Українець, який поставив крапку у Другій світовій війні

Друга світова війна не закінчилася не 9 травня 1945 року. І воював світ не з однією нацистською Німеччиною, а з коаліцією фашистських країн. Тим цікавішим є маловідомий факт, що кінець цій війні поклав підпис українця. Про це та інші важливі історичні обставини читайте в авторському блозі нашого постійного автора Валерія Боянжу.

Коли закінчилася війна

Давайте, шановні читачі, зараз не зациклюватимемося ні з приводу дати тієї, 1945 року, перемоги (8 або 9 травня), ні з приводу того, чи можна називати ТУ перемогу над ТЕМІ нацистами перемогою.

Хоча тут все ж таки слід нагадати, що існує в планетарній історії термін «піррова перемога». У 279 році до н. армія царя Пірра вела наступ на римлян і зламала їх, але втрати переможців були настільки величезними, що, як писав Плутарх, Пірр вигукнув: «Ще одна така перемога, і я залишуся без армії».

Якими є людські втрати СРСР в Другій світовій війні? А бог знає: є багато думок, що різняться на багато мільйонів душ. Тому що працювали принципи «ми за ціною не постоїмо» і «баби ще народжують».

Тільки за визволення Києва «до дати» – 7 листопада 1943 року – з життям розлучилися 417 тисяч людей. Навіть Берлін у травні 1945-го дістався набагато «дешевше» – «всього» 78 тисяч загиблих. Було б набагато менше, та поспішали випередити американські війська, що підходили.

Сумарні людські втрати України у Другій світовій війні (1939-1945 рр.) оцінюються у 8-10 млн осіб. Із них до 4 млн осіб – це військові, а понад 5 млн – цивільні особи (1,5 млн – жертви Голокосту). Це за варіанті загальних за СРСР втрат 32 млн душ

Але ні 8-го, ні 9-го травня, хоч би як були гарячі дебати, та війна не закінчилася. Адже була ще війна із Японією. Її офіційна тимчасова «вилка» – з 9 серпня по 2 вересня 1945 року. Тут уже американців і не пробували «обійти на повороті»: вже 4 роки ті у найважчих боях на Тихоокеанському театрі бойових дій розраховувалися з японцями за підлість у Перл-Харборі. Дві точки над «Ї» у Хіросімі та Нагасакі 6 та 9 серпня поставили дві американські атомні бомби по 20 тисяч тонн у тротиловому еквіваленті.

Сотні тисяч радянських воїнів літерними потягами у вагонах-теплушках було перекинуто із заходу на Далекий Схід, де на території Монголії, Китаю та півночі Корейського півострова ціною ще 12 тисяч загиблих здолали японське військо. 2 вересня відбулося підписання Акту про капітуляцію Японії, яке формально ознаменувало також закінчення Другої світової війни. А тепер – факти, які далеко не всім відомі.

Прийнято вважати, що Акт про капітуляцію Третього рейху 8 травня 1945 підписав маршал Жуков у Берліні. Насправді документ був підписаний 7 травня в Реймсі, в штабі головнокомандувача силами союзників генерала Ейзенхауера. З боку СРСР його підписав начальник радянської військової місії у Франції генерал-майор Іван Суслопаров.

Таке рішення він ухвалив, не отримавши відповіді на запит із Москви. Не виключається версія, згідно з якою з його ініціативи до Акту було включено пункт, який допускав перепідписання документа. І на вимогу Сталіна 8 травня Акт був підписаний вже на найвищому рівні (від СРСР – маршал Георгій Жуков).

Точку у Другій світовій поставив українець Дерев’янко

Цікава історія та з підписанням Акту про капітуляцію Японії. Сталін не доручив підписати його ні маршалу Жукову, ні командувачу радянських військ на Далекому Сході маршалу Василевському – мабуть, щоб не давати їм привід зовсім проявити наполеонівські амбіції.

Для цієї історичної місії був обраний генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко. Він народився 1904 року в селі на Уманщині (Черкаська область). У Харківській школі військових старшин Дерев’янко зацікавився японською мовою і до випуску зі школи вже говорив і писав японською! На Східному факультеті військової академії удосконалив свою японську та досконально вивчив англійську мову.

Знання мов плюс величезний військовий досвід і спричинили вищеназване доручення Сталіна українцю Дерев’янку. 2 вересня на борту американського лінкора «Міссурі» він, від імені СРСР підписав історичний документ, і цим, у буквальному значенні слова, поставив крапку у Другій світовій.
Згодом генерал Дерев’янко був фактично «впущений у витрату» Сталіним: кілька разів його відрядили в радіоактивні міста Хіросіма та Нагасакі. Склавши про побачене детальний звіт, він разом із альбомом фотографій представив його до Генштабу, а потім особисто Сталіна при доповіді 5 жовтня 1945 року. Його робота у Японії отримала високу оцінку. Дерев’янко продовжував служити на вищих постах в армії, доки у 50-річному віці не… помер. Від раку. Занадто багато він нахопився радіації у постапокаліптичних містах Японії.

Фантазії путлера та ціна війни для українців

А тепер, шановні читачі, вже вибачте великодушно, але, продовжуючи тему тієї перемоги, я процитую з однієї з прес-конференцій потік свідомості вам-Пірра, який нині панує в ерефії: «Та війна виграна, не хочу нікого ображати, за рахунок індустріальних ресурсів росії ».

Едрена воша, а хтось, схоже, геть-чисто призабув про 550 найбільших промислових підприємств, вивезених за Урал і в Середню Азію! І про 3,5 млн пар робочих рук, які залишили Україну. І серед них – 15-річна 1941 року моя мама, яка фрезерувала, стоячи на ящику, шатуни для літакових моторів. Тоді вона стала біженкою «завдяки» гітлеру, а зараз вона знову біженка – «завдяки» путлеру.

А ось ще одна відрижка останнього: «Щодо наших відносин з Україною… Я дозволю собі з вами не погодитися, коли ви сказали, що, якби ми були поділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно б перемогли, хоч і більше за інших постраждали. Тому що ми є країною переможців».

А в рот пароплав, як кажуть у народі! На кінець осені 1942-го нацисти окупували майже 2 мільйони квадратних кілометрів території СРСР, з яких лише 17% складали територію ерефії. І мешкали на тій території 27 мільйонів людей. А на окупованій території УРСР мешкало 41,7 мільйона громадян! Він рахувати розучився!? Тоді порадимо йому українською – «Під-ра-хуй!!!»

Валерій Боянжу, Одеське життя
Фото з відкритих джерел