Вони вірять, що в Україні все буде добре

Як зустрічалось Новий 2016-рік українцям в новорічну ніч? Які бажання загадували дорослі? Що просили діти у Діда Мороза?

Звичайно, по-різному святкували, різні бажання загадували…

Журналісти «Херсонщини За День» побачили, як готувалися до свята дорослі та серйозні чоловіки.

Напередодні Нового року завітали на нині відомий Чонгар, але нам вдалося зазирнути навіть далі, ми познайомилися з десантниками, котрі після служби на Сході проходять ротацію та захищають кордони Херсонщини.

Після окупації Крим для мене власне став закритою зоною, тому перетинати всі «стопи» у військовій машині було чомусь досить боляче. Поки добралися, почало сутеніти. І ось ми на території, що під прицільним зором тих, хто на тому боці. Нас просять не користуватися ліхтарями, мобільними телефонами, бо «ще зі снайперами сплутають»…

Поки йдемо до намету, дуже відчутним стає подих нашого степового вітру, котрий об’єднується з морським і далі вони разом шаленіють від своєї сили, а нам ще скоріше хочеться десь заховатись.

Можна тільки уявити, якою радістю стає потім той намет, до якого нас запросили, для хлопців після чергування…

Ось ми і попали в «мрію»: перше, що впадає в очі - горить вогонь в «буржуйці», на ній закопчений чайник, біля неї дрова. Поряд якісь запаси продуктів харчування. Далі довгий саморобний стіл, довгі саморобні лавки. На столі цукор і прикрашена ялинка.

У наметі на нас повіяло теплом, але не тільки від вогню, а, в першу чергу, від людей.

Спочатку на нас прийшли подивитися всі по черзі. Далі дякували за те, що ми завітали в гості, а ще далі ми просто спілкувалися, разом пили каву та чай.

Нашими співрозмовниками стали люди різного віку, різних професій. Багато хто із них проходив службу в АТО з самого початку. Ці дорослі люди, котрим за останній час прийшлося багато чого пережити, подякували дітям з Генічеської школи, котрі в подарунок передали цю ж саморобну ялинку, дякували за малюнки від малечі. Десантники розповіли нам, що кожного із них чекають вдома, що кожному є що захищати тут на кордоні з Кримом, і там на Сході.

Я слухала чоловіків і ловила себе на думці, що жоден із них ні на що не скаржився, вони тільки ділилися побажаннями. Казали, що труднощі є, але називають їх «житєйськими».

Наприклад, військовий Миколапід позивним «Прапор» родом із Житомирщини, свого часу досить довго служив в Криму. З 2014-го ні з ким в Криму спілкуватися не може.

Про армію каже наступне:

- Стала справжня армія: бійці патріотичні, є з ким захищати. Поруч з собою бачу тільки бійця, який захищає Батьківщину та свої рідних.

Є до кого їхати. Є кого захищати. Вдома сім’я мати, дружина, дочка сестра, батько на жаль помер 2 місяці тому.

А новорічна мрія ось така:

- Хотів побажати українцям, щоб їхні батьки, сини повернулися живими, здоровими. Повернулися до мирних професій. Війна починається, війна закінчується… Головне - це пережити, і все буде добре.

Спілкувалися ми з МНСником Євгеном з позивним «Жорік». До речі, такий позивний дістався Євгену від БТРа, на котрому підвозили харчування десантникам до Донецького аеропорту… Так от «Жорік» пішов в армію добровольцем, родом він із Запорізької області, звідки родом і козаки…

Вдома його чекають мама і сестра. Каже, що його рідні в штики сприйняли його бажання, але потім «звиклися». Говорили з «Жоріком» і про головне:

- Планирую на контракт. В МЧС возвращаться не буду. Мне больше нравится тут, товарищи тут. Важнее всего - это все живы, здоровы, все нормально, это самое важное… Хотел пожелать мирного неба, чтобы быстрее закончилась эта война, чтобы Крым стал наш, Луганск и Донецк, чтобы быстрее наступил мир. Мы все тут едины, без разницы, кто откуда. Одна цель - Родину защитить…

Познайомилися ми на Чонгарі і з викладачем та головою Жашківської райради Микола з позивним Старшина (цей приклад, до речі, наводимо і для тих «незамінних» чиновників, котрі мають «совість» заявляти про свою зайнятість тяжкими державними справами).

Наводимо думку людини, котра власним прикладом хоче змінити Україну, за чим, власне і відправився до армії:

- Я написав додаткову заяву, щоб зняли броню з мене, як з держслужбовця. Ті події, що відбувалися… не міг спокійно спостерігати на «гражданці». Це був початок 2015-го, це і аеропорт, і події під Дебальцево, і звичайно, військкомати відчували напругу, тобто була проблема і з набором і все, що з цим зв’язано. І звичайно, що багато моїх учнів пішли служити, багато хто з них вже були на передовій. До речі, мій учень Ігор загинув під Луганськом, посмертно нагороджений орденом за мужність. Багато я спілкувався по своїй роботі і з жінками військовослужбовців, з самими військовослужбовцями, стояти осторонь вже не міг. Пішов добровольцем захищати, відстоювати незалежність України, її цілісність. Тому, для мене це було закономірно. До речі, перебуваючи на військовій службі в різних, точках, ситуаціях та різних обставинах ні разу не пожалкував з приводу свого вибору. Тому, вважаю, що кожний справжній чоловік має вчинити саме так, коли Батьківщині загрожує небезпека. Насамперед, ми керувалися захистити рідних, державу , близьких, дітей і онуків, щоб не дай Бог ця сепаратистська чума рухалась далі в середину нашої країни.

Щодо побажань у Новорічну та Різдвяну ніч:

- Бажання одне - як у всіх українців, щоб наступив мир у нашій країні, щоб мир наступив в наших серцях, щоб до влади приходили патріоти, і не було тої олігархізації. Також хочеться змін в судовій владі, щоб закон був один для всіх не на словах, а на ділі. Хочеться, щоб армія була професійною…

Користуючись можливістю привітаю всіх, зокрема, і жителів Херсонської області. Щоб вони, насамперед, не втрачали віри і надії, і не чекали на зміни, а самостійно кожен їх робив. Вірю, що в Україні нашій все буде добре. І переконаний, що діти і внуки наші, та ще й ми застанемо той час, коли Україна буде європейською державою, Слава Україні!!!

Не всі хотіли спілкуватися «на камеру», але побажання в усіх були дуже схожі – це мир, і справжня європейська держава.

Признаюся чесно, після спілкування з такими людьми серце оживає, воно починає вірити в справжність людських думок і вчинків.

Кожного ранку в 6.00 на Чонгарі дуже голосно звучить Гімн України.

Ось так всі по-різному зустрічали Новий рік і зустрінуть Різдво Христове…

До речі, вважаю неприйнятним допускати на головні телевогники України тих артистів, хто піднімає келихи шампанського на російському ТВ… просто бридко…

Тетяна Дергачева