8 із 10 українців не бачать майбутнього: що відбувається з країною насправді

Цифра, яка тривожить: більшість уже не впевнені в завтрашньому дні. Причини глибші, ніж здається на перший погляд.

Українці дедалі рідше говорять про плани на майбутнє. Соціологічні заміри останніх місяців показують тривожну тенденцію: майже 80% громадян живуть у стані невизначеності й не можуть прогнозувати власне життя навіть на найближчий рік.

Війна залишається головним фактором нестабільності, але за цією цифрою стоїть ширша картина — падіння доходів, зростання витрат і втома, яка накопичувалась роками. І це вже впливає не тільки на настрій суспільства, а й на економіку країни. Ще 5 років тому українські родини планували великі покупки, відпустки, ремонти, навчання дітей. Тепер горизонт планування скоротився до кількох тижнів. До зарплати, до наступної платіжки, до нового підвищення цін.

За останній рік витрати на продукти харчування в середньому зросли на 20–30%. Найсильніше подорожчали базові категорії: овочі, молочна продукція, м’ясо. Водночас комунальні платежі продовжують залишатися одним із найбільших ударів по сімейному бюджету. У багатьох родинах на оплату світла, газу й води йде третина доходу. Для людей із мінімальними зарплатами або пенсіями — майже половина.

“У мене пенсія трохи більше п’яти тисяч. За квартиру взимку віддала майже три. Залишилось на ліки й продукти. А ще жити якось треба”, — розповідає 69-річна херсонка Галина.

Схожі історії зараз звучать у кожному місті.

“Платіжки приходять стабільно. Зарплата — ні. Роботи менше, замовлень менше, а рахунки ростуть без сорому”, — каже Олександр, приватний підприємець із Миколаєва.

“Ми почали економити буквально на всьому. Вимикаємо світло, не користуємось бойлером зайвий раз, купуємо дешевші продукти. І все одно грошей не вистачає”, — говорить Тетяна, мати двох дітей.

Економія стала звичкою. Для багатьох, на жаль, — вимушеною. Люди відкладають лікування, відмовляються від поїздок, скорочують витрати на освіту, розваги й навіть базовий комфорт. Це змінює поведінку споживача. Бізнес це вже відчуває. Малий і середній бізнес повідомляє про падіння попиту, особливо в сегментах, які не належать до першої необхідності. Коли людина думає, як закрити рахунки за місяць, новий телефон чи вечеря в кафе зникають із пріоритетів.

Разом із цим стискається внутрішній ринок. А внутрішній ринок — один із головних двигунів економіки. Ситуація формувалась поступово: спочатку пандемія вдарила по доходах і зайнятості, потім повномасштабна війна зруйнувала цілі сектори економіки, змусила мільйони людей змінити місце проживання або втратити роботу. До цього додались інфляція, валютні коливання й постійний психологічний тиск.

У 2022 році суспільство трималося на мобілізації та взаємній підтримці. У перші роки війни багато хто жив у режимі швидких рішень і сильного внутрішнього ресурсу. Тепер ресурс виснажується. Психологи говорять про колективну втому, а соціологи — про втрату довгострокового бачення. Молодь все частіше розглядає еміграцію як реальний сценарій, родини уникають великих фінансових рішень, а роботодавці скорочують розширення. Країна входить у фазу обережного виживання. І цей режим, за даними спеціалістів, може затягнутися.

Наразі суспільство має тривожний індикатор стану, адже коли більшість людей не бачить власного майбутнього, країна поступово втрачає здатність рухатись уперед швидко й впевнено.

Без відчуття стабільності важко будувати бізнес, народжувати дітей, вкладати гроші в освіту чи житло. Україна сьогодні тримається на витривалості своїх людей. Але витривалість — ресурс, який не безкінечний. І головне питання зараз звучить просто: скільки ще країна зможе жити в режимі постійного очікування, поки майбутнє відкладається на потім?