Сергій Данилов: Влада віддаляється від громад півдня і не цінує людей, спроможних працювати

Український Центр близькосхідних досліджень вже більше десяти років вивчає та організовує публічну дискусію з проблем безпеки на Півдні України. Нещодавно у Києві пройшла VI щорічна Південна безпекова конференція, на якій Центр близькосхідних досліджень запропонував обговорення викликів, які постали перед самоврядуванням громад півдня за умов російської агресії проти України, та шляхів подолання труднощів, з якими стикаються громади і громадянське суспільство в процесі відновлення. Про те, до яких оцінок ситуації і висновків дійшли учасники дискусії та які рекомендації вони надали органам влади, говорили з Сергієм Даниловим, керівником Центру близькосхідних досліджень в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар.

Валентина Самар: Нещодавно Центр близькосхідних досліджень провів щорічну Південну безпекову конференцію. З неї пропоную почати. Які висновки цього року зроблені вашими експертами? Що говорили запрошені на конференцію представники громад півдня? Які проблеми потрібно вирішувати в першу чергу – центру і на місцях? 

Сергій Данилов: Дякую за інтерес до конференції. На конференції були представлені наші рекомендації, які були сформульовані на підставі опитування, яке команда нашого центру провела з представниками місцевих органів влади, представниками громадського сектору, дотичними до відновлення, до роботи з людьми. Рекомендації були максимально практичними і такими, які спрямовані на пряме виконання.
Є ціла низка проблем, на які хотілося б звернути увагу. В першу чергу, бачимо погіршення і деградацію безпекової ситуації на лінії фронту, у прилеглих до лінії фронту регіонах і громадах. Безперечно, сьогодні альтернативи військовим адміністраціям немає. Але ми також бачимо, як відмова від децентралізації вже має свої негативні наслідки для управлінських процесів. І край необхідно поновлення тих чи інших форм громадського обговорення, участі громадськості в прийнятті рішень. Якщо цього не буде, ми будемо спостерігати подальше збільшення дистанції між владою в цілому і мешканцями громад.
Валентина Самар: В яких саме процесах проявляється це віддалення, а інколи взагалі ізоляція органів управління від громад?

Сергій Данилов: Візьмемо хоча б цю історію з будівництвом підземної школи в Херсоні (викликало протести населення через ризик прицільних ворожих обстрілів – ред.), а також окремі випадки перейменувань в тому ж Херсоні. Достатньо багато прикладів в сільських і районних громадах, де начальники військових адміністрацій і весь апарат не надають гуманітарним фондам і громадським організаціям інформацію про існуючі потреби, і таким чином не дозволяють нормально працювати тим, хто хоче допомагати цим громадам. Я вислуховував від громадських організацій, благодійних фондів багато прикладів того, як в результаті відмов допомога не надається ефективно. На жаль, такі випадки є. 

Валентина Самар: І треба додати відсутність належного інформування. Ховаючись за війну, за воєнний стан, чиновники на місцях та й в центрі часто не надають інформацію, яка за законом не може бути закритою, приміром, не відповідають на інформаційні запити стосовно використання бюджетних грошей. І ще один приклад, про який треба чесно сказати – деякі чиновники в південних областях навіть не живуть у тих населених пунктах, якими власне управляють, а приїздять туди як на роботу, в той час, як члени громади живуть там постійно.

Сергій Данилов: Відверто кажучи, зараз деградація безпекової ситуації на березі Дніпра така, що я вже не засуджую тих начальників адміністрації, які не живуть в своєму населеному пункті, бо йде прицільне полювання. Я знаю, що в Станіславі, наприклад, було прицільно атаковано будинки активних громадян, українських патріотів, яких вирахували і за якими полюють, полюють за машинами місцевих керівників. Тих, які якраз проявляють найкращі свої управлінські та людські якості. Тому тут ситуація, на жаль, трошки змінюється.

Але я хотів би продовжити вашу тезу про необхідність інформування. Цьому була присвячена окрема панель. На жаль, обласна військова адміністрація самоусунулася від комунікації з тимчасово окупованою територією. В Генічеську, в Каховці чи в Скадовську вже навіть не чекають голосу від обласної влади, яка має до них звертатися. Начальники військових адміністрацій, які були обраними головами громад, підтримують достатньо тісні контакти зі своїми громадами в окупації. Але це контакти так би мовити приватні – це не загальне інформування, а підтримка людей. Честь і хвала. Але люди дуже хотіли б чути голос влади, і регіональна влада в цьому сенсі відіграє особливо важливу роль. І одна з наших рекомендацій – змінити політику щодо інформування, щодо комунікації, щодо підтримки наших громадян на тимчасово окупованій території.

Валентина Самар: Упродовж останніх місяців на окупованих територіях півдня ми спостерігаємо великі затримки із виплатою заробітних плат окупаційними адміністраціями. Ми писали про такі випадки на Херсонщині, в Запорізькій області.  Росіяни за міжнародним гуманітарним правом повинні забезпечувати всі потреби людей, які живуть на окупованих територіях. З невідомих причин окупаційні адміністрації не виплачують зарплати комунальникам, так званим бюджетникам, людям, які змушені були піти працювати. Росії не вистачає грошей на окуповані території чи справа у розкраданні?

