Тир на пляжі на Арабатке спричинив інвалідність молодій матері троїх дітей, - СМИ

«Що головне для кожної матері? Звісно, це безпека і здоров’я дітей, навіть якщо виховувати їх доводиться одній. Так сталося і в житті Марини Лінговської. Але минулого літа доля принесла їй ще одне тяжке випробування, після якого жінка сама дивом залишилася живою. Тоді Марина вивезла дітей на море, але у перші дні відпочинку прямо на пляжі вона дістала стріляне поранення в живіт – випадкова куля прилетіла з тиру, що стояв поряд на березі. Більше року вона проходить курс лікування та домагається притягнення винних до відповідальності.

Ми поспілкувалися з Мариною Лінговською, вона поділилася подробицями того нещасного випадку, а також пояснила, чому наступною жертвою чужої безвідповідальності може стати хто завгодно», - пишет Евгений Адамчук на сайте «Свободное слово»:

«Далі наведемо її розповідь:

– У липні 2018 року я приїхала до села Щасливцеве Генічеського району Херсонської області всього на один тиждень, аби оздоровити своїх маленьких дітей: семирічну Аріну, дворічного Юхима і найменшого – Гордія, котрому тоді виповнився 1 рік і 4 місяці. Зупинилися у знайомого на вулиці Морській, 138, де на той час була моя мама – Лінговская Ольга Володимирівна.

Перший день відпочинку пройшов благополучно. А от на другий день – 11 липня 2018 року, стався той жахливий випадок, який перевернув моє життя на “до” і “після”. Все розпочиналося так добре: море і сонце радували, ніщо не віщувало лиха, і того дня ми вирушили на пляж – я і діти. З нами разом пішли наші знайомі – сім’я з міста Києва, які того літа були нашими сусідами.

На пляжі було дуже багато відпочивальників, уздовж берега для них було розташовано безліч різних атракціонів: батути, дитяча рибалка, тир, масажний кабінет і ще чимало розваг на будь-який смак. Місце для відпочинку ми обрали в тіні атракціону «водна гірка», де крім нас зібралося ще багато людей з маленькими дітьми, віком до року і старше. Приблизно в десяти метрах від гірки, якщо дивитися на море, з правого боку знаходився тир, в тіні якого теж відпочивали люди з дітьми (до 12.07 2018 року тир був розташований навпроти дискотеки «Ліонель»).

Близько 18 год. до нас приєдналася моя мама, ми побули ще півгодинки і стали збиратися додому, викупалися самі та обмили дітей від піску, малюків винесли на руках, щоб чистих посадити до візків.

Першим я усадила у візок найменшого сина Гордія, мама передала мені Юхима, і в цей момент, коли я тримала дитину на руках, пролунав хлопок. Я відчула різкий біль в лівій стороні живота, за інерцією схопилася рукою. Дочка Аріна стояла поруч і допомагала вкутувати братика рушником, вона першою побачила кров. Донька перелякалася, стала сильно плакати і кричати.

Кров лилася крізь мої пальці – як у крутому бойовику. Відпочивальники, що знаходяться поруч із нами, почали панікувати і поспішно розбігатися з пляжу. «Хто стріляв?» – кричали вони. Оглянувшись на всі боки, я зрозуміла, що стріляли з тиру. У стані шоку, не звертаючи уваги на біль, я поспішила до тиру, поруч перебувала його господиня, Скурихина Ірина Сергіївна. Слідом за мною підійшла моя мама з дітьми, стали підходити інші відпочивальники.

Ірина Сергіївна запропонувала відвезти мене до лікарні на своєму авто і наполягала не викликати швидку допомогу й поліцію, але моя мама вже викликала швидку, за часом це було приблизно 18:40, після чого попросила у Скурихіної лід, щоб якось зупинити кров. Крім льоду, мені дали стільчик, так як мені ставало гірше, я притиснула лід з силою до рани і все, що відбувалося навколо, було, як у тумані, допоки не приїхала швидка допомога, не поставили мені крапельницю і не вкололи знеболююче.

