музей, що думаємо про його зміст».
У музеї зібрано три щоденники окупантів, один знайшли на Київщині, другий на Харківщині. Третій, знайдений на Херсонщині, отримав широкий розголос. Про нього вийшов 15-хвилинний сюжет «Телебачення Торонто». Солдат російської армії Аюр Тобонов, бурят за національністю, описав десяток днів, а потім загинув, останній запис зроблений 30 березня 2022 року. Колеги Романа вважали, що цей щоденник з музею Революції Гідності. Але історик, маючи знайомих на «Телебаченні Торонто», запитав у них. Виявилося, що артефакт нікому не передавали, можна приїхати та забрати.
А потім на очі Роману потрапила стаття Медіаплатформи «Вгору» про вчительку з села Благодатного Ольгу Шевченко, яка під час окупації вела щоденник. Вразило, що жінка  пізніше його майже не відкривала, бо він нагадує про окупацію. Пара телефонних дзвінків до редакції – і історик отримав контакти героїні публікації.

«Ольга Володимирівна думала два дні, потім передзвонила і сказала, що готова передати цей щоденник нам, – розповідає Роман Кабачій. – Для мене це знак довіри, того, що людині важливо, щоб її знання, її враження працювали на теперішню історію, були корисними».

Пані Ольга сказала: перешле щоденник після того, як перенабере собі в комп'ютер. А ще вона зробила в ньому останній запис, який вважала за потрібне зробити. Роман вважає, що цей щоденник – пам'ятка епохи, вона свідчить про конкретні часи, весну 2022 року в окупації, чудовий артефакт для вивчення. Історик вже написав статтю про щоденники війни в празькому місячнику «Український журнал», планує зробити матеріал для «Історичної правди». І згадує дискусію про щоденники війни в червні 2023 року на Книжковому Арсеналі.

«Важливо те, що  людина найчастіше не знає, для кого пише, – продовжує  Роман Кабачій. – От, скажімо, бурят писав щоденник, сподіваючись, що його родина це прочитає. А пані Ольга, скорше за все, говорила сама з собою. І те, що вона була без інформації ззовні, з України, теж відображено в її записах. То вона ображена на те, що їх дозволили окупувати. То питає, коли вже звільнять. Є критичне ставлення до односельців, які мародерили, є опис тих, що гідно себе поводили в окупації. Тобто, це такий зріз, важливий сам по собі, на момент його написання. Це писала людина з вищою світою, з критичним мисленням, але без доступу до інформації, яку мали люди поза окупацією. Саме цим такі щоденники важливі».

Такі різні фрагменти війни

Ярослава Пасічко згадує й інші експонати з Херсонщини, якими музей поповнювався весь цей час. Один з найяскравіших – згадка про дивовижний порятунок жінки з двома дітками, яка після підриву росіянами Каховської ГЕС добу просиділа на даху будинку неподалік Олешок.

«Пам'ятаєте ту історію, як наш дрон передавав їм записку, пляшку води. Ось ця пляшка води та ця записка у нас», – не приховує гордості Ярослава.
Фрагмент оплавленого трилітрового бутля – свідченням того, як земля навколо кипіла, горіла, що навіть плавилося скло. Цей артефакт передала музею волонтерка і фотокореспондентка Вікторія Івлєва, росіянка, яка після широкомасштабного вторгнення переїхала жити до Києва. Вона дуже активно не тільки збирає матеріали, фотографує, а й реально допомагає людям всіх регіонів України, яких торкнулася  війна, в тому числі дуже багато вона зробила і для херсонців після трагедії на Каховській ГЕС.

Серед величезної музейної колекції прапорів є і той, який в окупованому місті три місяці майорів на будівлі Херсонського центру соціально-психологічної реабілітації дітей, яким опікувався Володимир Сагайдак. Останній прапор, який майорів на Антонівському мосту й дуже заважав ворогу, музейникам надіслав одесит – воєнний репортер Борис Бухман.
І хоча «херсонські» артефакти час від часу з’являються в інформаційному полі, Ярослава Пасічко вважає, що оскільки музей зараз перебуває в процесі реекспозиції, вони ще не проявились на повну силу, що в них ще все попереду. Роман Кабачій теж чекає, що велика виставка, яка планується в головному корпусі, включатиме й експонати, зібрані на Херсонщині. І обидва кажуть про важливість роботи збирання.

«Нам це потрібно однозначно. Для нас сучасних на майбутнє. Бо ми створюємо і фіксуємо історію», – впевнена Ярослава Пасічко.
Розграбований росіянами Херсонський обласний краєзнавчий музей також не сидить склавши руки, поповнює свою колекцію та створює нові виставки.

Через пів року після деокупації в музеї відкрили виставку «Херсон-2022: Хроніки деокупації». Серед експонатів є півсотні знімків фотокореспондента медіаплатформи "Вгору" Олександра Корнякова.

Укрпошта поповнила колекцію краєзнавчого музею маркою херсонської тематики.

Також музей отримав прапор із підписами військовослужбовців.

Працівники Херсонської Центральної бібліотеки для дітей створюють «Музей херсонського опору».

Лариса Жарких, Вгору