Скакун Наталя - учитель, у якої співає душа

Вчитель музичного мистецтва –  одна з найкрасивіших професій, що є у світі. Без поваги до особистості, турботи про дитячу душу неможливо стати справжнім учителем. Наталя Андріївна добре пам’ятає свій перший день, коли переступила поріг храму науки і зрозуміла, що це її світ, її доля. Якось від свого педагога-наставника вона почула слова, які і зараз зберігаються в її серці – «дитячий лікар, перш ніж доторкнутися до дитини, повинен зігріти свої руки, а вчитель, перш ніж почати навчати учнів, повинен зігріти свою душу». І це дійсно золоті слова, які спрямовують професійну діяльність педагога. Саме з такою думкою поспішає на уроки до своїх учнів учитель музичного мистецтва Херсонської гімназії №3 Херсонської міської ради Скакун Наталя Андріївна. Зараз вона – досвідчений спеціаліст, лауреат обласного етапу конкурсу ,,Учитель року – 2013”, переможець міського та обласного етапів конкурсу ,,Учитель року – 2017”  у номінації  ,,Музичне мистецтво”, музичний керівник Народного художнього колективу  дитячого театру ,,Арт-Ідея” Херсонської гімназії № 3.

Все це зараз…Але життєва дорога починається з дитинства. Перші яскраві враження залишаються в серці назавжди і теплим промінням зігрівають душу, лікують, заспокоюють. Тому, мабуть, у дитинстві все здається легким, здоланим, бо поруч є лагідні руки тата і мами.
З теплом у серці згадує Наталя Андріївна бабусину хату, і стареньке фортепіано, і маленьку білу фігурку балерини на інструменті, що вже зав’язала  пуанти. І саме тоді виникло бажання навчитися грати, повторювати звуки, що лунають з-під бабусиних пальців. Скільки було щастя, коли мама за руку привела до музичного класу. Пам’ятає як плакала, бо мама записала до класу фортепіано, а  хотілося до класу піаніно.

Пролетіли шкільні роки, навчання у музичній школі, музичному училищі, інституті. І відкрилася дорога у самостійне, доросле життя, сповнене і радості, і випробувань.

Те, що доля назавжди пов’язала з музикою, зрозуміла Наталя одразу. І що стане вчителькою - в усіх шкільних творах розповідала.

Як кожен учитель, часто запитує себе, якби життя повторити знову, яку б професію обрала? Без жодних коливань – прийшла би працювати у школу неодмінно. І так само переживала за учнів, як і зараз. І чула б від власних дітей, що хочуть частіше бачити вдома маму, разом шукати навколо дива, бачити красу весняних квітів, годувати їжачка на дачі, спостерігати за равликом, перевіряти хвіст у ящірки, ловити рибу, смачно готувати, чекати на гостей, оточувати себе красою, підтримувати родинний затишок і отримувати подарунки від найрідніших людей у світі.

А мама – вчитель, що вранці поспішає до гімназії, проводить уроки, а потім готується до нових уроків. І встигає проходити випробування у професійних конкурсах, і у шкільних, міських заходах бере участь. У цій роботі проявляється особистість  вчителя, людини, жінки. Бо саме серед учнів, у школі проходить  життя, яке стало невід’ємною частиною усього особистого.

Наталя Андріївна вважає, якщо після її уроків і додаткових музичних зустрічей у дітей пробуджується інтерес дізнатися більше, відвідати філармонію, концертний зал, усвідомлено послухати в якісному виконанні знайомі музичні твори і стати зацікавленим глядачем та розуміючим слухачем, то її місія педагога виконана… на сьогодні. А завтра? Новий день, сповнений турботами. Шкільний двір. Лунає дзвоник – починається  урок.