Головна редакторка херсонського видання “Кавун.City” Євгенія Вірлич упродовж багатьох років стикається з хвилями онлайн-агресії, погрозами та кампаніями дискредитації – як з боку проросійських діячів, так і від місцевих політично заангажованих осіб. Ворожі дії, зокрема сексуалізоване цькування, тривають і після деокупації Херсона.

Про це повідомляє організація “Жінки в медіа”.

“Якщо аналізувати риторику образ, здебільшого вони стосуються зовнішності (стара, товста тощо), природних вад (я заїкаюсь, приміром, – і це час від часу стає предметом насмішок саме хейтерів) або вигаданих рис. З останнього мені, приміром, хейтери то пияцтво приписують, то розпусний спосіб життя, то закидають відсутність дітей як ваду”, – розповідає Вірлич.

Євгенія керує виданням із 2019 року, однак переслідування почалися ще раніше. У 2016 році, за її словами, вона ледь уникнула нападу через свою активність у темі Криму. Згодом працювала над бюджетними розслідуваннями в Херсоні, і саме тоді почалися систематичні інформаційні атаки.

У 2018-му Вірлич зазнала фізичного нападу в міськраді Херсона – суд визнав нападницю винною, але звільнив від відповідальності через строки давності. Відтоді журналістка постійно стикається з погрозами, зокрема й через діяльність Кавун.City. Під час окупації міста вона перебувала в Херсоні й зазнавала тиску від проросійських “активістів” та “журналістів”, більшість із яких нині мають підозри або засуджені.

Особливо активним є переслідування з боку блогера Костянтина Риженка, який у своєму телеграм-каналі неодноразово ображав, цькував, погрожував і поширював ненависницькі висловлювання щодо Євгенії, зокрема сексуального характеру. Водночас у коментарях до телеграм-каналу видання фіксують прямі погрози фізичною розправою.

Журналістка пояснює, що хвилі хейту часто з’являються “на замовлення” – коли хтось із місцевих можновладців або політично зацікавлених осіб хоче відвернути увагу від певних тем. Вона також звертає увагу на мову ненависті, яка часто маскується під “критику”, та спроби дискредитувати її як жінку і професіоналку: приниження через зовнішність, домисли про спосіб життя, особисті образи.

“Досвід вже дозволяє відрізняти образи від російських ботів або й живих людей, але тих, хто приходить з суто російськими наративами, від реальних погроз реальних людей. Коментарі ботів видаляю і забуваю. У телеграм-каналі видання налаштували бота, який натренували на подібні коментарі”, – ділиться медійниця.

Вона наголошує, що звернення до правоохоронних органів у попередні роки не дали результату, тому вона робить ставку саме на публічність і розголос.

Нагадаємо, що дослідження “Її голос – мішень для них: гендерно зумовлене онлайн-насильство щодо українських журналісток” свідчить про те, що більшість українських журналісток зазнавала онлайн-насильства. Такий досвід має 81% зі 180 респонденток.

Найчастіше атаки тривали тиждень, хоча чимало жінок повідомили й про випадки, які розтягнулися на місяці або навіть роки. Атакували зазвичай одночасно як саму журналістку, так і медіа, де вона працює.

Найпоширенішими формами онлайн-насильства є сексистські образи, як-от “журнашлюха”, та поширення неправдивої інформації, яка підриває професійну репутацію. Наприклад, деяких журналісток навмисне виставляли нібито проросійськими.

Також жінки стикались із тролінгом (32%), дезінформацією (27%), кіберсталкінгом (22%), доксингом (18%), погрозами сексуальним насильством (16%), імперсонізацією (14%), атаками на членів родини (14%), спотворенням зображень (12%) та секстерингом або порнопомстою (6%). Усе це серйозно впливає на безпеку та психіку.

zmina.info