Сергій Данилов: Наскільки я спостерігав, були обидва процеси. Скорочення зарплат почалося ще з весни цього року. З літа почалися затримки. Зараз йде і скорочення працівників – звільняють цілими так званими «департаментами». І відповідно росіяни, які приїхали працювати, починають повертатися до своїх домівок. Тривають звільнення місцевих мешканців, які пішли працювати. В деяких установах вже три місяці не виплачуються зарплати. У минулому році я говорив, що це результат розкрадання ресурсів на всіх рівнях – у Кремлі крадуть, гауляйтер Сальдо краде або проводить різні оборудки з цими грошима, наприклад, їх розміщують на депозити, і аж до директорів шкіл. Відомий випадок з директоркою школи в Присиваській громаді, яка позаписувала «мертві души» дітей і вчителів, хоча школа взагалі не працювала. 

Зараз ми маємо, я думаю, обидва процеси. І продовжують красти, і ресурси скорочують. Бо зрізали зарплати доволі суттєво і абсолютній більшості категорій. Якщо санітарки отримували по 25 тисяч, зараз вони мають максимум 13 тисяч – буквально вчора я мав інтерв’ю з людиною, яка щойно звідти виїхала. Те саме з пенсіями відбулося.

Валентина Самар: Все гостріше зараз постає питання із забезпеченням водою. Це наслідки воєнного злочину Російської Федерації – підриву греблі Каховської ГЕС. Пересохло русло Північнокримського каналу, це відчули на собі в Криму і на півдні Херсонської області. Суха осінь і літо принесли ще одну біду – зневоднення річок і водойм. Що далі і яким чином може допомогти людям українська влада?
Сергій Данилов: Допомогти тут ніяк не можна, окрім як звільнити територію і допомогти виїжджати тим, хто відчуває небезпеку і відчуває цьому потребу. На жаль, я не бачу жодної послідовної політики держави в тому, щоб допомагати виїжджати. Є фонди, волонтерські ініціативи, я до них частково причетний, які допомагають людям виїжджати з окупації. Що буде? Якщо зима буде така ж маловодна, ми будемо мати перерозподіл земель. Бо дрібним фермерам буде важко знаходити оборотні кошти, щоб засіяти і зібрати врожай. У відносній безпеці в цьому сенсі знаходиться тільки ареал навколо Олешківських пісків, де доволі близько ґрунтові води, які до того ж високої якості. Цей регіон збережеться як важливий район вирощування овочевих культур і не постраждає. Далі від пісків, де води не було традиційно, буде заміна культур, будуть масово бурити свердловини, кидати крапельне зрошення, поступово виснажуючи запаси ґрунтових і артезіанських вод. Це буде призводити до засолення ґрунтів і деградації сільськогосподарських угідь.

Валентина Самар: Повертаючись до безпекової південної конференції. Які рекомендації ваші експерти підготували центральній владі? Зараз ми на роздоріжжі – незрозуміло, що відбувається із державною політикою, роботою центральних органів влади, у підвішеному стані Міністерство реінтеграції окупованих територій, яке опікувалося і внутрішньопереміщеними особами.
Сергій Данилов: Перша рекомендація – берегти людей. Друга – оптимізувати управлінські процеси. Ми поспілкувалися з достатньо великою кількістю начальників військових адміністрацій, щоб зрозуміти, як розподіляються їхні ресурси і на що вони витрачають робочий час. Надзвичайно великий вал непотрібних запитів від центральних органів влади. Можу навести анекдотичні випадки. Начальник військової адміністрації, чия громада окупована, отримує так звану «контрольку» – запит від відповідного органу центральної влади – прозвітувати про заходи боротьби з хворобами тварин на своїй території. Всі начальники, чиї громади окуповані, отримують такі ж самі запити, як і ті громади, які не окуповані. Немає ніякого розуміння, які пріоритети, чим вони мають займатися. Всі відзначають максимально низьку ефективність такої взаємодії. Ти даєш інформацію, але це все використовується тільки для того, щоб підстелити соломку на випадок, якщо проблема вибухне і тобі доведеться щось відповідати і ти знайдеш виправдання своїй де-факто бездіяльності. Якість управління далеко не найкраща. І треба берегти тих, хто спроможний працювати. Перебудовувати комунікацію так, щоб вона була спрямована на вирішення реальних проблем і потреб громад.

Валентина Самар: Завершуючи нашу розмову, хочу привітати вас і Центр близькосхідних досліджень із 10-річчям Української Миротворчої Школи, яка зробила великий внесок у підвищення кваліфікації представників місцевого самоврядування, центральних органів, громадських діячів Півдня. Які ваші висновки за підсумками 10-річчя Миротворчої школи?

Сергій Данилов: Вчора я виступав з лекцією і розповідав про те, як трансформувався наш південь, наші громади і чому в 2022 році Херсонщина показала такий спротив. Я дістав наші перші опитування 2016, 2017, 2018 років і сам усвідомив, який величезний шлях пройшла вся наша країна і, зокрема, південь. Один з пунктів, на який ми тоді звернули увагу, це був дуже високий рівень локального патріотизму: “я – генічанин”, “я – чаплинець” і так далі; і він не конвертувався в якийсь загальнонаціональний вимір. Ми побачили цю трансформацію, побачили, як з’явилася солідарність, як виріс соціальний капітал і як це все разом стало основою опору, який чинила і нині чинить Росії окупована частина Херсонщини, як пручався сам Херсон і весь правий берег у 2022 році. Маленька частинка цих трансформацій  – це результат зусиль, які докладав наш Центр, зокрема, в рамках проєкту «Українська миротворча школа». Відверто скажу, я цим пишаюся.
investigator.org.ua