Мене привезли до Генічеської районної лікарні о 19:45. У приймальному покої у мене взяли аналіз сечі (в якій я спостерігала ознаки крові), зробили рентген, поставили дренаж у кульовий отвір і відправили додому чекати, поки куля не вийде сама. У госпіталізації мені відмовили, мотивуючи таке рішення тим, що я була без документів, запропонували у разі погіршення стану приїхати до них (при цьому жодних документів або заяв про відмову від госпіталізації я не підписувала).

Додому мене відвезла Ірина Скурихина, це було близько 22:00 години. Вона також супроводжувала машину швидкої допомоги на своєму авто, була зі мною в лікарні і спілкувалася з лікарями…

Ніч була безсонною: ні сидіти, ні лежати, не повернутися я не могла від сильного болю. Піднялася температура, ще гострий біль додавав дренаж (трубка діаметром 7 мм і довжиною понад 10 см). Скурихина залишила свій номер телефону – на всякий випадок, якщо мені стане гірше.

12 липня 2018 року о 8:00 годині я зателефонувала Ірині з проханням відвезти мене в лікарню. О 10:00 ранку ми приїхали до хірургічного відділення, де нас прийняв завідувач відділенням Недорезов О.В. Він направив мене на УЗД, після УЗД вилучив дренаж і виписав мені антибіотики і знеболюючі медикаменти, порекомендував прийти до нього за півроку, коли куля обросте моїм м’ясом, оскільки в даний момент вона перебуває десь під шкірою, і її не реально знайти. На той момент він відмовлявся різати мені живіт, сказав: «Немає сенсу шукати голку в стозі сіна. Всі ці болі – це больовий шок».

Після цього Ірина відвезла мене до дітей, по дорозі вона купила ліки за призначенням лікаря Недорезова О.В. і залишила 1000 гривень – на випадок, якщо не вистачить ліків. Вона дуже поспішала на берег, тому що там на неї чекав кран з робочими, щоб переставити тир з боку моря на сторону лиману, біля її диско-бару «Ліонель».

13 липня 2018 року мій стан погіршився, температура не знижувалася. Живіт здувся, самостійно піднятися з ліжка я не могла (не кажучи вже про потреби туалету), апетиту не було, нудота і блювота жовчю не припинялися. Звернулася по допомогу до Ірини Скурихіної, адже вона на момент мого поранення усвідомлювала свою провину, як господиня тиру, та обіцяла будь-яку допомогу. Але Ірина відмовила мені, сказавши, що її донька готується до вступу до вишу в м. Харкові: «Я їду, у мене потяг, і нічим вам допомогти не можу. Ви заспокойтеся! Лікарі сказали ж, що все в порядку! Не варто себе накручувати!», – так казала вона.

Мої родичі та знайомі в телефонному режимі проконсультувалися з іншими лікарями та домовилися, щоб мене оглянули інші фахівці: ми вирішили звернутися до лікарні імені Мечникова, в м. Дніпро, беручи до уваги їхню спеціалізацію з кульовими пораненнями. І там мене вже чекали на огляд.

Сидіти я взагалі не могла, а пересувалася тільки зі сторонньою допомогою. Різкі рухи віддавали нестерпним болем в живіт. Через сезон відпусток, квитки на поїзд вийшло взяти тільки на 14.07.2018 р. Супроводжувати мене до м. Дніпра погодився господар будинку, де я відпочивала – Швецов Олександр Геннадійович. Оскільки більше нікому мені було допомогти, а мама залишилася з моїми дітьми. Чекаючи на поїзд, я телефонувала до поліції, тому що свідчення у мене так і не взяли та навіть не опитували. Приблизно о 16:00 годині приїхали працівники поліції: опитали мене, взяли свідчення та запевнили, що відвідають Скурихіну І.С. у тирі на березі моря…

14.07.2018 р, у день мого від’їзду, на 22:00 год. я викликала таксі. Дорога до залізничного вокзалу міста Генічеська становить 18 км, але тоді вона здалася вічністю. Їхали ми повільно, кожен стрибок і ямку я відчувала всім своїм тілом і нестерпним болем.

