Від комбайна до... серпа. Чoму у Xepcoнi нe виpoбляють кoмбaйни

Далекого вже 2009 року після кількох бурхливих робітничих зборів і пікетів тодішній прем’єр Юлія Тимошенко доручила Фонду держмайна вивчити можливість повернення державі важливого для її ж національної безпеки Херсонського машинобудівного заводу (колишнього комбайнового імені Г. І. Петровського). 

ФОНД цю можливість прискіпливо вивчав. А Верховна Рада України виявилася рішучішою за уряд: 05.11.2010 р. парламент без галасливих дебатів ухвалив закон «Про повернення у державну власність цілісного майнового комплексу товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський машинобудівний завод».

Це була перемога — і для держави, і для комбайнобудівників, інтереси яких збігалися: Україні потрібна була власна зернозбиральна техніка, творцям степових кораблів — гідна зарплата. 

Ага, зараз!

Товариство з обмеженою відповідальністю НВП «Херсонський машинобудівний завод» (створене влітку 2007 року на базі ВАТ «Херсонські комбайни») виявилося сильнішим за парламентський закон. Чому? Та хоча б тому, що підконтрольне було тодішньому голові Білоцерківської міськорганізації Партії регіонів Олександрові Олійнику і далекосяжно влилося в структуру ТОВ НВП «БілоцерківМАЗ» — спробуй відбери!

Директор ТОВ НВП «Херсонський машинобудівний завод» Олександр Олійник, якого довідники представляють «фахівцем у галузі машинобудування в агропромисловому комплексі та виробництві промислової продукції», не приховував своїх далекосяжних планів: «Сьогодні Херсонський машинобудівний завод починає новий етап у своїй історії — ми підкорюємо європейські ринки сільськогосподарської техніки і не маємо наміру зупинятися на досягнутому!»

Попри цю патріотичну риторику європейські ринки ніякого підкорення не відчули, чого не скажеш про український. На вітчизняні поля валом повалила імпортна машинерія — з близьких Німеччини та Фінляндії, далеких США, із бульбової Білорусі й березової Росії… 

І наступу цього, вочевидь, держава вже ніколи не спинить, як і не відродить галузі, прирівнюваної до оборонної. Важлива для держави галузь, потрапивши у приватні руки, в роки незалежності України, по суті, втрачена. 

Не віриться, що в Херсоні колись випускався перший вітчизняний зернозбиральний комбайн «Славутич», комплектуючі для якого майже на сто відсотків виготовлялися на українських підприємствах, складали самохідки наші робітники, вдосконалювали наші ж конструктори. 
На «Славутичі» працювали тисячі й тисячі людей! Їх «роздержавлений» бізнес викинув на вулицю. Чи, може, наші тронні патріоти (від президентів до депутатів) так не вважають? 

Тим часом на сайті ТОВ НВП «Херсонський машинобудівний завод» «висить», погойдуючись, його колишня слава: «…Наприкінці XX століття завод приступив до серійного випуску самохідних зернозбиральних комбайнів «СЛАВУТИЧ», які тривалий час були його візитною карткою. З 2012 року розпочато випуск самохідних зернозбиральних комбайнів «СКІФ» — модернізованої версії комбайнів «СЛАВУТИЧ». Зараз Херсонський машинобудівний завод випускає 4 основні моделі комбайнів «СКІФ»: «СКІФ-230», «СКІФ-230А», «СКІФ-250», «СКІФ-250р». У перспективі планується серійне виробництво більш потужних «СКІФ-290» і «СКІФ-330». Крім зернозбиральних комбайнів, підприємство також виробляє: жниварки для збирання зернових культур, жниварки для збирання кукурудзи та соняшнику, пристосування для збирання ріпаку та гірчиці, візки для транспортування жниварок, платформи-підбирачі. На сьогоднішній день на полях України працюють більше 1000 комбайнів «Славутич», 3000 жниварок для збирання кукурудзи та більше 5000 жниварок для збирання соняшнику…».

Ще за нашої пам’яті Херсон виготовляв і відправляв сільськогосподарську техніку в Росію, Польщу, Угорщину, Болгарію, Сербію, Чорногорію… 

Був попит — були і перспективи. З огляду на попит і майбутнє на ХМЗ розробили і репрезентували на багатьох рівнях грандіозний проєкт «Комбайни України». Термін його реалізації — 2017-2021 роки (5 років). Головна мета — створення виробництва сучасних високопродуктивних комбайнів для оновлення технічного парку аграріїв, забезпечення ефективного виробництва товарного зерна. 

Ось коротенький витяг з документа: «Обсяг виробництва техніки за 5 років складе 845 одиниць комбайнів на загальну суму 2,2 млрд грн та пристосування до комбайнів і інша сільгосптехніка — на суму 2,1 млрд грн». 

Гадаю, читачам «Сільських вістей» було б цікаво почути від самого власника не відданого державі (за прийнятим законом!) підприємства Олександра Олійника про те, чи не чергова мильна бульбашка отой п’ятирічний проєкт, істинна реалізація якого могла б стати гарним подарунком до нинішнього великого державного свята — 30-річчя Незалежності України? 

А що ж наші найближчі сусіди? Як у них із комбайнобудівними проєктними «п’ятирічками»? 

Поки українці, як той казав, ляпали язиками і фанфаронили рожевими перспективами, машинобудівники Білорусі нахвалювалися не європейський ринок завоювати, а наситити свій. Власною, зрозуміло, технікою. І домоглися цього! 

Нині з комбайнів на білоруських полях — вітчизняні «Палєссє». Там же, в Гомелі, у відкритому (не з обмеженою відповідальністю, як у Херсоні!) акціонерному товаристві «Гомсільмаш» 2018 року виготовлений перший у світі газомоторний зернозбиральний комбайн КЗС-4118К, пройшли випробування нові самохідки — зернозбиральні GS200 з пропускною здатністю до 4 кг зерна за секунду і GH800 із гібридним молотильно-сепараторним пристроєм, потужний кормозбиральний комбайн FS450. Техніка GOMSELMASH — це 16 типів сільгоспмашин, 75 базових моделей та модифікацій, 70 видів адаптерів і пристроїв для збирання різних культур. 
Які ще докази потрібні?.. 

А висновок один. Там, де держава по-справжньому дбає про свої ж, державні, інтереси, і приватний бізнес, будучи при цьому законослухняним, почувається впевнено. 

Василь ПІДДУБНЯК, Сільські вісті

На фото автора: на 30-му році незалежності України наші хлібороби майже повністю залежні від недешевого, особливо при обслуговуванні й ремонті, комбайнового імпорту. Доводиться «реанімовувати» старі колгоспно-радгоспні «Ниви» і «Колоси».

P.S. «Втрати врожаю через невчасне збирання та застарілий і неоптимальний парк сільгосптехніки — 7-11 млн тонн щорічно, що дорівнює більш 120 тис. вагонів зерна. (Із проєкту «Комбайни України»).