Виїхала до Італії і почала волонтерити. Історія жительки Херсонщини,яку назвали "втікачкою "
«Мої знайомі, що знаходяться на території України, особливо в прифронтових регіонах, постійно докоряють мені, що я «втікла» до іншої країни.», —так почала розмову з нами Олена, 25-річна дівчина з Херсонської області, яка ще на початку березня виїхала в Італію.
Вона жаліється, що деякі особистості називають її «втікачкою» та говорять, що там вона нікому не потрібна і тут від неї користі було більше. Що вона могла б виїхати на підконтрольну територію та допомагати в центрах для біженців. А таким вчинком вона подумала тільки за себе і на долю країни та українців їй байдуже. Але так вважають тільки ті, хто не знають, чим займається Олена, знаходячись за кордоном.
Дівчина з одного із сіл Херсонщини виїзд за кордон називає своїм спасінням. До повномасштабного вторгнення працювала б’юті-майстром — робила манікюр та брови клієнткам в себе дома. В перші дні окупації зібрала речі, приїхала до Львову, потім в Польщу, а далі в Італію. Там вона влаштувалась у салон краси, оформила всі необхідні документи, але через місяць перебування там зрозуміла, що не може так і вирішила, що потрібна своїй країні. Дівчина почала думати, яким чином вона може бути корисною. Поговоривши і домовившись з власниками салону, вона біля свого робочого місця розгорнула український прапор та поставила на стіл банку для того, аби кожен бажаючий міг допомогти нашій країні.
—Дяка Богу, що власники знали про ситуацію, тому і взяли мене на роботу, та були не проти мого волонтерства, — говорить Олена.
Дівчина зізнається, що знайти місце роботи було складно. Пощастило з тим, що знала італійську. Далі місцеві допомогли з контактами салону, де її залюбки прийняли. Відношення іноземців до горя Олени та всього українського народу було шаленою мотивацією. Адже як можна сидіти без діла, коли чужі люди так переймаються твоєю долею.
За словами співрозмовниці, їй досить часто вдавалось збирати досить гарні гроші, як для України - 200/300 євро. Частину коштів вона відправляла друзям в різні куточки України, а ті вже далі витрачали їх на необхідне для переселенців чи людей в окупації. А частину завжди окремо донатила на ЗСУ.
На жаль, це історія не тільки про те, як все добре. Не тільки про те, що волонтерство - це легко та радісно. Бувають випадки, про які без сліз не розкажеш.
Одного разу в салон, де працювала Олена, прийшла громадянка Росії і побачивши робоче місце дівчини вчинила скандал.
— Вона зірвала прапор з стінки, розбила вазу, в яку місцеві кидали гроші, та обзивала мене різними словами… Що я тільки не почула в свою адресу… Фашистка, нацистка. Все за шаблоном, — розповіла Олена.
Добре, що це був тільки один такий випадок. Але, як казав Симон Петлюра, нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди. Адже ця фраза добре описує ситуації, які виникали з громадянами нашої неньки, як і у самої героїні, так і у її друзів, що допомагали дівчині у цій справі.
— Одного разу, на мого друга накинулись дві жінки 50-60 років. А все тому, що він привіз їм не те, що вони хотіли. Ми не веземо на замовлення кожному. Ми просто купували товари першої необхідності і привозили їх тим, хто цього потребував. А ці дві хотіли не крупи з макаронами, а щоб їм привезли бананів, пепсі та все в цьому плані.
Також був неприємний випадок і в самій Італії, він правда стався не напряму з героїнею, вона стала випадковим свідком розмови однієї пари. Зі слів Олени, вони йшли позаду неї, і коли проходили повз дівчину, яка співала та збирала кошти на ЗСУ, то ті чоловік з жінкою почали обурюватись, що «От этой войны совсем устали. Мы что бежали с Харькова, чтобы и тут об этом всем слышать». Дівчину це так зачепило, що та не витримала та вказала їм дорогу до Москви.
—Це так бісить, що іноді хочеться заїхати їм. Тут не знаєш чим ще допомогти, а вони ще й щось проти мають, — обурливо повідомила наша співрозмовниця.
Добре, що таких ситуацій не так багато, і вони скоріш виняток, ніж закономірність. Більше приємних моментів. Дівчина розповіла, що ті емоції, які вона відчуває коли розуміє, що змогла допомогти, не зрівняються ні з чим.