До вагона мене занесли у напівпритомному стані водій таксі та Швецов О.Г.

Олександр Геннадійович, просидів з мене всю ніч, поки ми не приїхали до Дніпра. На залізничному вокзалі він  викликав таксі, доставив мене до лікарні імені Мечникова. У приймальному покої ми були вже о 6:30 ранку.

Здавши всі аналізи, пройшовши комп’ютерну томографію і рентген, я одразу була доправлена до операційної. Лікарі, які мене оглядали, здивовано запитували: «Як ти взагалі до нас дійшла? Як ти після такого ще вижила?».

Операцію розпочали одразу ж, а про те, як усе відбувалося потім, знають лише лікарі…

Я оговталася після операції вже ввечері, у реанімації – вся у шлангах, крапельницях, катетерах і дренажах, але з надією на те, що все погане вже позаду.

Однак 17.07.2018 р. мені провели ще одну операцію. Лікарі наполягали на тому, що у випадку виникнення ускладнень доведеться піти на наступне оперативне втручання.

У реанімації я провела 9 днів, після чого мене перевели до хірургічного відділення. Завідувач хірургічним відділенням Косульніков С.О. і лікар Кравченко В.К.викликали поліцію для того, щоб зафіксували мої свідчення через поранення. Ці свідчення направили за місцем події.

На мої дзвінки Скурихина Ірина Сергіївна не відповідала, ігнорувала їх з мого номера протягом усього часу, що я перебувала в лікарні. Після виписки з лікарні 01.08.2018 р. я приїхала за місцем реєстрації до м. Кривий Ріг (6-та міська лікарня), де перебуваю під наглядом лікарів до сьогоднішнього дня.

Як з’ясувалося з нашої розмови з Мариною, внаслідок поранення та подальшого виникнення ускладнення (перитоніт) тепер ця файна молода жінка, крім того, має і ІІ групу інвалідності. Під час операції в неї було видалено частину кишківника. Сьогодні Марина змушена постійно носити бандажі, а на животі назавжди залишилися шрами…

Редакція нашого видання також не може залишатися осторонь і допоможе самотній багатодітній матері Марині Лінговській відновити здоров’я та добитися притягнення винних до відповідальності. Адже і зараз пляжний сезон у розпалі, на багатьох пляжах так само відпочивальники розважаються у тирах, і на місці Марини міг і сьогодні може опинитися хто завгодно.

Сподіваємося, що і для інших підприємців – власників подібних тирів, ця історія буде нагодою для того, аби подбати про вибір правильного місця його розташування і техніку безпеки.

Якщо ви, шановні читачі, раптом опинитеся у схожій ситуації, передусім, одразу викликайте швидку допомогу й поліцію. Не слухайте нічиї умовляння “вирішити питання на місці”, не звертатися до правоохоронних органів, “розійтися мирно” тощо. Сьогодні вам обіцятимуть гроші та допомогу, а завтра ви не зможете довести, що поранення отримали внаслідок безвідповідальності деяких підприємців. Пам’ятайте, що ваша безпека дорожче за все.

А в разі, якщо ви стали свідком подібного інциденту – будьте людиною: не думайте, що вас це не стосується, а  викликайте поліцію та медиків, дочекайтеся їх приїзду і дайте свідчення. Так, це все потребує часу, витримки та нервів, але завжди думайте про те, що на місці постраждалого так само могли опинитися ви або хтось із ваших близьких».

Отметим, что кинетической энергии пули у используемых в тирах пневматических винтовках недостаточно, чтобы причинить проникающее ранение.